Дитячий майданчик — 1984. Соцреалістичний рай для дітей і плакати-привиди — Червоноград у фотографіях Володимира Романюка
Взимку 2021 року фотограф Володимир Романюк відвідав рідний Червоноград — місто-привид, у якому все нагадує про минуле. У своїх світлинах Романюк досліджує сліди комуністичних примар і відвідує місця дитинства, зокрема відоме тут «дитяче містечко» — побудований 1984 року «соцреалістичний рай для дітей». Ось ці фотографії.
Якщо ви не бачили терикони, вам варто сісти на електричку зі Львова: проїжджаючи місто Гірник, можна насолоджуватись індустріальними пейзажами через холодну шибу старенького вагона. Відстань між Львовом і шахтарською столицею Галичини становить 70 кілометрів — дизельний потяг долає цей шлях усі 3 години. За цей час забуваєш готичну архітектуру Львова і занурюєшся в нові краєвиди.
Коли ж їхати в Червоноград автобусом, перед містом вас зустріне кремезний монумент гірникові. 7-метровий шахтар із голим торсом у найкращих традиціях соцреалізму. Власне соцреалізм якоюсь мірою тут давно всім набрид, але цей дядько — так би мовити, візитівка міста.
Найбільше з дитинства я пам’ятаю «дитяче містечко». Це цегляний комплекс, побудований 1984 року. Тенісний корт, кінотеатр просто неба, фонтан (принаймні був), гірки, міст. Якщо коротко: бруталістичний рай для дітей.
Взимку я був на майданчику двічі. Першого разу прийшов у будній день. Я відчув, наче потрапив у музей сюрреалізму. Ні душі. Часом тіні людей проходять повз поржавілі гойдалки та пусті гірки й, на мить зупиняючись, зникають за сніжною завісою. Наступна експедиція з камерою відбулась у неділю. І, на диво, це місце було живим. Укритий снігом міст, дітлахи, які одне за одним спускалися вниз на санчатах.
Зимою місто «старішає і переростає» комуністичні роки — з 80-х Червоноград занурюється десь у 2000-ні. Особливо коли заходиш у продуктовий магазин «Надія» чи павільйончики, де за склом ще досі можна побачити пожовклі обгортки «Живчика». В Червонограді був славнозвісний кіоск, який у народі прозвали «Барига». Не знаю, чому саме. Мабуть, тому, що там можна було купити поштучно сигарети, а на решту, замість копійок, отримував від продавчині цукерки чи жуйки. Тепер цей кіоск зник, як і продаж поштучних сигарет.
Червоним по білому — «Юля». Замерзлі стіни з політичними плакатами минулої декади викликають дисонанс, але вже настільки звикаєш до агітацій, які висять тут більш як 5 років, що виробився імунітет. Ти дивишся на цих привидів із плакатів наче на старих знайомих, які досі сидять на тій самій лавці у твоєму дворі.
Про автора:
Володимир Романюк народився 1995 року в Червонограді. Навчався в Національному університеті «Львівська політехніка». Його фотографії фокусуються на документації сюрреалістичного світу, побудованого на пострадянських містах. Володимир багато портретує молодь, яку називає «пострадянською». Своїм улюбленим фотографом вважає Бориса Михайлова.
