Данія фактично відмовляється приймати біженців. Що відбувається та до чого це призведе?
Уже кілька років Данія веде доволі жорстку імміграційну політику. 3 червня тут ухвалили закон, який практично позбавляє біженців можливості просити притулку в країні. Натомість Данія тепер висилатиме тих, хто проситиме про статус біженця, за межі Європи. Це рішення кардинально суперечить міграційній політиці Євросоюзу, членом якого є Данія. Тому на міжнародній арені активно засуджують нововведення. Розповідаємо, що це за закон, що він змінює та чому обурення міжнародних організацій навряд вплине на щось.
Данія та міграційна політика
Уряд Данії завжди провадив політику, лояльну до мігрантів та біженців. Країна першою долучилася до Конвенції ООН про біженців у 1951 році. Але ситуація змінилася у 2015 році, коли Євросоюз стикнувся з міграційною кризою. Тоді сюди масово почали їхати мігранти з охоплених війнами країн Африки і Близького Сходу. До однієї тільки Данії прибула понад 21 тисяча прохачів притулку. Відтоді уряд країни щороку вводив усе більш жорсткі правила для мігрантів.
«У 2019 році уряд прийняв закон, що перевернув догори дригом концепцію захисту біженців: тепер замість довгострокової інтеграції та рівноправності він націлений на тимчасове перебування, обмежені права та депортацію за першої ж можливості. Як не парадоксально, це сталося в час, коли Данія прийняла найнижчу кількість біженців за 30 років, а інтеграція йшла краще, ніж будь-коли з точки зору зайнятості, освіти та мовних навичок», — пише очільниця данської правозахисної організації Refugees Welcome Мікала Кланте Бендиксен.
«Після міграційної кризи у Європі ситуація стала різко змінюватися, — пояснює Забороні експерт у питаннях біженців Олексій Скорбач. — Я розумію, що в першу чергу саме кількість шукачів притулку налякала владу та звичайних громадян. Вони стали розуміти, що така кількість іноземців не зможе інтегруватися в данське суспільство, адже коли йшлося про невелику кількість людей, то громади, у які направлялися біженці, допомагали іноземцям отримати певні знання, знайти роботу, домівку тощо. Країна не змогла це робити із надвеликою кількістю».
У квітні 2021 року Данія стала першою європейською країною, яка скасувала дозвіл на проживання для сирійських біженців, наполягаючи на тому, що в деякі частини зруйнованої війною країни можна безпечно повернутися. Від літа 2020 року щонайменше 189 сирійцям відмовили в продовженні статусу тимчасового проживання.
Генеральна секретарка Данської ради у справах біженців Шарлотта Сленте заявила, що нові правила Данії для сирійців рівноцінні «недостойному поводженню».
«Данська рада у справах біженців не згодна з рішенням визнати район Дамаска або будь-який інший район Сирії безпечним для повернення біженців. Відсутність бойових дій в деяких районах не означає, що люди можуть безпечно повернутися. Ні ООН, ні інші країни не вважають Дамаск безпечним», — сказала Сленте.
Що змінюється?
Нові норми дозволяють Данії переміщувати людей, які просять притулку в країні, до «країни-партнера» за межами Євросоюзу. Що це за «країни-партнери», невідомо: уряд буде домовлятися з кожною окремо. Люди перебуватимуть у цій країні, поки розглядатиметься їхня справа. Розглядати подання на притулок буде також ця «країна-партнер». Тобто по суті ви звертаєтеся по притулок до Данії, а направляють вас до умовної Руанди, яка, ймовірно, і надасть вам притулок, але жити ви будете в жахливих умовах.
Власне, про Руанду в цьому контексті говорять не як про теоретичний приклад, а як про ймовірну реальність. Данія та Руанда уже уклали угоду про співпрацю в міграційних питаннях. В угоді Данія пообіцяла підтримати керований ООН табір біженців в Руанді — його було створено для прийому тих, хто застряг у Лівії. Тому міжнародні експерти підозрюють, що саме Руанда буде однією з «країн-партнерів». Водночас до доволі низького рівня життя в цій країні додається ще й голод. Нещодавнє міжнародне дослідження виявило, що станом на квітень 2021 року через пандемію COVID-19 біженці в Руанді стикаються з голодом та виснаженням, що підвищує небезпеку для їхнього життя.
Єгипет, Еритрея та Ефіопія також можуть бути кандидатами на роль «країн-партнерів». Данський уряд не підтверджує ці здогадки — лише запевняє, що вестиме переговори з п’ятьма-десятьма поки невідомими країнами. Як сказав міністр із питань міграції Данії Маттіас Тесфайє, ці країни «не обов’язково є демократичними в нашому розумінні».
Самі законотворці пояснюють цей закон бажанням зменшити потік біженців в Данію.
«Якщо ви подаєте заяву про надання притулку в Данії, ви знаєте, що вас відправлять в країну за межами Європи, і тому ми сподіваємося, що люди перестануть шукати притулку в Данії», — сказав імміграційний спікер урядової партії Расмус Стоклунд.
Отже, в Данії більше не буде мігрантів?
Не зовсім. Оскільки Данія долучилася та ратифікувала Конвенцію ООН, у неї є певні міжнародні зобов’язання. Усіх біженців можна умовно поділити на два типи: тих, кого до країни направляє Управління Верховного комісара ООН у справах біженців і тих, хто сам приходить до прикордонних пунктів і просить про притулок. Щороку уряд Данії самостійно визначає квоту біженців, яких країна готова прийняти в межах міжнародних зобов’язань. Їх не може бути більше 500 на рік, але щороку данський уряд зменшує цю квоту.
Новий закон стосується саме тих, хто самостійно просить притулку. Однак із загальної кількості всіх біженців, які розраховують на притулок в Данії, саме ця група складає більшість. Тому очевидно, що в такий спосіб Данія намагається максимально зменшити кількість мігрантів, що перебувають на її території.
До того ж у 2019 році в країні ухвалили закон, який гарантує біженцям лише тимчасовий захист за квотами УВКБ ООН — тобто якщо Данія вирішить, як в ситуації з Сирією, що територія країни безпечна для проживання, то біженців з цієї країни відправлятимуть назад.
Що не так?
В Управлінні Верховного комісара ООН у справах біженців заявили, що ця пропозиція «суперечить принципам міжнародного співробітництва з питань біженців».
«Ініціюючи такі радикальні та обмежувальні зміни в данському законодавстві про біженців, Данія ризикує розпочати ефект доміно, коли інші країни в Європі та сусідніх регіонах також почнуть обмежувати захист біженців на своїй території», — заявив представник УВКБ ООН Хенрік Нордентофт.
За словами генерального секретаря представництва міжнародної неурядової правозахисної організації ActionAid в Данії Тіма Уайта, Данія підводить своїх європейських партнерів.
«Біженці шукатимуть притулку в Німеччині, Франції, Швеції. Це не завадить їм перетнути Середземне море, але вони не потраплять в Данію, яка певною мірою відмовляється від своїх зобов’язань», — сказав Уайт і додав, що ця схема чимось нагадує йому Дональда Трампа з його мексиканською стіною.
Європейська комісія також критично поставилася до закону.
«Зовнішня обробка клопотань про надання притулку піднімає фундаментальні питання як про доступ до процедур надання притулку, так і про ефективний доступ до захисту», — сказав прессекретар Єврокомісії Адальберт Янц.
Данська рада з питань біженців заявила, що депутати «фактично голосували наосліп», оскільки модель, яку вони підтримували, ще не реалізована: притулків немає, як і домовленостей із будь-якими країнами.
«Данія нічого не робить для задоволення зростаючої глобальної потреби в захисті. Цей законопроєкт насамперед спрямований на те, щоби завадити шукачам притулку звертатися в Данію — крок, який не є актом солідарності або продуктивним внеском в довгострокові рішення», — йдеться в повідомленні.
До чого це може призвести?
Олексій Скорбач пояснює, що, скоріш за все, наслідком будуть серйозні зміни в міграційній політиці Європи.
«Якщо дивитися ширше, то це насамперед зміна ставлення до шукачів притулку. Вони втрачають статус «вразливої категорії». Змінюється підхід: якщо раніше це було «ми віримо всьому, що ви говорите, доки не буде доведено зворотнє», то зараз це «ми не віримо, це ви маєте довести факт переслідування».
Ще кілька років тому Данія була однією із найлояльніших до шукачів притулку та біженців країн Європи, а сьогодні буквально виселяє їх всіх із країни. Інші європейські країни спостерігають за цим «експериментом». Якщо все пройде без наслідків, то вони і собі почнуть впроваджувати подібні закони.
«Я думаю, що цей закон має великі перспективи для того, щоб у такому або іншому вигляді (більш жорсткому або більш м’якому) бути ухваленим в інших країнах. У першу чергу це будуть країни, розташовані на кордонах ЄС — Італія, Іспанія, Франція та ті, хто завжди був лояльним до суворішої міграційної політики — Німеччина, Австрія, Швеція, Норвегія», — пояснює Скорбач.
Експерт вважає, що міжнародний осуд в цьому випадку більше схожий на звичку засуджувати ймовірні порушення прав людини в майбутньому.
«Данія посилювала свою міграційну політику не один день і не один рік. Всі бачили, як вона стає більш жорсткою. Втім, наприклад, Австралію свого часу також жорстоко засудили країни світу та ООН за ставлення до біженців на човнах, яким не давали зійти на берег: їх ловили військові кораблі та відправляли до Нової Зеландії, де Австралія орендувала землі саме для таких випадків. Тобто люди не могли ступити на австралійський берег і в такий спосіб просити про притулок в Австралії. Не було жодних реальних санкцій крім осуду, про який всі швидко забули», — додав Скорбач.
