«Хочу, щоб вони жили в нашій пам’яті не лише два дні на рік». Фотографка Анастасія Мєтєлєва зберігає пам’ять про рідних, яких уже немає, у проєкті «Янголи-охоронці»
у «Рівні цензури»
У рубриці «Рівень цензури нульовий» Заборона публікує роботи одного фотографа, художника або колективу. В них показано історії, що не суголосні з масовою культурою або наражаються на цензуру в ЗМІ та соціальних мережах. У цьому випуску — серія колажів із сімейного архіву фотографки Анастасії Мєтєлєєвої. Через віднайдені в родинному домі плівки, що піддані графічній маніпуляції, авторка намагається зберегти пам’ять про батька, маму, дядька і хресну — своїх янголів-охоронців, яких вже немає в живих.
Анастасія народилась у 2002 році в Запоріжжі, є випускницею школи концептуальної фотографії MYPH та членкинею організації Ukrainian Women Photography. У 2020 році вона виїхала на навчання до Словаччини, звідки кілька разів на рік навідується до рідного міста.
«Моє життя перевернулося з ніг на голову через фотографію. Це моя мова. Тож коли я знову приїхала додому, вирішила переглянути сімейні фотографії. У старій шухляді під телевізором я знайшла непошкоджені й раніше невідомі мені негативи своєї родини. Ці світлини зроблені ще до мого народження, коли мої батьки були молоді. На них зображені люди, чий галас у цьому будинку я добре пригадую ще з дитинства, і яких уже немає з нами», — розповідає про початок проєкту фотографка.
Багато дитячих спогадів Анастасія має від бабусь та дідусів, яких досі провідує у Запоріжжі. Так, її прабабуся навчила її бабусю, аби усі в родині збиралися за одним столом та обговорювали, що нового у них сталося, — те, що і бачимо на цих світлинах.
«Коли мені було 2 роки, помер тато. І ми з мамою переїхали з орендованої квартири до комунального будинку, де мешкали бабуся, дідусь, мій дядько і собака», — ділиться дівчина.
На плівках зображені застілля та відпочинок біля водойми батьків Анастасії, її дядька, хресної та їхніх друзів. Авторка видрукувала фото з негативів традиційним аналоговим методом та вже на відсканованих світлинах провела маніпуляцію із зішкрябування облич рідних.
«… тому що мені болісно дивитися на їхні молоді обличчя. Вони мені запамʼятались інакше — ті, хто пішов передчасно. Можливо, мозок мене охороняє від великого негативу та намагається виштовхнути певні спогади, які можуть бути болючими», — розмірковує художниця.
«Ми завжди згадували їх у дні народження і в день смерті. Всі сумували та випивали. Але чи хотіли б янголи цього? Чи хотіли б таку памʼять? — питається Анастасія. — Я подумала, що ні. Хочу, щоб вони жили в нашій пам’яті не лише два дні на рік. Мої янголи-охоронці».
«Рівень цензури нульовий» — це майданчик для відкритого діалогу на складні й табуйовані теми, як-от сексуальність і тілесність, стрес і депресія, війна й ідентичність. Ми не платимо гонорару за публікацію, але допоможемо зробити авторське висловлювання почутим, а також беремо участь у його оформленні. Деталі — тут.
