Хто, як і навіщо в невизнаних «ЛДНР» подає позови до Європейського суду з прав людини

Росія, Туреччина й Україна — три лідери в сумнівному рейтингу країн, проти яких подається найбільша кількість позовів до Європейського суду з прав людини. При цьому, за інформацією ЄСПЛ, 7 тисяч із 10 500 «українських» позовів — це скарги громадян із непідконтрольних Києву територій Донбасу та із Криму, подані здебільшого під час або відразу після гарячої фази війни — з 2014 до 2017 року. «Спектр» зміг поговорити з юристами та правозахисниками, які брали участь у поданні позовів до Європейського суду від імені жителів непідконтрольної території — до України. Заборона публікує цей текст.

Які позови подають у ЄСПЛ із «ДНР»

За інформацією джерел «Спектра», за сім «військових» років у громадянську палату ЄСПЛ було подано близько 6000 позовів (4500 з «ДНР» і 1500 з «ЛНР»). Які скарги в основному подаються до ЄСПЛ? Як кажуть джерела «Спектра», серед позовів є десятки справ «одеситів». Так на місцевому сленгу називають десятки заарештованих українськими правоохоронцями і згодом засуджених або незасуджених ​​«сепаратистів», яких потім у неправовому порядку віддають «ДНР» за процедурою обміну.

Це, зрозуміло, не завжди жителі Одеси. Наприклад, джерела “Спектра” стверджують, що серед таких позовів є скарга на Україну жительки міста Часів Яр Артемівського району Донецької області Надії Козлової. У серпні 2014 року дев’ятнадцятирічна Надія Козлова чотири години ходила рідним містом із гранатою Ф-1 з висмикнутою чекою, змусила підлітка на мопеді підвести себе в центр, спробувала пограбувати нічний кіоск, а потім сіла в машину до двох військових і за версією, описаною у вироку суду, не втримала в лівій руці гранату на бойовому взводі та впустила її на коробку передач — один військовий загинув, другого було поранено. Дівчина теж зазнала поранень. Вирок суду був — 14 років позбавлення волі.

Надія Козлова вже після вироку в колонії народила дитину, і в процесі непублічних домовленостей у 2018 році президент України Петро Порошенко її помилував. Жінку з дитиною передали в «ДНР».

За що вона може вимагати компенсації від України в Європейському суді? Точно ми цього не знаємо, бо зміст позовних вимог до прийняття їх до розгляду в ЄСПЛ не розголошується. Але знайти формальну підставу для позову нескладно. Річ у тім, що обміни — це процедура, не прописана в жодних законах України. Буває, що людей віддають із СІЗО без вироків або після нашвидкоруч оформленого помилування — але без документів. Тобто українська сторона часто звільняє людей без документів і без так званого юридичного очищення, і після обміну вони, як і раніше, залишаються обвинуваченими в злочинах.

«Їх же сюди віддають, як правило, без паспортів, із папірцем — довідкою про звільнення, — пояснює суть звичайних проблем обміну джерело «Спектра», яке погодилося поговорити з нашим виданням тільки на умовах анонімності. — Такі правила: коли на людину заводять кримінальну справу й заарештовують, у неї вилучають паспорт. Паспорт пришивають до кримінальної справи, і вона в такому вигляді їде разом з ув’язненим на зону. Після закінчення терміну йому дають довідку про звільнення, і колишній зек має прийти туди, де прописаний, й оформити там новий паспорт. Ця фішка була завжди, з радянських часів. Коли їх передають нам по обміну з одним папірцем чи то із СІЗО, чи то з колонії, виходить, що вони прописані в «ніде»! Ми пробували відправляти їх у Ростов-на-Дону та робити їм паспорти через українське консульство, але там їх завертають: новий паспорт тільки за місцем реєстрації! І ніхто офіційно нічого не може зробити. Неофіційно іноді виходить витягнути ксерокопії українських паспортів із кримінальних справ, і тоді їх разом із довідкою хоча б можна ідентифікувати — і видати паспорт «ДНР».

Але джерела «Спектра» стверджують, що серед позовів до ЄСПЛ є скарга від імені Володимира Цемаха, командира ППО «ДНР» у районі міста Сніжне влітку 2014 року. Його вважали важливим свідком у справі про збитий у небі Донбасу малайзійський «Боїнг» рейсу MH17. Цемаха було викрадено із власної квартири 27 червня 2019 року українськими спецслужбами. Під час його переправлення через лінію зіткнення загинув один боєць окремого 74-го розвідбату ВСУ, а інший втратив ногу. Уже у вересні 2019-го під час обміну ув’язненими з Москвою президент України Володимир Зеленський віддав Володимира Цемаха Росії. Тоді говорили, що він був ключовим персонажем — без нього РФ не йшла на обмін.

Який був процесуальний статус Володимира Цемаха, коли Володимир Зеленський вирішив його звільнити без суду й той сів у літак на Москву, неясно. Зараз він цілком може вимагати компенсації за викрадення й незаконне позбавлення волі, наприклад. Як ми вже сказали, позови до ЄСПЛ — питання конфіденційне, і до безпосередньо суду й початку комунікації між Україною та її громадянином про суть справ нічого не відомо.

Однак абсолютна більшість позовів до ЄСПЛ із «ЛДНР» усе ж не настільки екзотичні, як у дівчини, яка підірвала гранатою солдатів чи ключового свідка загибелі малайзійського «Боїнга». Найчастіше позови стосуються компенсації за пошкоджене або зруйноване під час бойових дій житло. Багато позовів на 600–700 тисяч рублів збитку за зруйновані будиночки в дачних кооперативах, але є й дуже серйозні суми.

«Я знаю людину, у якої був будинок на вулиці Злітній [район приватних будинків, що прилягає до Донецького аеропорту. Неподалік під час активної фази боїв розташовувалася база одного з батальйонів бригади «Сомалі», тому навколишні будинки досить сильно постраждали]. Будинок був вартістю у два мільйони євро — це реальні витрати, плюс згоріла машина там, і він претендує на всю цю суму. У пакет його документів входять акти виконаних робіт, акти стану майна — уявіть собі будинок, знесений під фундамент. Туди влетів якийсь заряд потужний…», — пояснює співрозмовник «Спектра».

Систему збору заяв поставлено ​​на потік

«Подати позов просто: заходиш на сайт ЄСПЛ, де є певний зразок скарги, складаєш за ним заяву, заповнюючи формуляр, додаєш документи, що підтверджують збиток, відправляєш весь цей пакет поштою й сумлінно чекаєш», — пояснює джерело «Спектра».

Специфіка процесу полягає в тому, що скарг можна відправити скільки завгодно, а потім усе це тягнеться роками, і не за всіма заявами представники потерпілих отримують якусь відповідь та починають комунікацію із судом. Зазвичай адвокати в «ДНР» говорять про тисячі скарг і сотні справ, прийнятих до розгляду.

Коли вивчаєш систему підбору заявників до Європейського суду, важко позбутися враження, що вона дуже нагадує становлення армійських структур «ДНР»: від розрізнених загонів до стрункої системи мотострілкових корпусів. Від окремих груп адвокатів до чітко вибудуваної системи роботи з населенням від місцевої «партії влади» — Громадського руху «Донецька республіка» («ГРДР»).

До «ГРДР» обов’язково вступають усі бюджетники, державні службовці та всі люди, які отримують свою «приватну» роботу від місцевої «держави» — наприклад, нотаріуси та адвокати. У цих умовах «ГРДР» заявляє про 220 тисяч простих членів і приблизно 40 тисяч активістів. Реальні структури роботи зі зверненнями населення теж виглядають як струнка трирівнева система, що складається з громадських приймалень, штабу по роботі з прифронтовою зоною й мобільної групи «Правомобіль».

«Громадських приймалень усього 40 — у 37-ми адміністративних пунктах «ДНР» і ще додаткові в Юнокомунарівську, Вуглегірську й Комсомольському, — розповідає джерело «Спектра». — Вони створені з метою забезпечення громадян послугами в момент подання звернень [в тому числі й до ЄСПЛ]. Працюють стаціонарно, кожен день — там єдиний керівник, який у межах своєї компетенції обробляє заяви. Штаб по прифронту — це робота зі зверненнями громадян безпосередньо вздовж лінії фронту [штаб забезпечує школи електрогенераторами, лагодить дахи пошкоджених будинків, але тут можна й подати заяву на відновлення зруйнованого житла коштом гуманітарної допомоги]. «Правомобіль» же має знімати соціальну напругу, він виїжджає щотижня в п’ятницю туди, куди покликали, де більше активних звернень — їде нотаріус, адвокат і ще потрібні служби: «мінохоронздоров’я», «землеустрій», «міністерство» ЖКГ».

Припущення кореспондента «Спектра» про те, що кожен житель, який звертається по допомогу у відновленні пошкодженого житла, потрапляє в списки потенційних заявників до ЄСПЛ, зустрічає нерозуміння.

«Навпаки, виходить, він може одразу, у ПЕРШУ ЧЕРГУ подати позов до ЄСПЛ, надавши всі необхідні документи й підтвердивши своє право власності на зруйноване домоволодіння або квартиру. Це його право! — Пояснив співрозмовник «Спектра». — І ми відразу можемо заодно порекомендувати йому податися на комісію з відновлення житла — у нас діє певна програма відновлення зруйнованого житла, вона має чотири етапи: тобто включено житло починаючи з 2014 року — ви самі знаєте, буває, що потрапляють і по кілька разів в один будинок».

Крім структур «ГРДР» є ще гуманітарні місії Міжнародного Червоного Хреста й «Центру розвитку Донбасу». Але вони приймають рішення самостійно — збирають пакет документів, і потім уже самі дивляться, яке житло в першу чергу відновлювати. 

Міжнародної пошти в Донецьку й Луганську немає, так само як і легітимної банківської системи, міжнародних переказів і багатьох інших звичних сервісів. Тому відправлення всіх скарг відбувається з одного офісу в Москві — туди тепер також приходять і перші відповіді по суті з ЄСПЛ.

Головною особливістю абсолютно всіх позовів із Донбасу в ЄСПЛ є те, що вони йдуть безпосередньо в Страсбург, при тому що правила Європейського суду передбачають вичерпання заявником усіх способів захисту своїх прав у національних судах. У кожному позові заявники намагаються довести, що нормального захисту своїх прав в українських судах вони отримати не можуть.

Як стало відомо «Спектру», наразі в Донецьку розгортається ціла юридична драма: ЄСПЛ почав комунікацію з адвокатами із «ДНР». Й одним із перших актів цієї комунікації стало повернення 500 позовів із проханням уточнити або доповнити великий перелік документів із доказами за позовними заявами. Поява цього листа спричинила справжню паніку в «ДНР».

Річ у тому, що оформленням і поданням позовів на території самопроголошеної «ДНР» займалися безліч конкуруючих груп юристів, і працювали вони на різних умовах. Окремою групою йшли юристи з «Міністерства юстиції» «ДНР», які займалися процесом «за службовим обов’язком», за заробітну плату й не брали з клієнтів грошей за оформлення заяв. Але вони були далеко не єдиними, хто цим займався.

Раніше видання «Радіо Свобода» вже звернуло увагу на аномально велику кількість справ проти України, поданих одними й тими ж юристами за заявами від жителів непідконтрольних територій. Журналісти проаналізували діяльність цих юристів і з’ясували, що серед найбільш активних були як жителі «ДНР», так і безпосередньо громадяни Росії. Причому діяльність у Росії велася через організацію «Право проти фашизму», підтримку якій надавали в Громадській палаті РФ, а фінансування надавалося в тому числі й із «Російського фонду миру». Крім того, за інформацією того ж «Радіо Свобода», величезна кількість позовів проти України до ЄСПЛ була подана юристами Міжтериторіальної колегії адвокатів «Клішин і партнери», що одержувала великі держконтракти у РФ.

У «ДНР» же подання позовів відбувалося ще й через громадський рух «Вільний Донбас» і місцеву організацію «Справедливий захист» адвоката Віталія Галахова. Сотні позовів подала як представниця скаржників племінниця голови «ДНР» Дениса Пушиліна адвокатка Юлія Нікітіна, до чого мав безпосереднє відношення цивільний чоловік Юлії, громадянин Естонії й один із членів «Бронзової четвірки» Дмитро Лінтер.

«Я вам вишлю форму скарги до ЄСПЛ і ви зрозумієте, про що йдеться, — пояснює специфіку роботи джерело «Спектра». — Там написано «Представлення інтересів, представник, адвокат». Нам жодного центру по суті не потрібно. Якщо приходить звернення, то адвокат його обробляє і відразу відправляє. До 2018 року цим займалися систематично фахівці «Міністерства юстиції» «ДНР», вони на себе акумулювали всі звернення, які збиралися через громадські організації та прийомні. А потім далі перенаправляли всі ці скарги на структуру, яка безпосередньо відправляла їх до ЄСПЛ, тому що, на жаль, на той момент у нас не було права першого доступу».

Відповідь із ЄСПЛ

Відсутність систематичної перевірки позовів і єдиного центру збору скарг на Україну починаючи з 2014 року далася взнаки у 2021 році. Зараз, коли дійшла справа до об’єднання однотипних позовів у так зване кумулятивне виробництво, ЄСПЛ терміново зажадав:

— скарги, що стосуються обмежень свободи пересування, браку доступу до українських судів і позасудових засобів правового захисту мають бути підкріплені додатковою інформацією, що стосується будь-яких індивідуальних обставин, які перешкоджають або ускладнюють особисте переміщення заявника між урядом і непідконтрольною уряду територією;

— скарги на умови життя в зоні конфлікту мають бути доповнені інформацією, щоби Суд міг докладно оцінити власне матеріальне становище заявника, житлові умови й ситуацію з безпекою в безпосередній близькості від місця його/її проживання (в разі, якщо заявник скаржиться на насильницьке переміщення, це має ілюструвати ситуацію як до, так і після переміщення);

— заяви про пошкодження будинків або іншого нерухомого майна в результаті обстрілів, а також заяви про жертви серед цивільного населення мають супроводжуватися додатковою інформацією, що ілюструє контекст (наприклад, розташування всіх воюючих сторін відносно місця події, що імовірний потерпілий перебував там у той час і т. д.), точні обставини інциденту, а також докази, достатні prima facie, які дадуть змогу оцінити місце події й оцінити збиток.

Що таке prima facie і чому це міна під позови проти України

Відомий із часів стародавнього Риму класичний вислів «prima facie» в практиці Європейського суду буквально описується набагато довшою фразою українською: «Тягар доказування лежить на стороні, що стверджує». Тобто за загальними правилами ЄСПЛ тягар доведення лежить насамперед на заявнику.

Чому це погана новина для юристів-заявників? Річ у тім, що ті додаткові докази, яких щойно зажадав ЄСПЛ, і так уже мають бути в добре і грамотно оформленому позові до ЄСПЛ. Але ніхто не розуміє, наскільки якісними ці позови були у 2014, 2015 і 2016 роках, коли невелика кількість юристів із різною кваліфікацією подавала їх тисячами в рамках явно організованої кампанії.

Зараз раптом постало й серйозне фінансове питання: частина юристів працювали безкоштовно або за невеликі гроші заявників, але навколо вала позовів багато розмов про фінансування цього процесу.

У Донецьку джерело «Спектра» розповіло про державний контракт на надання юридичних послуг, укладений у РФ у серпні 2015 року. Згідно з ним на роботу з Європейським судом була виділена сума в 600 тисяч доларів — але куди конкретно пішли ці гроші, ніхто не знає. Розслідування колег із «Радіо Свобода» показало, що фінансуванням витрат «на подання позовів до ЄСПЛ від імені жителів Південного Сходу України» з 2015 до 2017 року займалася така організація, як «Російський фонд миру».

У Донецьку адвокати зараз говорять про бюджети приблизно у 2 тисячі доларів на подання одного позову — гроші, які в основному пройшли повз місцевих виконавців. Але, якщо сотні позовів «порожні», то хтось має відповісти за погану роботу.

«Розумієте, право власності в наших краях — часто порожній звук. У позовах фігурують безліч будинків у дачних кооперативах Ясинуватої або Докучаєвська, де зрозумілого європейським юристам оформлення права власності немає, — пояснює ситуацію юристка з «ДНР», яка також побажала залишитися неназваною з міркувань особистої безпеки. — Люди часто просто тупо живуть у відумерлому нерухомому майні десятиліттями, не вступаючи в права спадкування».

За дужками цієї цитати залишилися сумніви: чи подавалися всі позови від імені реальних людей? Чи немає в цих п’яти сотнях позовів, за якими зажадали додаткових документів, і в тисячах пакетів документів, які нині ще перебувають на розгляді, «мертвих душ»? І, головне, як довести неможливість проходження національних способів захисту саме для цих громадян України на непідконтрольній їй території, коли буквально десятки тисяч людей усі ці роки успішно судяться зі своєю країною, виїжджаючи з Донецька, Луганська або Докучаєвська та Ясинуватої?

Чи є національний захист для непідконтрольних територій?

Сотні тисяч пенсіонерів шляхом юридичних практик відновлювали виплати своїх пенсій, десятки тисяч через українські суди за стандартною процедурою легалізували ті ж свідоцтва про народження дітей, видані в «ДНР» або «ЛНР», тисячі зараз судяться, вимагаючи скасувати конкретні штрафи, накладені українськими прикордонниками на прикордонних переходах за незаконний перетин людьми з «ЛДНР» неконтрольованої Києвом ділянки російсько-українського кордону з Ростовською областю Росії. І це все не рахуючи унікальних випадків судів проти державних органів України, оформлень розлучень, отримань легальних свідоцтв про смерть для вступу в права спадкування на непідконтрольних територіях за українськими законами.

Джерела “Спектра” кажуть, що аргументація юристів «ДНР» при поданні позовів до Європейського суду була проста.

«Українські прокуратура, міліція, суди працювали на нашій території до жовтня 2014 року — потім вони, природно, купірувалися. А ті суди, які були в Добропіллі, Краматорську, Докучаєвську — він тоді ще був «не наш» [згідно з мапою лінії розмежування від 19 вересня 2014 року, затвердженою під час перших Мінських угод про перемир’я, Докучаєвськ та Дебальцеве були розташовані на підконтрольних Україні територіях, обидва міста було взято «ДНР» пізніше, під час наступальних боїв взимку 2015 року] — вони ці позови брали, але провадження в справах не відкривали. У нас була велика проблема, що подавали позови про компенсацію шкоди за пошкоджене житло у Волноваському районі, у Краматорську, але за ними виробництво вже не йшло. У 2015 році в Мінському переговорному процесі ми вже розуміли, що за нашими позовами розгляду не буде, тому ми виписували вже відразу порушення прав людини в тому плані, що немає національного способу захисту прав людини — відповідно, ми змушені подавати скарги в ЄСПЛ. У нас просто не було взаємодії з тими судами, і ми таким чином звернулися до Європейського суду з прав людини — безпосередньо!»

Ці звернення обростали чутками, але не зустрічали жодного офіційного опору з боку України.

«Це була непідконтрольна окупована територія, і в мене теж не було можливості туди офіційно в’їхати та здійснювати свою діяльність як омбудсмена України, — прояснює ситуацію «Спектру» уповноважена Верховної Ради України з прав людини з 2012 до 2018 року Валерія Лутковська. — Інформація про збір позовів до нас доходила, громадські організації нам говорили, що є ціла група юристів, що намагаються працювати таким чином, щоби сформувати певний пул заяв проти України до Європейського суду, але, на жаль, у мене не було можливості познайомитися з цією роботою ближче. Крім того, взагалі-то заяви, подані до ЄСПЛ, для держави залишаються невідомими, допоки конкретна справа не приходить на комунікацію. Ніхто не може втрутитися в процес і сказати людині: «А покажи-но мені заяву! Про що ти там хочеш говорити з Європейським судом?» На це ніхто права не має! Тому, власне кажучи, і відслідковувати цей процес ніхто не міг, бо це було б порушенням статті 34 Європейської конвенції про право на звернення до Європейського суду».

Водночас досвідчена юристка Валерія Лутковська не виключає, що справи проти України будуть відхилені Європейським судом із причини того, що національний захист не був вичерпаний.

«В Україні зараз уже є законодавство, яке гарантує, що в разі, якщо було пошкоджено житло на підконтрольній території, у принципі є судочинство з компенсації збитку, — пояснює Валерія Лутковська. — Щодо непідконтрольних територій — після відновлення контролю України над усією територією це питання буде розглядатися. Є така відсильна норма на певний час — відновлення контролю — але все ж законодавство про виплату компенсацій є! Надалі в цих справах усе залежатиме від того, як поводитиметься агент України в Суді, і якщо справи будуть відправлені на комунікацію, то, відповідно, він може описати шлях, який цілком міг би бути використаний конкретними громадянами України для того, щоби звернутися до національних судів. І тоді Європейський суд може прийняти рішення про те, вичерпані всі засоби захисту своїх прав чи ні».

«У Страсбурзі дійсно є правило про те, що можна звертатися до Суду після вичерпання всіх засобів національного захисту, — продовжує ексомбудсманка України. — Є вже практика Європейського суду з кількох судів щодо України, за якою, коли людина зверталася з непідконтрольної території і вказувала, що не може вичерпати всі засоби національного захисту, на це Європейський суд казав, що, у принципі, є розумні пристосування держави до даної території. І в разі, наприклад, якщо людина хоче оскаржити неотримання пенсії впродовж певного часу й так далі, вона може абсолютно спокійно в межах українського законодавства звернутися до суду на підконтрольній Україні території, і це цілком розумне пристосування, яке було визнано Європейським судом».

«Кожна справа індивідуальна, я не дам зараз загальне правило для всіх. Але в даній стандартній ситуації ЄСПЛ уже сказав, що охочі звернутися до Європейського суду мають використати національні засоби захисту. Знову ж таки, повторюся — це стандартна відповідь, винятки можливі», — підсумовує Валерія Лутковська. Вона також підтверджує, що в практиці Європейського суду щодо України вже були випадки, коли в одне провадження об’єднували десятки тисяч однотипних позовів.

«У разі, коли сам об’єкт позову є ідентичним у великій кількості заяв, Європейський суд, економлячи свої зусилля й сили заявників, дійсно може об’єднати заяви. За Україною є пілотне рішення, яке називається «Юрій Миколайович Іванов та інші проти України», є рішення «Бурміш проти України», де близько 12 тисяч заяв об’єднані в одне рішення Європейського суду — це справа про невиконання рішень національних судів. Тому в принципі таке рішення ЄСПЛ є, і таке можливо».

Про що, власне, суд?

Самопроголошені «республіки» живуть у рамках власних жорстких реалій — ті ж Маріуполь, Краматорськ і Добропілля у всіх «державних» ЗМІ «ДНР» (а іншого телебачення й радіо там немає) офіційно називаються «окупованою Україною територією «ДНР».

Весь місцевий «держапарат», уся зовнішня реклама пронизані гаслами про інтеграцію з Росією, а підприємці, лікарі, вчителі й навіть сантехніки в ЖЕКах втрачають можливість працювати, не маючи як мінімум паспорта «ДНР», а слідом — і громадянства РФ.

Якщо виходити з цієї реальності, звернення до українських судів тутешніх громадян України рівноцінне «зраді батьківщині», поїздки через лінію дотику — ознака нелояльності, а зараз вони ще й вкрай обмежені під приводом пандемії Covid-19.

Тисячі позовів до ЄСПЛ вимагають вже від Страсбурга визнати як цю реальність, так і ідею неможливості звернення в національні українські суди для постраждалих від обстрілів громадян України. І в якісно складених позовах до ЄСПЛ, напевно, вдосталь актів від пожежників, МНС та інших офіційних служб «ДНР» — документів із двоголовим орлом, які за задумом організаторів процесу Європейський суд також має взяти до відома як легітимні.

Тому й виходить, що багато тисяч позовів із «ДНР» і «ЛНР» — це насамперед не про вимогу від України багатьох мільярдів євро або компенсації конкретним людям із їхніми конкретними бідами. Це скоріше про визнання обмеженої легітимності самопроголошених «республік», це про інформаційну кампанію, що виставляє Україну світовим лідером з порушень прав людини. Тут скоріше історія боротьби Росії за концепцію української «громадянської війни» і «ЛДНР» як повноцінної сторони конфлікту, де РФ — лише спостерігач. А раз юридична сторона питання й життєві ситуації конкретних заявників тут — не головне завдання, то чи варто дивуватися тисячам і тисячам наспіх зібраних позовних заяв, за якими тепер нудні європейські бюрократи від юриспруденції понуро й наполегливо вимагають доказову базу? Та хто взагалі про це думав?