«Дати людям світло» vs «Вибір є завжди». Електрика з Лимана засудили за статтею про колабораціонізм — це лише одна історія 

В ухваленому 2022 року законі про колабораціонізм в Україні досі немає чітких формулювань — це віддає долі жителів окупованих територій на розсуд недосконалої системи.

Журналісти «Новин Донбасу» дізналися показову історію електрика з Лимана, який запевняє, що погодився працювати в захопленому ворогом місті, аби в місцевих жителів було світло. Женевська конвенція чітко зазначає: комунальники взагалі не підлягають суду. Але після повернення населеного пункту під контроль України Дмитра судили й визнали винним у колабораціонізмі, не врахувавши ані свідчення сусідів, ані сімейні обставини. Строк вдалося пом’якшити лише через апеляцію. 

Світло в Лимані

Російська армія окупувала Лиман після сильних обстрілів та важких боїв у травні 2022 року. Дмитро Герасименко залишився у рідному місті через хворого батька та матір. Він електрик, з 2013 року працював у приватній енергетичній компанії ДТЕК майстром дільниці.

Коли стало відомо, що Лиманська районна експлуатаційна служба буде працювати, Дмитро та ще близько 15 співробітників вирушили на співбесіду. Новими керівниками виявились представники «Енергокомпанії» з окупованої з 2014 року Горлівки.

«Вони запитали: “Хто з вас ІТП?”, тобто інженерно-технічний працівник. Їм треба було, так би мовити, на когось покластись. Підняв руку я, тому що працював майстром, і підняв руку Володимир Олександрович, який теж був майстром, тільки він по повітряних лініях, по місту працював», — розповідає Дмитро Герасименко.

Оскільки він був молодим, представники угруповання «ДНР» призначили його «старшим». Так Дмитро пропрацював якийсь час, але згодом йому запропонували офіційну посаду в.о. начальника місцевого підрозділу РЕМ. «Я не хотів, мені ця посада була не потрібна. Я більше люблю працювати із залізом. Я просто хотів допомогти відновити лінії, повернути людям електрику у місті. Тому що сусіди, родичі запитували: “Коли буде світло, коли буде світло?” Мені сказали: “Або ти працюєш на цій посаді, або взагалі не працюєш”. Просто розвернутися і піти я побоявся — подумав, раптом будуть питання до мене», — пояснює засуджений за колабораціонізм.

Колектив під проводом Дмитра відновлював електромережі, але після закінчення випробувального терміну чоловік написав заяву про звільнення.
«Тут якби подвійна ситуація. З одного боку, я начебто пішов на співпрацю. З іншого боку — заради чого? Я пішов заради того, щоб допомогти мешканцям, які залишилися тут. Тут живуть громадяни України, від них ніхто не відмовлявся. Я розумів, що вчинив неправильно, що мені потрібно було не виходити на роботу і т.д. Але через збіг обставин ось так вийшло», — пояснює Дмитро.

ЗСУ деокупували Лиман 1 жовтня 2022 року. Вже за кілька тижнів співробітники СБУ затримали Дмитра та оголосили йому підозру в колабораціонізмі, тобто у співпраці з окупантами. Це стаття 111-1 ККУ, яка з’явилася у законодавстві у березні 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення Росії.

Хто справжній колаборант та зрадник

«У в’язниці до мене ставилися нормально. Злочинці, які  відбували термін за іншими статтями, запитували: “За що посадили?” Коли чули, що 111-та стаття, казали: “О, ти колаборант, усе…” А потім, якщо їм було цікаво, починали зі мною розмовляти, і я їм розповідав. Я, за великим рахунком, нічого поганого не зробив, тому що ніхто не постраждав і не загинув через мене. Таких не кривдять. До тих, хто сидить за коригування [обстрілів], звичайно, ставлення погане», — розповідає Дмитро.

У списку того, що кваліфікують як колабораціонізм, широкий спектр дій, як-от пости в соцмережах із запереченням російської агресії, обіймання посад в окупаційних адміністраціях або передача будь-яких ресурсів окупантам. За коригування вогню та здачу позицій ЗСУ зазвичай судять за зовсім іншими статтями. Найчастіше такі люди вже є у списках СБУ ще до визволення територій, так само як і високопоставлені колаборанти.

«Коли відбувається деокупація населеного пункту, дуже багато людей самі звертаються до нас: “Хлопці, дивіться, ось я живу тут. Мій сусід, мій знайомий співпрацювали з окупантами”. Хтось наводив окупантів на патріотично налаштованих людей. Хтось заради наживи співпрацював з окупантами, десь когось грабував, мародерив… Тому багато людей звертаються до нас», — розповів «Новинам Донбасу» оперативний співробітник Служби безпеки України.

Із затриманим підозрюваним проводиться бесіда, в якій силовики намагаються зрозуміти мотивацію того чи іншого вчинку. «Я жодного разу не почув якихось обґрунтованих думок, чому в людини не було іншого вибору. Вибір завжди є», — каже про свій досвід співробітник СБУ.

Дмитро Герасименко: суд

Адвокат Дмитра Герасименка Олег не бажає допомагати тим, хто вчинив тяжкі злочини або перейшов на бік ворога. «Є, звісно, ​​своє табу: захищати колишніх правоохоронців. Не факт, що люди, які порушили присягу одного разу, не порушать її ще раз, вже після всього цього», — підкреслив правозахисник у розмові з «Новинами Донбасу».

Ставлення до коригувальників вогню, високопоставлених колаборантів і тих, хто здавав позиції ЗСУ, зовсім інше як у в’язниці, так і серед простих людей. «Люди за якісь копійки, за матеріальні блага здавали місце розташування військових підрозділів, цивільних установ. Гинули українці, страждало наше майно», — пояснює адвокат.

Оскільки суд засудив Дмитра до трьох років колонії, а також конфіскував усе майно і заборонив йому протягом 10 років обіймати керівні посади та обслуговувати електромережі, це викликало обурення серед мешканців Лимана та друзів підсудного. У Дмитра на момент ув’язнення залишалася вагітна дружина, але суд не взяв це до уваги. Поки чоловік був під вартою, небайдужі надавали сім’ї електрика підтримку, а адвокат постарався привернути увагу до цієї та подібних справ.

«Ті, хто перебував в окупації, та ті небагато людей, які коментували нечисленні публікації в Україні та за її межами, погоджувалися з тим, що не можна суворо карати людей, які співпрацювали з владою так званої “ДНР”. Знову ж таки, вони співпрацювали не через те, що хотіли нажитися. Дмитру вже не було куди прагнути підвищення, тим більше що він працював на керівній посаді до активних бойових дій на території України», — каже захисник.

Але Індустріальний районний суд міста Дніпра, на думку адвоката, не взяв до уваги надані докази та позицію Дмитра, і, як стверджує Олег, виніс вирок наперед. Про це свідчать і неточності у документації.

«Слідчий невірно вказав моменти окупації та деокупації міста Лиман, а також втратив деякі нюанси, які стосуються безпосереднього виконання обов’язків моїм підзахисним — зокрема те, що він не здійснював жодної комерційної діяльності, пов’язаної з матеріальними витратами, які йшли на допомогу “Л/ДНР”. Також мій підзахисний свідомо не давав команду, і відповідно працівники не підключали до мережі органи управління “ДНР”, поліцію, комендатуру, органи місцевої влади», — наголосив адвокат.

Він звернувся по апеляцію, її розглянули і вирок був пом’якшений: два роки умовно без конфіскації майна.

«Дмитро скоїв нетяжкий злочин без жодних наслідків, шкідливих для нього та для України. Ніхто не постраждав. Він лише якось намагався забезпечити життєдіяльність міста Лиман. Крім того, що тут були окупанти, тут залишалося понад 9000 місцевого населення, яке потребувало тепла, світла, газу та іншого», — пояснює свою позицію захисник.

Справи про роботу на окупантів

Дмитро погодився з рішенням суду і поки не знає, як далі діятиме прокуратура. Але, згідно з Женевською конвенцією, медики та комунальники взагалі не підлягають суду. Тому питання внесення змін до закону про колабораціонізм досить часто порушується журналістами, правозахисниками та депутатами Верховної Ради.

«Хоча були й негативні відгуки щодо колаборантів, але це думка кожного. Знову-таки, ті, хто пережив окупацію, ще довго не зможуть розуміти та чути тих, хто перебував поза окупацією», — заявив адвокат.

В СБУ погоджуються: далеко не всі люди, які залишилися в місті під час окупації, є сепаратистами.

«Людина, яка не змогла виїхати, необов’язково мала сепаратистські, колабораціоністські чи ще якісь мотиви. Просто є люди, які психологічно та десь внутрішньо не готові. Це найчастіше стосується людей пенсійного віку, які не можуть покинути свій дім. Вони не розуміють, куди їм їхати і що з ними там буде», — пояснює Служба безпеки.

Правозахисниця Олена Луньова каже, що наразі три чверті справ проходять по людях, які не чинили жодних тяжких злочинів. Центр прав людини ZMINA провів масштабне дослідження, вивчивши близько 700 вироків з різних частин законів про колабораціонізм.

«Даруйте, але створюється враження, ніби штампуються справи для статистики проти людей, які за умови, що не було влади, залишилися, щоб допомагати людям виживати, поширювали гуманітарну допомогу чи виступали комунікаторами між громадою та окупаційною владою. Така відповідальність має бути виважена, у тому числі мають бути виважені перспективи реінтеграції. Зараз ми цього не бачимо», — наголосила Луньова у розмові з «Новинами Донбасу».

Як Росія використовує статтю про колабораціонізм

При тому що значна частина справ заводиться проти комунальників чи шкільних вчителів, багато справжніх високопоставлених колаборантів втекли до Росії під час звільнення українських територій. Також юристка наголошує, що у чинному законодавстві неточно окреслені види колабораційної діяльності. Це ускладнює роботу правоохоронців і судів.

«Якщо ви добровільно перейшли на бік ворога, безумовно, ви маєте понести покарання. Але стаття про колабораціонізм в її нинішньому вигляді — це фактично залякування жителів окупованих територій. Тому що РФ використовує нашу статтю: людям обіцяють, що коли Україна відновить контроль над окупованими територіями, ті, хто там жили, сядуть у в’язницю. І насправді це останнє, що потрібно нашій державі — втрачати лояльність людей, які живуть в окупації й чекають на Україну», — вважає правозахисниця.

На жаль, поки до нинішнього закону про колаборантів не внесуть правки, швидше за все, людям, які залишаються на непідконтрольній території, доведеться приміряти на себе дію цієї статті. Адже не завжди можна точно довести намір людини, яка перебуває по інший бік лінії фронту. Можливо, її життю загрожували, або ж їй нічого не залишалося, окрім як вийти на роботу, щоб прогодувати сім’ю. З іншого боку, суспільство має запит на справедливе покарання для тих, хто дійсно перейшов на бік Росії та вчинив злочини проти держави та українців.