У Києві відкрита виставка «ЛОМИКАМІНЬ. Жіночий спротив у Криму», що розповідає історії жінок, яких було незаконно увʼязнено за підтримку України. Вшановуючи силу волі тих, хто щоденно чинить спротив окупантам, експозиція показує: за минулі 10 років кримський опір не зупинявся ані на секунду. Тут представлені роботи сучасних українських мисткинь, чиї життя чи художня практика тісно повʼязані з Кримом та досвідом життя в окупації — Еміне Зіятдінової, Алевтини Кахідзе, Марії Куліковської, Лії Достлєвої, Юлії По, та щоденники активісток жіночого руху спротиву «Зла Мавка».
Заборона поговорила з Алевтиною Кахідзе про історії трьох жінок, які художниця осмислює у своїх роботах.
Алевтина Кахідзе: про художницю та її проєкт
Кахідзе досліджує складні проблеми, однією з яких є життя в зонах конфлікту. Так, Алевтина створила проєкт «Клубніка Андріївна» — розповідь про життя її матері у непідконтрольній Україні Жданівці Донецької області.
У своїх творах художниця розповідає й про незаконно увʼязнених окупантами у Криму — політвʼязнів, активістів та активісток, українців та кримських татар, мирне населення. Увʼязнені росіянами не отримують гідної медичної допомоги та піддаються тортурам. Алевтина фокусується на цих ситуаціях, робить такі історії видимими. «Історії цих людей — пропущені, неусвідомлені. Не уявляю, як ми можемо чогось в Україні досягти, якої справедливості та гарного майбутнього, якщо ми не працюємо разом, а залишаємо весь тягар на них. Ми навіть не знаємо, як писати кримськотатарські імена — з пробілом, з дефісом, чи ні. Це провалля в інформації жахливе, це сором для політичної нації».
Роботи мисткині — її власне знайомство з людьми. «Це мій тип співіснування з інформацією: аби будь-що сприймати, мати можливість рефлексувати про це, я маю намалювати ці події, людей та їхні історії — так виходять мої візуальні нотатки, — пояснює художниця Алевтина Кахадзе і ділиться історіями героїнь. — Леніє Умерова, дуже молода дівчина, з травня 2023 року перебуває в СІЗО у Москві. Муміне Муртаза-Карабаш вже померла, а Галина Довгопола в одному з інтерв’ю сказала, що радить своїй доньці та сину виїхати з Криму. Це все, що вона сказала. Літня жінка, чия історія надзвичайно показова, адже її судили за те, чого вона не робила. Як і Ірина Данилович, яку я вже давно малюю. З неї я і почала. Я не та людина, яка може аналізувати, як діє російська влада, але мені здається, що вони беруть одну людину і роблять з неї жахливий кейс, щоб іншим було вже страшно».
Муміне Муртаза-Карабаш
«Муміне Муртаза-Карабаш чинила опір все своє свідоме життя. З часів депортації у 1944 році, як тільки стала дорослою, вона почала повертатись в Крим. Її відправляли назад, проте вона шукала нові способи. Вона поверталася на рідну землю тричі», — ділиться своїм дослідженням Алевтина. Намагаючись уникнути депортації, родина Муміне жила в аеропортах, у парках, на вокзалі. В одне зі своїх повернень вони придбали будинок, але місцева влада відібрала його силою. Певний час Муміне з чоловіком та дітьми навіть жили у землянці. Їх не брали на роботу, а їхніх дітей — до школи. Пройшовши нелегкий шлях, тільки після 1987 року Муртаза-Карабаш нарешті повернулася до рідного Ускуту, що на південному узбережжі Криму.
«2014-го вона, ясна річ, лишилася й опиралася. Вона була легендою, лідеркою, в неї було багато розмов, підтримки своєї спільноти… Серед кримськотатарського народу немає людини, яка її не знала б, тож і я захотіла дізнатись більше. Я вивчила, де вона народилася, де жила. Вона дуже хотіла потрапити у свій власний будинок, а це було неможливо. І це теж частина історії, яку я малювала», — каже художниця.
Муміне Муртаза-Карабаш померла 2024 року в окупованому Криму. Їй було 93 роки.
Малюнок Алевтина Кахідзе. Фото надане Алевтиною Кахідзе
Леніє Умерова
Лєніє Умеровій 25 років, вона кримська татарка і понад рік перебуває під слідством у московському СІЗО, зокрема за державну зраду та шпигунство.
У 2014 році дівчина відмовилася отримувати російські документи та переїхала на материкову частину України. Окупанти незаконно затримали Леніє у грудні 2022 року на грузинсько-російському кордоні, коли вона їхала до онкохворого батька в окупований Крим, — нібито за порушення правил режимної зони.
Декілька разів Леніє Умеровій призначали по 15 діб адмінарешту. За кілька місяців сфабрикували справу за звинуваченням у шпигунстві. Наразі суд продовжив її арешт до травня 2024 року, а її справу засекретили. Останнє, що ми знаємо про неї, — кримській татарці загрожує до 20 років увʼязнення.
Малюнок: Алевтина Кахідзе. Фото надане Алевтиною Кахідзе
Ірина Данилович
Алевтина Кахідзе присвятила один зі своїх проєктів Ірині Данилович, яка теж зазнала переслідувань з боку РФ у Криму. Вона працювала медсестрою, вела кілька колонок, присвячених правам медпрацівників і проблемам охорони здоровʼя в окупованому Криму, була однією з перших кореспонденток «Кримського процесу»; підтримувала в судах активістів-кримців, фіксувала порушення прав в умовах окупації.
«Є велика різниця між нашою судовою системою і російською. У нашій мені траплялися совкові судді, які не розуміли, що сторонній слухач чи художник може робити у суді. Але це рай насправді, що люди в Україні можуть вільно спостерігати за тим, що відбувається в судах, — зазначає Кахідзе. — Я ходжу на засідання, які вважаю важливими — наприклад, я робила замальовки з суду над беркутівцями, що розстрілювали протестувальників на Майдані, — і часто опиняюсь у ситуації, коли в залі присутні лише суддя, адвокат, прокурор, обвинувачуваний, і я. Так робила й Ірина, проте там це був ризик, і він закінчився її увʼязненням».
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Ірину арештували та близько місяця утримували в підвалі. Окупанти заявили, що нібито знайшли у неї вибухівку. У січні 2023 року Данилович незаконно засудили до 7 років позбавлення волі та етапували до Краснодарської жіночої виправної колонії №7 у Зеленокумську, що в Ставропольському краї РФ.
Малюнок: Алевтина Кахідзе. Фото надане Алевтиною Кахідзе
«У суді дуже серйозно обговорювали те, що Іра мала в сумці все, щоб створити бомбу. Маячня. Були такі казуси, що свідок брав папірець і читав те, що мав сказати. Навіть так звані судді запитували: “Це що? Шпаргалка?”, а він говорить: “Ну да, чтобы освободить память”. Іру запитали, що вона хоче сказати наостанок і чи має питання до свідка. То вона спитала: “Только один вопрос: когда наконец-то мы с ним поменяемся местами?”».
У колонії стан Данилович погіршується: вона повністю втратила слух на ліве вухо, страждає від нападів головного та вушного болю. Це результат відсутності якісної та своєчасної медичної допомоги. Попри це, навіть за ґратами українка продовжує чинити спротив окупантам та підтримувати свою країну.«Ірину Данилович я вже давно малюю. Про її судові засідання, хоч вони й відкриті, інформації майже немає, тож я спілкувалася з її близькими, аби уявити, що я нібито була там, — ділиться художниця. — Дещо знайшла у відкритих джерелах: її ремарки, те, як вона спілкувалася у суді, хто її судив, всі ці імена, — я все це змогла записати. Я так далеко від неї, але знаю, що саме вона говорила, що на засідання приходила у футболках з символічними написами. Знаю і про її татуювання “Freedom is our religion” [англ. “Свобода — наша релігія”]. Ось така людина».
