«Херсонці стали відкритими та чутливими». Художниця ділиться відчуттям міста й малюнками кульковою ручкою 

Якось зранку мені на пошту прийшов лист: «Вітаю Заборону зі святами і бажаю у 2024 році лише добрих новин! До листа додаю власну серію робіт, створених у Херсоні під звуки вибухів та повітряних тривог». Що б ви очікували побачити в додатку? Просто на хвилинку уявіть. Текст листа був пронизаний таким теплом, що я відкрила, не уявляючи. Мої руки зупинилися, серце застрекотало, а посмішка сама вийшла — так, напевно, сходить ранок на Херсонщині, якщо одним рухом видалити (якби так було можна!) весь той жах навколо.

Зображені в серії портретів Back to Black («Повернення до чорного») люди — узагальнені образи стареньких та дітей. На їхніх обличчях війна щоденно викарбовує нові рядки. А драматична чорно-біла гамма та жорсткий штрих кулькової ручки лише підкреслює це: під час війни немає півтонів. 

Художниця працює під псевдонімом Vita Black, і от що вона розповіла Забороні про себе, творчість та серію Back to Black.

Натхнення та кулькова ручка 

Я малюю з дитинства. З п’ятого класу відвідувала звичайні гуртки після школи. І саме ця невимушена атмосфера дитячої творчості, якою були пронизані наші галасливі заняття з образотворчого мистецтва, спонукала до наполегливої праці. Щира захопленість перед усім новим, уміння працювати з книгою, інформацією, які прищеплювали в бібліотеках нам — тоді юним 11–12-літнім читачам, — підштовхувала, змушувала торувати свою стежку в царині знань. Зараз стіни Херсонської дитячої бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки, Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара — німі. Але в пам’яті оживають і суботні зібрання літстудії «Контур» у дитячій обласній бібліотеці, і поетичний вишкіл від незабутнього поета Миколи Братана в «Гончарівці», як з любов’ю називають її херсонці. 

Я навчалася в одному з херсонських вишів мистецького спрямування, здобувала академічні знання та практичні. На жаль, наша художня освіта неповоротка та немобільна, а світ продовжує розвиватися, змінюються та вдосконалюються технології. Тож моє бажання пізнати нові сучасні техніки образотворчого мистецтва спонукало до самостійної роботи. Наприклад, у традиційній художній освіті зовсім не вивчають малюнок акрилом, звичайними кольоровими олівцями, кульковою ручкою, яка зараз дуже популярна на Заході. Кулькова ручка надає можливість зобразити конкретну людину детальніше й прискіпливіше, ніж класичний малюнок олівцем.  

Херсон: як змінилося місто під час великої війни

Коли рашисти заходили в Херсон, я не евакуювалась. Протягом усієї окупації лишалася в місті. Лишаюся тут і досі.

Місто дуже змінилось. І не лише через зруйновані будинки, вибиті шибки від вибухів та постійні звуки прильотів — змінилися самі херсонці. Люди стали більш чутливими, відкритими. Що ж спонукає містян залишатися в Херсоні навіть у такий страшний час, в умовах постійної небезпеки?.. Це, напевно, відчуття потрібності. Відчуття того, що ти потрібен місту, хоча безпечних районів у ньому немає. Раніше цього відчуття дуже бракувало. На старих архівних світлинах Херсон зовсім інший, ніж я його пам’ятаю. Історичні будівлі ті самі, але з’являлися нові ТРЦ, магазини, дороги тощо. Херсонці, які залишилися в місті, продовжують «нести місто на руках», як одного разу сказав мер Колихаєв.

Back to Black: люди в естетиці гіперреалізму

Трагічні погляди стареньких та дитячі сльози, щира посмішка чи дружнє рукостискання, що заморожені в часі цифровою фотографією, — це все матеріал для цих робіт, виконаних в естетиці гіперреалізму. Фотографії людей під час розпачу та у хвилини радості — це і була основа серії Back to Black. 

Гіперреалізм — течія сучасного американського мистецтва, що зародилася у США в середині 1960-х років та поширилася в графіці, живописі, скульптурі, кінематографі в 1990–2010-х роках. Яскравим прикладом гіперреалізму є і відеокліп Емі Вайнгауз Back to Black (2006), рядки з якого стали епіграфом до цієї серії робіт.

Суть гіперреалізму як явища полягає в тому, щоб довести, що людина здатна змагатися з технікою і фотографія ще не вбила мистецтво. Оскільки фотографія — це всього лише відбиток реальності, а фантазія людини набагато ширша й глибша.

На жаль, традиційна художня освіта в Україні скептично ставиться до роботи за фотографією, тоді як у США це є нормою. Тому навчатися творити в естетиці гіперреалізму доводиться, копіюючи роботи американських майстрів. Гіперреалізм — це не змальовування фотографій, а творчість на основі сучасних цифрових фотографій високої якості. В умовах звичайної класичної натурної штудії неможливо вловити найменший рух моделі, який здатна зафіксувати камера. Так само як художнику неможливо передати в роботі в найменших деталях людські емоції під час півтора-двогодинного позування натурника/ці.