Індія прагне стати наддержавою та затьмарити Китай. Це реальний прогноз чи нездорові амбіції? Пояснює політологиня

У 2022 році Індія випередила Велику Британію, свого колишнього колонізатора, ставши п’ятою за величиною економікою світу. А 2023-го обійшла Китай, свого найбільшого суперника, отримавши статус найбільш населеної країни світу. Стрімке зростання середнього класу, посилення зовнішньополітичних амбіцій та залучення іноземних інвестицій — все це вказує на ймовірну появу нової наддержави, яка в майбутньому може затьмарити Китай. На прохання Заборони політологиня Єлизавета Павленко розповідає, наскільки ці прогнози реалістичні та що може завадити Індії.

Економічний бум всупереч світовій кризі

Прем’єр-міністр ​Нарендра Моді має амбітну ціль: зробити Індію розвиненою країною до 2047 року — 100-річчя незалежності. Очікується, що південноазійська країна випередить Німеччину за рівнем ВВП у 2025 році, а Японію — у 2027 році, і стане третьою за величиною економікою після США та Китаю. 

Імовірність цього висока. Середні темпи зростання економіки Індії становитимуть в середньому 6,7% до 2027 року. Економічне зростання Індії зумовлене глобальною тенденцією до диверсифікації ланцюгів постачання, яка виникла внаслідок торговельної війни США та Китаю, а також пандемії COVID-19. Американські компанії продовжують виходити з Китаю через побоювання щодо порушень прав інтелектуальної власності. Так, наприклад, Apple почала збирати iPhone 14 в Індії, перемістивши частину виробництв з Китаю. Тайванські компанії з розробки напівпровідників, такі як Foxconn, запускають спільне виробництво з Індією через загрозу китайської агресії, що зростає. Індія очолює список найперспективніших напрямків для експансії за кордон, згідно з опитуванням компаній, проведеним Японським банком міжнародного співробітництва у 2022 році.

При цьому економічне зростання Індії залежить від стану світової економіки. Майже 90% респондентів підтвердили, що їхній бізнес постраждав через вторгнення Росії в Україну. Зростання цін на паливо, продовольча й безпекова кризи, перебої в логістиці та коливання курсу валют сповільнюють світові темпи зростання економіки. Втім, Індія намагається отримати якомога більше вигоди від ситуації, купуючи дешеві підсанкційні ресурси Росії та посилюючи свій геополітичний вплив на країни третього світу.

Нейтралітет на захисті національних інтересів

Індія відома політикою неприєднання, прийнятою першим прем’єр-міністром Джавахарлалом Неру.

«Ми плануємо уникати участі у будь-яких блоках або об’єднаннях держав, розуміючи, що тільки таким чином можемо служити не лише справі Індії, а й миру в усьому світі, — казав Неру. — Розробляючи зовнішню політику, кожна країна ставить власні інтереси на перше місце. На щастя, інтереси Індії збігаються з миролюбною зовнішньою політикою і співпрацею з усіма прогресивними країнами. Неминуче Індія буде зближатися з тими країнами, які є дружніми та співпрацюють з нею».

Попри довге перебування під впливом Великобританії, незалежна Індія все ж звернулася до класичного азійського нейтралітету — балансування між двома силами. 

Суть такої стратегії полягала в тому, щоб молода країна могла заручитися підтримкою обох таборів холодної війни. Індія здобула незалежність у 1947 році, коли світ переміг німецький нацизм та поділився на комуністів та капіталістів. Політика неприєднання допомогла Індії отримати військову допомогу від радянського блоку та економічну — від західного. Прийнявши одну сторону, країна втратила б підтримку та переваги іншої, що суперечило її національним інтересам.

Нейтралітет став для Індії гарантією безпеки. Захід очікував, що Індія як колишня колонія Великобританії стане на його бік в холодній війні. Проте навіть опосередкована участь у протистоянні США та СРСР не входила в плани політичного керівництва країни: ніхто не хотів створювати напружені відносини з Радянським Союзом, кордони якого були розташовані всього за 300 кілометрів від півночі країни. Індія утрималася від засудження вторгнення Північної Кореї в Південну Корею та протистояння Північного Вʼєтнаму та Південного Вʼєтнаму — війн, які характеризувалися протистоянням американського та радянського впливу.

Значна кількість мусульманського населення в Індії виключила для неї можливість втручатися у відносини на Близькому Сході, що, як наслідок, створило б суперечності вдома. Однак зберегти дружні відносини з сусідами не вдалося. Китай окупував прикордонні території Індії у 1962 році, а Пакистан з 1947 року намагається отримати контроль над провінцією Кашмір. 

Щойно отримавши незалежність, Індія була залучена в збройні конфлікти. Саме тому країна завжди радо приймала військову допомогу Радянського Союзу, який разом зі зброєю поширював свій вплив в країнах Глобального Півдня (на той час — Рух неприєднання). СРСР був її найближчим військовим союзником.

«Було б абсурдно та політично шкідливо для індійської делегації уникати стосунків із радянським блоком, побоюючись роздратувати американців», — казав Неру. 

Американці ж вважали Індію стратегічним партнером, попри загравання з комуністами.

Історично Індія ніколи не ініціювала бойові дії та не окуповувала території інших країн, навіть якщо мала для цього засоби. Індійська армія — четверта за потужністю у світі, а її міць підкріплює арсенал ядерної зброї.

Індія прагне консолідувати голос Глобального Півдня, поширюючи свій вплив у регіоні

Сучасні індійські політики замінили термін non-alignment на multi-alignment, змінюючи зовнішньополітичний курс від «неприєднання» до «багатосторонності». За словами нинішнього міністра закордонних справ Субраманьяма Джайшанкара, багатосторонність «більш енергійна», тобто вигідніша для країни. Паралельно підтримуючи відносини з усіма гравцями, Індія зміцнює власну безпеку та геополітичну позицію.

Нью-Делі завжди був зацікавлений у підтримці взаємовигідних стосунків з більшістю країн геополітичного спектра. Однак тепер його національні інтереси зміщуються в сторону півдня. Індія прагне стати наддержавою, яка могла б затьмарити Китай. Для цього їй необхідно поширити свій вплив, ставши голосом Глобального Півдня — у прямому та переносному сенсах. 

«Ваш голос — це голос Індії, а ваші пріоритети — це пріоритети Індії», — сказав прем’єр-міністр Нарендра Моді на початку саміту «Голос Глобального Півдня», який Індія провела у січні 2023 року. До події приєдналися 125 країн, що розвиваються. Прагнення Індії очолити регіон Глобального Півдня відображає її дедалі більшу самовпевненість на світовій арені.

У 2023 році країна очолює G20 — форум, що об’єднує Європейський Союз та 19 країн з усього світу. Його порядком денним стане допомога країнам Глобального Півдня на тлі посилення економічної кризи. 

Під час холодної війни країни Глобального Півдня, включно з Індією, отримували економічну допомогу від великих західних економік, які непокоїло поширення комуністичного впливу. У 1990-х, з завершенням біполярності та ускладненням економічної ситуації, захід скоротив допомогу. До того ж країни Глобального Півдня могли створити небажану конкуренцію (як це зробили Китай та Індія), тому сповільнення процесів їхнього розвитку було в інтересах Заходу. 

На G20 Індія планує привернути увагу до полегшення боргів, зниження рівня глобальної інфляції, спрощення доступу до медицини для Глобального Півдня. Це допоможе їй встановити лідерство в регіоні, за яке також змагаються Росія та Китай. Увага до регіону тільки зростатиме: головування на G20 продовжать Бразилія та Південна Африка у 2024 та 2025 роках відповідно. 

Індія — найбільша демократія у світі, якщо говорити про кількість населення. Але є нюанс 

Індійська демократія не побудована за класичним європейським рецептом «одна мова, одна релігія та спільний ворог». Демократична система — це спадок, який Індія отримала від британського колоніального минулого. До того, як британські мореплавці започаткували Ост-Індську компанію, країна впродовж багатьох років була територіально розділена. Відповідно, не було єдиного політичного устрою, характерного для цієї території. Не усвідомлюючи того, британці відновили індійську державність на тлі загроз з боку азійських сусідів. Демократія була єдиною зрозумілою системою для європейців, що добре прижилася і в Південній Азії.

Довгий час західні країни помилково вважали Індію такою ж демократичною, як вони самі. Але демократичний курс Індії поставило під сумнів правління Моді, який очолює країну з 2014 року. Його уряд систематично переслідує представників релігійних меншин.

«Влада Індії приймає закони, що систематично дискримінують мусульман і стигматизують критиків уряду, — повідомляє Human Rights Watch. — Упередження, закладені керівною націоналістичною партією Бхаратія Джаната, проникли в незалежні інституції, такі як поліція та суди, дозволяючи націоналістичним групам безкарно погрожувати, переслідувати та нападати на релігійні меншини». 

Моді ускладнив процедуру отримання громадянства або прихистку мусульманам, тоді як індуїсти навпаки мають спрощену процедуру. У відповідь на дискримінацію в Нью-Делі спалахнули протести, які систематично придушуються. У серпні 2019 року Моді скасував конституційну автономію переважно мусульманського штату Джамму та Кашмір, щоб посилити контроль над регіоном. Цьому передували масові протести, посилення військової присутності індійської армії та політичні переслідування лідерів штату. Мусульмани в демократичній Індії переживають систематичні порушення прав і свобод з боку влади — майже так само, як і мусульмани в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі авторитарного Китаю.

Згідно зі «Звітом про демократію» Інституту V-Dem за 2020 рік, за час правління Моді Індія опинилася на межі втрати статусу демократичної країни. З 2014 року в країні «значно обмежився простір для вільних ЗМІ, громадянського суспільства та опозиції», а вже у 2021 році Індію понизили зі статусу «виборчої демократії» до «виборчої автократії».

«Це одна із найгірших автократизацій за останні 10 років», — повідомили експерти V-Dem у 2023 році.

Засудження повномасштабного вторгнення Росії в Україну могло б повернути віру в індійську демократію, але цього не сталося

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну індійсько-російські відносини потеплішали. Індія не підтримала російську агресію, проте утрималася від голосування в ООН щодо засудження окупації східних і південних регіонів України. Нейтралітет країни зберігає проросійський відтінок: армія Індії брала участь у російських військових навчаннях «Схід-22», що проходили в тихоокеанському регіоні наприкінці 2022 року. Крім Індії, в навчаннях брали участь Китай, Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Монголія, Таджикистан.

Це викликало тривожність у США, Австралії та Японії, які в межах Quad — Чотиристороннього діалогу з питань безпеки — постійно проводять спільні з Індією навчання у Тихому океані.

Країна розширила імпорт нафти з Росії, купуючи до 2 мільйонів барелів на день. Росія стала найбільшим постачальником нафти в Індію, замінивши Ірак і Саудівську Аравію. Якщо до 2022 року російська нафта складала всього 2% імпорту, то у 2023 через її здешевлення цей показник виріс до 46%. 

Небажання Індії співпрацювати з демократичними країнами було очікуваним. Росія та Індія мають довгу історію дружби, підкріплену дешевою нафтою та колись безплатною зброєю; до того ж ця дружба може стати в пригоді у протистоянні з Китаєм. 

«Дипломатія Індії спрямована на протидію Китаю шляхом використання зв’язків з іншою авторитарною державою, Росією, [як фактору стримування]», — пояснює Хіроші Сугая, старший науковий співробітник Інституту індійських економічних досліджень в Токіо.

Що перешкоджає Індії на шляху до становлення як наддержави?

Країні належить виконати багато домашньої роботи, щоби досягти статусу наддержави. Чіткого визначення цього терміну немає, однак його характеризує впливовість країни у сімох вимірах: географія, населення, економіка, ресурси, збройні сили, дипломатія та національна ідентичність.

Історик Рамачандра Гуха впевнений, що стрімкого економічного зростання для Індії недостатньо — і назвав причини, через які, на його думку, країна не стане наддержавою:

Причини, озвучені істориком у 2010 році, актуальні й сьогодні. За більш як десятиліття Індія посилила власну економіку, однак водночас посилила і контроль над ЗМІ, переслідування опозиції та соціальну нерівність, що створило ще більшу політичну нестабільність.

«У нашому суспільстві забагато розломів, щоб бути наддержавою. Як історик я кажу: ми не готові. Як громадянин Індії я кажу, що ми не маємо навіть намагатися», — каже Гуха.

Перетворення Індії на наддержаву залишається віддаленою перспективою, якщо її соціальні проблеми не будуть адресовані.

Наразі основна увага Індії зосереджена на регіональному суперництві з Китаєм. Китай же розглядає як суперників глобальних лідерів — Японію та Сполучені Штати, які мають більше сили та впливу, багато в чому завдяки вірності демократії.