До 100-річчя Юрія Новосільського: через роботи художника можна по-іншому побачити війну і Бога

«Кожен глядач є митцем, адже якщо він долучається до процесу проникнення в глибини так званого твору мистецтва, то він теж творить», — із цих слів Юрія Новосільського виразно простежується думка, що мистецтво — це бачення, візія. Він відомий у Польщі, а от українці багато років не знали про його творчість, хоча митець має українське коріння.

До 100-річчя Юрія Новосільського (пол. Jerzy Nowosielski / Єжи Новосєльський) у Королівському палаці Варшави відкрилася виставка «Мистецтво бачити. Новосільський та інші». Це спроба вписати творчість українського і польського художника, іконописця і графіка у ширший контекст польського мистецтва другої половини XX століття і запросити глядачів до спільного акту бачення, а отже, і творення.

Журналістка Світлана Мялик завітала на виставку і поспілкувалася з фахівцями, які вивчають його життєвий і творчий шлях.  

«Мистецтво бачити. Новосільський та інші»

Виставка поділена на чотири цикли, які можна виокремити у творчості художника: сюрреалізм, тілесність, есхатологія та абстракція. У рамках кожного з них вибрані картини й роботи Новосільського, його цитати та збережені відеоматеріали. Усе це є своєрідним ключем до представлених робіт інших художників, які звертаються до схожих сюжетів. Серед них: Войцех Фангор, Стефан Ґєровський, Владислав Гасіор, Марія Ярема, Ядвіґа Савіцька, Тереза Понґовська та інші. Організатори зазначають, що метою виставки є насамперед показ робіт художників у взаємному діалозі.

Юрій Новосільський: українське коріння

Єжи Новосєльський також відомий за своїм українським іменем Юрій Новосільський. Він народився у Кракові 7 січня 1923 року у сім’ї лемка і полонізованої австрійки. «Я зовсім не маю в собі польської крові. Я поляк, але трошки українець, трошки німець. Я люблю цю країну [Польщу] і вболіваю через те, що вона однобічно сформована посттридентською римо-католицькою ментальністю. А це є каліцтвом культури нації», — жартував митець. 

За словами директора Польського Інституту у Києві Роберта Чижевського, рівень мистецтва Юрія Новосільського вищий від національності. «Не знаю, наскільки для нього було важливе його напівукраїнство (бо його батько був лемком), але він особисто вибрав для себе православну конфесію. Це важливо, бо близько 90% пересічних поляків — римо-католики. І людина, яка ціле життя проживає у Польщі, пов’язана з польським суспільним простором, а обирає для себе православ’я, — то щось це означає! І тут є якийсь український слід. Але, мабуть, він ще глибший, бо це не тільки його, я б сказав, східний досвід, який він взяв з цього українського коріння від батька, а і його підхід саме до віри», — ділиться Чижевський.

Мистецтво для Новосільського було частиною молитви до Господа

Директор Польського Інституту каже, що творчість Новосільського для нього є чимось більшим, ніж мистецтво. Бо художник, з одного боку, є гарною візитівкою Польщі в Україні, адже він був польським митцем, ціле життя жив у Польщі і пов’язаний з польським середовищем. Але водночас він показує українцям частину світу, який був забутий в Україні за радянських часів. Вона залишилась десь за кордоном, але також існує як частина чогось українського.

«Та, мабуть, в його біографії лунає щось ще більше. Бо ми, поляки, а також українці, виростаємо з першої Речі Посполитої. А це було місце зустрічі культур Сходу і Заходу. І Новосільський, який намагається за допомогою сучасної мистецької моди писати ікони, відкриває для іконопису сучасне мистецтво. І, мабуть, навіть більше: для сучасного мистецтва він відкриває світ віри. Розмова з Господом для Новосільського — це був виклик. Через свої роботи він розмовляв з Господом. В інтерв’ю Новосільський дуже цікаво розповідає про значення мистецтва для людської віри. І це показує, наскільки для нього ця робота була — як для кожної людини, яка пише ікони, — частиною молитви до Господа», — зауважує директор Польського Інституту у Києві.

Більшу частину свого життя митець прожив у Кракові. Він належав до греко-католицького культурного середовища, а з іншого боку — до православного. Ще підлітком здійснив прощу до Почаївської лаври. Для нього це стало духовним народженням. Згодом митець побував в Українському музеї у Львові, що мав багату колекцію ікон. Це стало поштовхом для тривалого захоплення східногалицьким іконописним живописом. 

Феномен Єжи Новосєльського

Мистецтвознавиця, викладачка кафедри богослов’я філософсько-богословського факультету Українського католицького університету, керівниця іконописної школи Соломія Тимо зазначає, що Юрій Новосільський зростав у родині, де був зв’язок з мистецтвом. 

Його дядько був архітектором. Він завжди малював — і до того мав схильність, зазначає експертка. Але те, що його вразило — українська ікона в Національному музеї у Львові. І сами ікони, і образи настільки міцно закарбувалися в його пам’яті, що через багато років він згадував: «Я вперше зіткнувся з великим мистецтвом у такій концентрації та кількості. Враження було настільки сильним, що я ніколи не забуду цієї зустрічі. Дивлячись, я відчував просто фізичний біль… Я просто не був у стані перейти з одного залу до другого. Це були перші в моєму житті шедеври мистецтва, дію яких я переживав безпосередньо».

Соломія Тимо каже, що є два підходи до пізнання творів прославленого митця: це їхати у храм або на його виставку. Про феномен художника мистецтвознавиця каже так: «Я починала пізнання Новосільського з його творів. І це сталось, думаю, у 1996–97 роках у Кракові, коли я мандрувала містом. Зайшла до Товариства українців. Вирішила подивитись їхню капличку чи церкву. Каплички Святих Бориса і Гліба при Товаристві Святого Володимира вже, на жаль, не існує. Я потрапила у темний простір, де горіли 2–3 лампади, — і була зачарована! Просиділа кілька годин. Це було релігійне переживання людини, яку раптом мистецтво відірвало від світу та її справ. Потім побувала на виставці Новосільського у Львові».

Про його складне життя пані Соломія тоді ще не знала, а біографія дозволяє зрозуміти багато речей. Є люди, каже Тимо, які не сприймають його творчості: тут бачать його алкоголізм ті, хто й сам зранений цим. «Вплив його творчості був для мене одним з найсильніших. Хіба на мене так впливали шедеври візантійського мистецтва або давньоукраїнського. Він дуже сильно вплинув на мене, і я зараз стараюсь ще більше присвятити часу, щоб глибше пізнати його творчість», — ділиться керівниця іконописної школи.

Майже одночасно з іконописом Новосільський зацікавився європейським мистецтвом XX століття. 1940 року Юрій Новосільський розпочав навчання на факультеті декоративного живопису у краківській Kunstgewerbeschule. А вже за два роки він звернувся до ігумена розташованої неподалік Львова Лаври Св. Івана Хрестителя, аби його прийняли до братії. Там він знову зустрівся як з іконою, так і з іконописом. Через хворобу (Новосільський захворів під час розпису церкви в Болехові) його відправили додому. Під час війни, перебуваючи у Кракові, він долучився до конспіративного мистецького життя. А 1945 року вступив до Краківської академії мистецтв. Тоді ж він приєднався до Групи молодих художників, яку у період так званої відлиги у 1957 році було перетворено на II Краківську групу. Займався Новосільський і викладацькою діяльністю, зокрема і в альма-матер — Академії мистецтв у Кракові.  

Жінка у творчості Новосільського

До ранніх робіт Єжи Новосєльського належать зображення жіночих фігур першої половини 1940 років XX століття. Це, зокрема, «Акт на тлі пейзажу», «Портрет дружини художника», «Жінка на пляжі», «Жінка на тлі судна», «Жінка, що сидить на ліжку».

«Якщо живописця цікавить проблема тілесності, якийсь спосіб поєднання духовних справ зі світом фізичного сущого, то цілковито природно, що він починає цікавитися виглядом жінки», — писав художник.

Мистецтвознавиця Соломія Тимо каже, що Новосільський трактує жінку та її тілесність дуже цнотливо і велично, і це можна зрозуміти не лише з його творів, але і з його слів. «Польські автори вбачають в актах (ню) Юрія Новосільського елементи сакральності. Ця тілесність і тілесні жіночі форми нагадують йому церкву. “Церква — це Царство Боже на землі. Жінка — це теж Царство Боже на землі”, — наводить слова Новосільського пані Тимо. — Сам сакрум — це є колосальна територія нашого незнання, таємниця, завдяки якій ми розуміємо, що ми нічого про це не знаємо. І жінка теж є великою таємницею. Саме явище жіночності в нашій культурі, образотворчому мистецтві — це є уламочок, невеличка частинка якоїсь величезної таємниці. Отже, у культурі, яка представляє жінку, жіночність чи світ жінки, ми дотикаємось до таємниці”». 

Але Юрій Новосільський не лише ідеалізував жінку. Він багато уваги приділяв і тому, що саме через жінку до людства прийшов гріх, що вона спокусила Адама. «Новосільський пояснює, чому його акти такі сакральні. Розуміючи небезпеку, яку також приховує у собі жіноча тілесність, він намагається у своїй свідомості так перекшталтувати цей вплив, цю силу жінки, щоб вона більше його не спокушала до злого», — наголошує Соломія Тимо. 

Війни

Частина актів (ню) або зображень жіночих фігур у Єжи Новосєльського мають підпис «екзекуція», «тортури», або, якщо немає підпису, то нагадують про ці речі. Соломія Тимо каже, що у перші повоєнні роки він був свідком публічних страт жінок, які були наглядачками у фашистських концтаборах. Напевно, навіть без сумніву, таке зіткнення контексту жіночого тіла, до якого було дуже сакральне ставлення, і цього повоєнного контексту вплинуло на те, що деякі його акти (ню) загрозливі. Вони мають додатковий підтекст, пов’язаний з війною і тими стражданнями, які людина переживає під час війни. 

Юрій Новосільський, як людина з вразливою психікою, був дуже делікатний із темами війни та страждань, розповідає мистецтвознавиця. «Будучи ще юним, він сильно пережив війну в Ефіопії: сприйняв це як великий гріх цивілізації і передав цю тему у своїх творах. Він зображує битву і робить це на рівні абстракції. Що цікаво, за спостереженнями його біографки Кристини Черні, митець малює свої образи війни в Ефіопії, а свої емоційні переживання щодо цієї війни пов’язує з тим, що відбувається в його рідних землях у Східній Польщі. А саме з акцією “Вісла”, коли сотні тисяч українців мусять залишити рідний край, а їхні церкви нищаться, нищиться їхній уклад життя і фактично їхній світ», — зауважує Соломія Тимо. 

У його картинах, створених під час та після Другої світової війни, відчутні темні й насичені кольори, похмурі барви. Всі ці способи бачення, відображення та коментування світу пронизують творчість й інших художників, які перенесли травму Другої світової. Також у повоєнні роки в працях Новосільського можна побачити пошуки власного творчого шляху. Про це сигналізують, наприклад, його «Кубістичні абстракції». Зацікавлення митця сюрреалізмом сформувало окремі риси його живопису. Йдеться про спроби Єжи Новосєльського подолати межі між тілесним і духовним.

Є у творах Новосільського і чоловічі портрети, і натюрморти — часто з музичними інструментами, наприклад, зі скрипкою, з глобусом. А вже у середині 1940–1950 років XX століття художник почав звертатися у творчості до православних джерел — зокрема, писати картини з силуетами сільської церкви, наприклад, «Церковка», «Пейзажі з церквою». Варто звернути увагу і на численні композиції у блакитно-зелених тонах. 

Неповторний стиль Новосільського

Юрій Новосільський створив власний художній стиль. Поєднував у своєму малярстві дві філософії — західну і східну, дві культури — польську та українську. Попри те, що Новосільський був сучасним художником, він був заглиблений у візантійську традицію.

Директор Польського інституту у Києві Роберт Чижевський бачить у роботах Новосільського розмову з традицією. «Він сучасний художник, але не відкидає спадщини. Він цю спадщину переробляє. Новосільський свідомо свою спадщину записав своїй православній парафії у Кракові. Як за часів першої Речі Посполитої, коли віра показувала, хто є людина», — каже він. Мова мистецтва тягнула митця в бік Сходу і тримала його українських коренів. «Але ось що цікаво: десь на 30 відсотків його роботи зараз мають греко-католицькі церкви, римо-католицькі та православні. Він залишився людиною Сходу. Всі його художні зображення — це ікони, але ікони модерні», — зазначає директор установи. 

Роберт Чижевський нагадує, що перед великою війною в Україні відкрилась інша виставка робіт Єжи Новосєльського «Сучасна ікона», що працює вже декілька років. Вперше її показали перед православними церквами, потім перед греко-католицькими, і наостанок — перед римо-католицькими. 

«[Її] прем’єра відбулася біля Михайлівської церкви [у Києві]. Потім вона мандрувала соборами Української Церкви, зокрема у Чернігові, Полтаві, Харкові. Це було до початку повномасштабної війни. Ми планували, що виставка буде і в Маріуполі. Думаю, що можна буде колись це ще зробити… Ми можемо пишатися тим, що для Польського Інституту у Києві ця тема важлива вже декілька років», — зауважив польський історик і дипломат.  

Детальніше ознайомитись із життям і творчістю Юрія Новосільського можна, прочитавши монументальну біографію митця авторства Кристини Черні «Nietoperz w świątyni» (українською: «Кажан у храмі»). Видання вийшло друком незабаром після смерті художника, у лютому 2011 року. У першу річницю смерті Єжи Новосєльського було видано упорядковану тією ж авторкою збірку розмов із митцем «Sztuka po końcu świata» (українською: «Мистецтво після кінця світу»). 

А ще за життя митця, у 1996 році, за ініціативою Юрія Новосільського та його дружини було створено Фонд Новосільських (пол. Fundacja Nowosielskich), що вручає премії видатним молодим митцям. 

Виставка «Мистецтво бачити. Новосєльський та інші» у Королівському палаці Варшави триватиме до 3 березня 2024 року. Експонати для експозиції надали, зокрема, Галерея Стармах, Національний музей у Кракові, Національний музей у Варшаві, а також приватні колекціонери.