Хотіли роботу — втратили свободу. Як українці потрапляють у трудове рабство та чому ця проблема ширша, ніж здається
У вересні цього року стало відомо про щонайменше 180 випадків трудового рабства в Україні. Людей, які, як правило, перебували у важких життєвих обставинах, вишукували на вокзалах та пропонували їм роботу, яка виявлялася трудовим рабством. Журналістка Заборони Поліна Вернигор розповідає, як українці стають жертвами злочинців та чому державна статистика не відповідає дійсності.
Жили в бараках, харчувалися помиями та працювали безоплатно
На початку вересня поліція звільнила 120 людей з трудового рабства. Кілька фермерів шукали людей на залізничних вокзалах Києва, Одеси та Дніпра — найчастіше бездомних — і пропонували їм офіційну роботу на агропромисловому підприємстві. Обіцяли зарплату від 3 до 4 тисяч гривень на місяць, житло та харчування.
Коли люди погоджувалися, їх мікроавтобусами везли у Дніпропетровську область до напівзруйнованих будинків. Умов для нормального проживання не було.
«Це було схоже на бараки зі встановленими дво- та триповерховими ліжками, на які кинули матраци, — говорить Забороні керівниця громадської спілки «А21 Україна» Юлія Саченко, яка була із поліцією під час спецоперації. — Все було брудне та більше схоже не на ліжка, а на нари».
Годували цих людей зіпсованими продуктами, а обіцяних грошей ніхто не виплачував. Фермери змушували в’язнів працювати від 12 до 18 годин на добу. Якщо робітники намагалися втекти, їх ловили та погрожували побити.
«Багато у кого була алкогольна залежність, адже «роботодавці» поїли їх дешевим алкоголем у пластикових пляшках. Це робили, щоб було простіше ними керувати. Багато людей не мали освіти або здобули лише початкову чи середню освіту», — вважає Юлія.
Громадську спілку «А21 Україна», яка опікується жертвами торгівлі людьми та протидіє цьому явищу, запросили, щоб волонтери могли попіклуватися про постраждалих людей, адже їх було дуже багато. Саченко каже, що у більшості постраждалих вилучали документи, тому коли їх звільнили, то передусім довелося відновлювати паспорти та інші важливі документи, без яких не можна отримати допомогу від держави. Більшість потерпілих відмовилися співпрацювати з поліцією. Лише 19 із них погодилися поїхати до Києва та брати участь у кримінальному провадженні.
Слідчі стверджують, що до торгівлі людьми причетні четверо чоловіків та жінка. У них вдома та в автівках провели обшуки, а їх самих затримали. Якщо їхню провину доведуть, вони сядуть до в’язниці щонайменше на 12 років. Ми надіслали запит до Національної поліції про деталі операції та становище трудового рабства в Україні, але там відповіли, що їм нема чого додати до інформації, опублікованої раніше.
Поширена схема в Україні
Після того, як звільнили 120 людей, у тій же Дніпропетровській області поліція та Міграційна служба виявили ще 60 людей, які перебували у трудовому рабстві. Схема була та ж сама: малозабезпеченим та бездомним людям пропонували роботу на фермі, а потім силою утримували та змушували багато працювати.
«Це доволі поширена схема вербування: люди виходять на спеціальні «п’ятачки» біля залізничних вокзалів у пошуках роботи, — пояснює Юлія Саченко. — Такі майданчики є в Києві, Одесі, Харкові, Дніпрі тощо. Місцеві знають про це і приходять туди винаймати різноробів. Але дуже часто цим користуються люди, які зловживають робочою силою. Вони приходять на ці місця і пропонують сезонну роботу. Коли шукачі роботи погоджуються, їх садять до машини, там пропонують випити — зазвичай це горілка низької якості чи алкоголь із вмістом якихось речовин».
Далі цих людей везуть на закриту місцевість, яку або охороняють люди з собаками або високий паркан. «Робітників» селять у зруйновані будинки, сараї або хліви, іноді підпоюють їх горілкою або підсаджують на наркотичні речовини. Це потрібно для того, щоб людьми було легше керувати і вони точно не втекли. Зазвичай в’язням взагалі не платять, забирають документи та погрожують, що у разі втечі поб’ють.
«Були випадки, коли люди виривалися і тікали з таких місць. Але втікачів ловили, виводили всіх робітників і привселюдно били, щоб інші бачили й боялися. Люди можуть залишатися там і з власної волі. Серед методів утримання є мотивація — наприклад, людині кажуть: «Ось ти пропрацював три місяці і заробив дев’ять тисяч гривень. Ще місяць попрацюєш і поїдеш до свого села багатий». Тому люди лишаються», — пояснює експертка.
MEGOGO Audio разом із редакцією Заборони випустили документальний аудіосеріал «Зі мною це не станеться», присвячений торгівлі людьми. У чотирьох серіях ми розповідаємо історії людей, які потрапили в сучасне рабство: їх змушували продавати наркотики, нелегально перевозити мігрантів, займатися секс-роботою. В одному з епізодів йдеться про 43-річного чоловіка з полтавського села, який потрапив у трудове рабство саме за такою схемою.
Торгівля людьми
Палермський протокол, який доповнює Конвенцію ООН, визначає термін «торгівля людьми» як експлуатацію, вербування, викрадення, шантаж, перевезення або інші дії, які чинять з метою отримати власну вигоду. Приблизно таке ж формулювання використовує й українське законодавство.
Видів торгівлі людьми є багато. Ось основні:
Трудова експлуатація: коли людину змушують працювати проти її волі, обмежуючи її свободу та погрожуючи силою.
Сексуальна експлуатація: коли дорослих та дітей обманом або силою втягують у проституцію чи іншу секс-роботу.
Втягнення у злочинну діяльність: коли людям пропонують вигідну роботу, а потім погрозами чи іншими методами змушують порушувати закон — наприклад, розносити наркотики.
Торгівля органами: коли людину під тиском або силоміць змушують віддати свої органи. Сюди також відносяться випадки, коли людина перебуває у вразливому стані і не може сама погодитися чи відмовитися від трансплантації.
Примусове жебрацтво: це, по суті, теж трудове рабство — коли людина під тиском має жебракувати.
Залучення в боргову кабалу: коли людині штучно створюють непосильний грошовий борг, який вона буцімто має відпрацювати.
Усиновлення чи удочеріння в комерційних цілях: коли людина встановлює над дитиною опіку, щоб отримувати дохід або іншу вигоду.
В Україні й багатьох країнах світу найпоширеніший вид торгівлі людьми — це трудове рабство. В ООН стверджують, що майже у кожній країні до рабства потрапляють і власні громадяни, і іноземці.
Речниця представництва Міжнародної організації з міграції в Україні Варвара Жлуктенко каже Забороні, що саме трудова експлуатація впродовж останніх років переважає над іншими видами торгівлі людьми — приблизно 97% всіх відомих українському представництву МОМ випадків. З 2016 року від такої експлуатації найбільше страждають чоловіки.
«Першу половину 2021 року українці найчастіше потрапляли у трудове рабство в Польщі, хоча до цього лідером багато років була Російська Федерація. В Україні ж за той самий період в рабство потрапило в три рази більше людей, ніж за весь 2020 рік», — додає Варвара Жлуктенко.
Експертка каже, що кількість випадків трудової експлуатації на території України збільшилася через пандемію та карантин. Люди не можуть виїхати на заробітки за кордон, тому шукають роботу на батьківщині. Нові економічні умови також змушують людей шукати взагалі будь-які можливості заробити, тому українці частіше погоджуються на сумнівні умови праці.
Вербування
Схема із фермерами — не єдина й навіть не найпоширеніша. За оцінкою Міжнародної організації з міграції, майже половину всіх, кому допомагає організація, завербували знайомі. Переважно людей вербують для роботи на будівництві, виробництві, у сільське господарство та у сферу послуг.
У 2020 році 82% постраждалих завербували через особистий контакт (сюди можна віднести ті ж «фермерські» схеми — коли людей підшукували на вокзалах та особисто пропонували заробити). Через оголошення в інтернеті у трудове рабство потрапили 11%, через приватні оголошення на вулицях — понад 3% і через агенції з працевлаштування — менш як 2%.
«Людина приходить до агенції або агента, які надають інформаційні послуги та нібито допомагають поїхати на заробітки за кордон, — розповідає про відомі їй випадки Варвара Жлуктенко. — Коли вона приїжджає у незнайому країну, виявляється, що її там ніхто не зустрічає. Певний час людина не знає, що робити, тому легко ведеться на будь-які пропозиції щодо роботи. Хтось підходить на вокзалі (причому неможливо встановити, чи ця людина співпрацює з українською агенцією) і пропонує заробити. Приїжджий погоджується й потрапляє в трудове рабство».
Юристка громадської організації La Strada Дарія Пильо говорить, що потерпілі від трудового рабства, які телефонують на Національну гарячу лінію із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації, найчастіше були завербовані через оголошення. Людина знаходить оголошення про роботу, влаштовується туди, але їй до останнього не кажуть, що це буде за робота: це повідомляють уже після того, як документи підписані.
Хто допомагає
Від 2000 року представництво Міжнародної організації з міграції в Україні допомагає постраждалим внаслідок торгівлі людьми. МОМ надає медичну, психологічну допомогу, допомагає влаштуватися на роботу, повернутися до звичного життя. За час існування програми реінтеграції МОМ через неї пройшли щонайменше 19 тисяч людей. Варвара Жлуктенко каже, що за їхніми соціологічними оцінками, від початку незалежності до 2019 року в Україні від трудової експлуатації постраждали понад 260 тисяч людей.
Ці цифри розходяться з офіційною статистикою. У 2020 році Мінсоцполітики надало статус потерпілих від торгівлі людьми 136 українцям — з них 52 людини постраждали від трудової експлуатації. Дарія Пильо пояснює це тим, що люди неохоче звертаються по допомогу.
Але держава може надати їм статус постраждалого від трудової експлуатації. Він дає право на різну допомогу від держави: медичну допомогу, підтримку соціальних служб та разову грошову допомогу — трохи більше як шість тисяч гривень. Але для отримання такого статусу треба звернутися до поліції, щоб там відкрили провадження і визнали людину постраждалою стороною. Потім постраждала особа звертається до місцевих органів самоврядування, вони проводять співбесіду із нею, перевіряють всі факти й підтверджують статус. Це доволі складний та бюрократизований процес, каже Пильо.
«Це не відбувається за одну добу. Якщо взяти періоди пандемії, коли не було офлайн-прийому в цих органах, люди не могли звернутися, щоб отримати статус постраждалого. Тому цифри за цей час такі низькі», — каже експертка.
Законодавство та покарання
В Україні є окремий закон «Про торгівлю людьми». Там визначено поняття торгівлі людьми, закріплена стратегія країни щодо протидії цьому явищу та компетенції різних органів в цій галузі. У Кримінальному кодексі є окрема норма, яка встановлює відповідальність за торгівлю людьми. За експлуатацію, викрадення та примус людини можна отримати від трьох до восьми років в’язниці. Якщо злочин скоєно повторно, стосовно кількох осіб або неповнолітнього, можна отримати до 12 років тюрми із конфіскацією майна. Якщо неповнолітнього експлуатують батьки або опікуни, сісти за ґрати можна на 15 років.
Від 1998 до 2013 року в Україні за статтею про торгівлю людьми відкрили 3370 справ. З кожним роком цифри збільшувались. Якщо у 2014 році було відкрито 109 справ за цією статтею, то у 2019 році — вже 306.
А ось вироків за цими справами набагато менше: серед відкритих у 2019 році 306 справ лише у 22 випадках винним призначили покарання.
«Такі злочини важко розслідувати з кількох причин. Далеко не всі постраждалі готові співпрацювати з правоохоронними органами. Здебільшого люди не вірять, що це щось дасть, не довіряють правоохоронцям або бояться за свою безпеку. У багатьох випадках людей залякують під час експлуатації», — пояснює Варвара Жлуктенко.
Водночас, за словами Дарії Пильо, все ускладнюється через неможливість зібрати докази, якщо йдеться про трудову експлуатацію за кордоном.
«Фактично трудова експлуатація відбувалася за кордоном. Тому треба шукати компанію-посередника в Україні або особу, яка виступала посередником. А компанія може бути взагалі не зареєстрована, тож довести причетність конкретних людей дуже складно», — говорить Дарія.
Юлія Саченко пояснює, що трудова експлуатація — це такий злочин, який важко виявити, тому що коли розкриваються одні схеми, з’являються інші. До того ж часто і самі жертви просто не можуть повідомити про це в поліцію. Інколи про це заявляють їхні родичі, інколи — сусіди, що живуть неподалік від таких підприємств.
«Був випадок, коли чоловіка завербували на вокзалі в Києві та відвезли в Одеську область на домашнє господарство. У нього забрали документи та телефон, утримували за високим парканом. Але йому пощастило: він пам’ятав номер телефону своєї доньки. Якось він почув, що за парканом проходить сусід, продиктував йому номер та попросив подзвонити. Того ж дня чоловіка звільнила поліція», — розповідає Юлія Саченко.
Як не потрапити в трудове рабство?
Коли ми подзвонили на гарячу лінію з протидії торгівлі людьми й попросили описати найбільш вразливу до трудового рабства категорію людей, нам відповіли, що такої немає. Кожен і кожна може стати жертвою недобросовісного роботодавця та втрапити у халепу. Порад, як не потрапити на гачок, небагато.
По-перше, слід хоча б знати про цю проблему. Тому вкрай важливо обговорювати такі теми в суспільстві, підіймати проблему в ЗМІ та соцмережах. У 2013 році Генеральна Асамблея ООН започаткувала Всесвітній день протидії торгівлі людьми — його відзначають 30 липня. Щороку цього дня більшість країн на державному рівні обговорюють торгівлю людьми та продумують шляхи протидії їй.
По-друге, завжди перевіряйте роботодавців: шукайте інформацію у відкритих джерелах, читайте відгуки тих, хто працював на цьому підприємстві тощо. Також обов’язково перевіряйте ліцензію компанії — ця інформація є у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, осіб-підприємців та громадських формувань.
Третя порада: читайте, що підписуєте. Це основа юридичної грамотності й часто саме цей пункт може врятувати вас від трудового рабства. Обов’язково звертайте увагу на приписки та дрібний шрифт.
Останнє — тримайте зв’язок із кимось, кому довіряєте. Ця людина має знати про кожен ваш крок із новим роботодавцем, щоб у разі чого звернутися по допомогу до правоохоронців або правозахисників.
В Україні сьогодні працюють кілька гарячих ліній із протидії торгівлі людьми. Якщо ви або ваші рідні потрапили у щось схоже, обов’язково звертайтеся по допомогу:
Урядова гаряча лінія Мінсоцполітики: 15-47
Національна гаряча лінія Міжнародної організації з міграції: 527
Національна гаряча лінія від LaStrada: 116-123
