Дитина стала некерованою і ви втратили порозуміння з нею? Розповідаємо, чому дітям потрібен психолог і коли до нього звертатися

«У мене під ліжком живе монстр», «Я не піду до школи, мені там не подобається», «Не хочу спілкуватися з іншими — мене ображають». Це поширені фрази, які кажуть діти. Реакція на них із боку батьків буває різною. Хтось намагається проговорити проблемні питання, а дехто ігнорує, вважаючи, що малюк «просто має перерости». За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, кожна п’ята дитина в Україні відчуває проблеми, пов’язані з ментальним самопочуттям. Журналістка Заборони Ганна Беловольченко разом із психологинею, психотерапевткою центру AlterEgo Іриною Зубрицькою-Макотою розбирає, коли варто йти до дитячого психолога та чому не можна ігнорувати звичайні, на перший погляд, страхи та тривоги.

Дитину водять до психолога чи психотерапевта?

До підліткового віку з дітьми займається психолог. Він намагається з’ясувати проблему малечі й допомогти батькам, наприклад, у конфліктних ситуаціях із дитиною, коли немає порозуміння. Психолог працює з віковими кризами, надмірною агресивністю чи пасивністю, закритістю, з розладами аутичного спектра.

Також є психодіагност. Він проводить тестування через малюнки, ігри, аби чіткіше визначити проблему дитини та її стан.  Оскільки психолог для дитини  — чужа людина, не завжди можна одразу створити умови, в яких вона розкриється, і дізнатися про все суто з консультації.

Також із дітьми працює психіатр. Цей лікар допомагає людям із психічними розладами: депресією, шизофренією, галюцинаціями тощо.

Психотерапевт же займається глибинними проблемами особистості, які сформувалися за довгі роки життя людини. Наприклад, через булінг людина почувається невпевнено в компанії, а тому вирішує просто не спілкуватися з людьми. Це — механізм захисту. Він спрацьовував і допомагав, коли була проблема з булінгом у дитинстві, однак у дорослому віці заважає. Тож разом із психотерапевтом розбирають першопричини тої чи іншої поведінки, реакції, думок.

Психолог працює з емоціями. Психотерапевт — зі структурою особистості. А психіатр — із психічними розладами.

Але спочатку батькам потрібно звертатися до дитячого психолога. Він або продовжить роботу сам, або скерує до іншого спеціаліста.

Як зрозуміти, що дитині потрібен психолог?

Страхи, фобії, капризи, неуважність, прохання йти додому лише однією дорогою — усе це привід звернутися до дитячого психолога.

Поширені звернення через проблеми з емоційним розвитком. Коли в дитини багато емоцій, але вона не вміє ними керувати, виникають конфлікти й непорозуміння. Особливо коли в малечі емоційний тип нервової системи, а батьки — спокійні.

До психологів приходять у періоди вікових криз — коли дитині три-сім років. Це моменти, коли в малечі з’являються нові можливості, але в перші місяці вона не знає, як їх реалізувати. У дитини формується особистість, самооцінка, бажання наголошувати на своєму. Часто це проявляється через агресію, іноді діти стають замкнутими, починаються капризи. Батьки не знають, як на це реагувати, і виникають конфлікти.

Якщо в дитини немає фізіологічних вад або вад розвитку, психологічні проблеми, які виникають у неї до підліткового віку часто є віддзеркаленням проблем сім’ї. Тобто здебільшого проблема не в дитині, а в батьках. Малюк же просто підлаштовується під те, що відбувається з дорослими. У такому випадку фахівець рекомендує батькам пройти окрему терапію.

Через пандемію зросла кількість звернень із приводу обсесивно-компульсивного розладу: нав’язливі рухи, думки. Це пов’язано з великою кількістю правил, які з’явилися через коронавірус. Дітям складно сприйняти, що треба частіше мити руки, не можна вітатися з людьми так, як вони робили це раніше, не можна наближатися до інших. Діти стають боязкими, багато разів перепитують, чи можна їм щось робити, чи ні. Це загострило й нав’язливі страхи: «якщо я щось зроблю не так, мене покарають чи злитимуться».

До школи з дитиною було все нормально, а з навчанням почалися проблеми. Чому?

Вольова сфера в дітей формується із 6-8 років. Заведено, що в 6 років малюк має піти до школи. Але трапляються ситуації, коли інтелектуально дитина готова, а от емоційно — ні. Дитина читає, рахує, знає кольори, однак слухати вчителя чи дотримуватися правил не може. Через це малюк погано вчиться, втомлюється. Найбільше звернень до психолога з цього приводу припадають на жовтень, а ще — на третій рік навчання. Перші два роки дитина більш-менш може впоратися, бо навчання й атмосфера простіші, а далі починаються складніші завдання, більше уроків, суворіші вимоги.

Змушувати малюка до навчання — погана ідея, адже це травмує його. Коли дитина не готова до школи, її потрібно забрати звідти. Але це стрес для батьків. Мовляв, як пояснити й дитині, і людям довкола, що наступного року малеча знову піде в перший клас? Але в такій ситуації насамперед потрібно думати про дитину та її комфорт. Щоби було простіше за рік повернутися до навчання, можна записати малюка на гуртки, які він відвідуватиме не цілий день, як школу, а час від часу. Тоді дитині буде простіше адаптуватися до шкільного формату в майбутньому.

Погане самопочуття, небажання вчитися можуть бути ознаками булінгу. Або ж того, що дитина не вміє комунікувати з однолітками. Останнє трапляється, якщо свого часу батьки обмежували малечу в спілкуванні з певних причин. Ще одна ймовірна причина — непорозуміння чи конфлікти з вчителями. Викладачі можуть занижувати самооцінку учнів, принижувати, навішувати ярлики. В усіх цих випадках батькам потрібно бути уважними до дитини і вчасно звертатися по допомогу до спеціаліста.

Навіщо вести дитину до психолога? У мене були подібні проблеми, й нічого — нормальна людина сьогодні!

Така думка досі поширена серед батьків. І людина дійсно певні страхи чи тривоги може перерости. У нас є чимало механізмів захисту та ресурсів, які дозволяють вижити навіть у найскрутніших ситуаціях. Інша справа — у якому форматі вдасться це зробити та які будуть наслідки. Навіть після пережитого насилля не всі впадають у депресію. Але не можна просто ігнорувати кризові ситуації. Інакше в дорослому віці все одно доведеться йти до фахівця. Але працювати буде складніше й сеансів знадобиться в рази більше.

Можливо, таки варто спробувати. Але як виглядають сеанси в дитячого психолога?

Перша зустріч — це знайомство й первинна діагностика. Дитяча консультація триває 45 хвилин, тому що дитина не витримує довго наодинці з чужою людиною, яка до того ж намагається подружитися, щось з’ясувати, розпитати.

На першій консультації присутні й батьки. Зазвичай психолог спочатку говорить із ними, дивиться, як батьки взаємодіють із дитиною. Якщо є щось таке, чого не можна говорити при дитині, їй дають щось ліпити чи малювати, а з батьками фахівець спілкується наодинці. Наприклад, вони вважають, що малюк надто агресивний. Якщо озвучити таке при дитині, вона вважатиме, що дорослі об’єдналися проти неї.

Коли психологу вдалося встановити контакт із дитиною, він займається з малюком наодинці. Спеціалісти часто дають маленькому клієнту малювати, ліпити щось, гратися з піском, аби зацікавити його і краще розкрити, проаналізувати. Також застосовують метод символдрами — психолог пропонує дитині пофантазувати, уявляти певні картинки, дії на задану тему. Однак до символдрами не вдаються на перших зустрічах, оскільки для цього дитина має повністю довіряти спеціалісту — бути готовою закривати очі та слухати.

5-10 хвилин сеансу фахівець виділяє на обговорення з батьками сам на сам.

Кількість необхідних сеансів не можна точно прорахувати наперед. У середньому, якщо в дитини проблеми зі страхами, емоційні перепади, достатньо 8-10 сеансів. Але може бути так, що після двох зустрічей страх, який раптово з’явився, зникає. Це можливо, якщо батьки були уважні й одразу звернулися до спеціаліста. Адже якщо ігнорувати проблему та прийти з нею через три роки після появи, робота буде довшою. Це пов’язано з тим, що дитина напрацює механізми захисту, через які може, наприклад, змінитися поведінка.

А якщо дитина не хоче ходити до психолога?

Обговоріть із нею, чому так. Оскільки дітей до психологів приводять батьки, може трапитися ситуація, що малеча не захоче йти на контакт із фахівцем. Якщо не хоче йти навіть на перший візит, можливо, це пов’язано зі стереотипом «психолог — це для психів». Тоді треба пояснити, чим займається фахівець.

Не можна залякувати дитину психологом і говорити, що він усе виправить, змінить її абощо.

Можна спробувати домовитися з дитиною. Запропонувати сходити на першу зустріч, і якщо зовсім не сподобається, донести до малюка, що його не змушуватимуть ходити далі чи підшукають іншого психолога.

Не слід приховувати від дитини, до кого ви йдете. Це викличе лише негативну реакцію та завадить вибудувати довірливі стосунки зі спеціалістом.

Тобто змінювати фахівця — це нормально?

Так, бо до спеціаліста ходить дитина і їй має бути комфортно. Якщо малюк просить про це, варто дослухатися.

Інша справа, коли батьки вважають, що психолог поганий, не допоміг розв’язати проблеми. Слід пам’ятати, що як би психолог не працював із дитиною — це лише 45 хвилин роботи в кабінеті. А далі малюк повертається у звичне середовище. І якщо батьки нічого не роблять, щоби допомогти подолати проблему, нічого не зміниться.

Чи розповідати в садочку або школі про те, що дитина ходить до психолога?

Усе залежить від ситуації. Якщо до фахівця звернулися, наприклад, після конфлікту з вчителями, можна повідомити. Подати у форматі: «Оскільки комунікація між дитиною та викладачем не склалася, ми звернулися до фахівця. Ви теж маєте щось зробити зі свого боку, аби був позитивний результат». В інших випадках це особиста справа кожного. Ми ж не розповідаємо, до якого стоматолога ходимо, коли й чому. Просто треба зафіксувати для себе: дитячий психолог — такий самий лікар, як і інші. До нього не соромно звертатися, але й розповідати всім і кожному немає потреби.