Історія інституту шлюбу: коли люди почали одружуватися і чому дедалі частіше розлучаються

Україна — перша в Європі країна за кількістю розлучень: майже 70% укладених шлюбів розриваються. Люди почали одружуватися майже 4,5 тисячі років тому і за цей час ставлення до шлюбів сильно змінилося. Сьогодні шлюб — це офіційне затвердження сім’ї, яке дає обом партнерам особливі права. Але так було не завжди. Заборона розповідає, як змінювався інститут шлюбу, до чого тут права жінок та коли союз двох людей став таким, яким ми його знаємо сьогодні.

Історія

Інституту шлюбу близько 4370 років. Антропологи стверджують, що тисячі років тому сім’ї складалися із близько 30 людей. У таких громадах було декілька лідерів-чоловіків, спільні дружини та діти. Проте з часом суспільство зрозуміло, що потребує якоїсь стабільності в родинних стосунках. 

Перші зареєстровані згадки про шлюбні церемонії між одним чоловіком та однією жінкою датуються приблизно 2350 роками до нашої ери. У наступні століття шлюб перетворився на широко розповсюджену традицію: її приймали греки, римляни, стародавні євреї. Проте тоді шлюб мав мало спільного з релігією — це було скоріше про культуру і звичаї. 

Головна мета шлюбу полягала в тому, щоб пов’язати конкретну жінку з конкретним чоловіком — це мало б доводити батьківство їхніх дітей та визначати спадкоємців. Однак у шлюбі жінка ставала власністю чоловіка. Наприклад, у Стародавній Греції під час шлюбної церемонії батько нареченої передавав її нареченому зі словами «Я віддаю свою дочку, щоб створити законне потомство». У стародавніх євреїв чоловіки могли мати декілька дружин, а одружені греки та римляни могли займатися сексом із наложницями, секс-працівницями чи з молодими коханцями. При цьому у жінок такої можливості не було. Якщо дружина не могла народити тривалий час, чоловік міг її покинути і знайти когось іншого.

Церква в житті шлюбу

У Стародавньому Римі шлюб був цивільною справою, регульованою імперськими законами. Але в 5 столітті нашої ери, коли імперія впала, церковні суди піднесли шлюб до священного союзу. У міру того як в середні віки влада церкви росла, росла і її вплив на шлюб. 

Приблизно у 8 столітті нашої ери, коли Римсько-католицька церква стала доволі впливовою у Європі, ввели обов’язкове благословення священника на шлюб. Без нього союз двох людей просто не визнавався юридично. Як не дивно, разом з цим покращилося і становище жінки в сім’ї: тепер церква вимагала у чоловіка поваги до дружини та забороняла розлучатися. 

Християнство повчало, що «двоє — це одна плоть», даючи подружжю суперінтимний доступ до тіла одне одного. Попри те, що чоловік тепер мусив бути вірним у родині, він залишався її головою, а дружина мала йому підкорятися та бути слухняною. 

У 1215 році католицька церква оголосила шлюб одним із семи церковних таїнств поряд з такими обрядами, як хрещення й покаяння. Але тільки в 16 столітті церква постановила, що весілля мають проводитися публічно, зі священником і при свідках.

А як же кохання?

Насправді кохання «увійшло» в інститут шлюбу значно пізніше, ніж ви могли б подумати. Тривалий час людство об’єднувалося в пари з практичних міркувань: необхідні родинні зв’язки, «легальний» секс та продовження роду.  Звісно, у багатьох парах з часом виникали почуття любові, вдячності та відданості одне одному. У 2 столітті до нашої ери з Римського Сенату виключили політика, який публічно поцілував дружину — цей вчинок визнали ганебним. 

Сама ідея шлюбу як результату кохання з’явилася ближче до Середньовіччя. Вважається, що започаткували цю традицію у Франції: приклади такої схеми є в літературі XII століття. Чоловіки мали залицятися до дам, вихваляти їхню зовнішність. Яскравий приклад такої поведінки — персонаж легенд про короля Артура сер Ланселот, який все життя був закоханий в одну жінку та присвячував їй свої подвиги.

У 17–18 століттях мислителі епохи Просвітництва вперше висловили ідею про те, що життя — це прагнення до щастя. Вони виступали за шлюб по любові, а не через багатство або статус. Коли люди стали більше контролювати своє особисте життя, вони почали вимагати права розірвати нещасливі союзи. Розлучення стало звичним явищем.

Стенфордська історикиня та письменниця Мерілін Ялом вважає, що концепція романтичного кохання дала жінкам більше можливостей при укладанні шлюбу. Жінки більше не існували виключно для служіння чоловікам. Романтичний принц, по суті, намагався сам слугувати своїй дамі. Проте переконання про те, що чоловік «володіє» дружиною, продовжували розповсюджуватися в суспільстві століттями.

Кардинальна трансформація

Суттєві зміни в інституті шлюбу сталися десь у 1920-х роках. Попри те, що шлюби існували вже кілька століть, саме в середині 20 століття відбулися наймасштабніші трансформації, які й вплинули на те, яким ми бачимо шлюб сьогодні. У суспільстві прийняли позицію, що шлюб — це угода між двома рівноправними громадянами, хоча чоловіки досі за традицією вважалися головними в сім’ї. 

В 60-х роках у США скасували закони, які забороняли міжрасові шлюби. Приблизно тоді ж почали поширюватися ефективні протизаплідні засоби — це також змінювало картину. Пари могли обирати, скількох дітей мати, та чи мати їх взагалі. Якщо партнерам щось не подобалося, вони могли розлучитися. 

Тому, по суті, цей період став одним із вирішальних у боротьбі жінок за рівні права: їхні голоси нарешті почули. У 70-х в США ухвалили норми до законодавства, що визнають шлюбне зґвалтування — до цього чоловік «володів» сексуальністю дружини, тож ніхто не питав у жінки, чи вона хоче займатися сексом. 

Людство більше не хоче шлюбів

Водночас до шлюбу почали вдаватися все менше людей у всьому світі, а середній вік наречених поступово зростав. Крім США такі зміни помітили у Великобританії та Австралії — зараз у цих країнах кількість шлюбів із розрахунку на чисельність населення найменша. Також менше почали одружуватися в Латинській Америці, Африці та Азії. Натомість найвищий показник спостерігають в Китаї, Росії та Бангладеші.

Дослідники зазначають, що міленіали в принципі не прагнуть до офіційних шлюбів. Рівень укладання шлюбів, за прогнозами, може впасти до 70% у той час, як у наших батьків цей відсоток складав від 82 до 91%. Водночас 25% міленіалів, за оцінками, взагалі ніколи не одружаться. Якщо це станеться, це буде найвищим показником у сучасній історії.

Річ у тім, що молоді пари частіше обирають жити разом і відкладають офіційне весілля на тривалий час. Сьогодні близько чверті неодружених молодих людей живуть з партнером/кою.

Водночас багато з тих, хто хоче одружитися, говорить про низький рівень прибутку й освіти — а це, на їхню думку, необхідна умова для створення сім’ї. Тому зараз шлюби більш поширені серед людей з вищим рівнем прибутку. 

Те, що менша кількість міленіалів вирішує одружитися, також відбиває сучасні переконання, які відкидають інститут шлюбу як застарілий. Схема «тато працює, а мама красива» сьогодні неактуальна: чоловіки зараз запросто доглядають за дітьми, а жінки будують кар’єру. До того ж догляд за дітьми взагалі можна перекласти на спеціально навчених людей, а для успішного ведення бізнесу можна найняти бізнес-консультантів та помічників. Тому необхідність шлюбу як соціального конструкта в принципі поступово відпадає.

Одностатеві шлюби

Про одностатеві союзи в історії взагалі згадується не так часто. Наприклад, Римський імператор Нерон (6-7 століття до н.е.) двічі одружувався з чоловіками. Причому двічі справляли офіційні весільні церемонії, а всіх підданих змушували сприймати чоловіків імператора так само, як сприймали б його дружин.

У 2 та 3 столітті н.е. в Римі гомосексуальні шлюби були доволі розповсюджені. Це непокоїло римського поета Ювенала, який висміював такі союзи та говорив, що чоловік ніколи не втримає біля себе іншого чоловіка, бо не може народити йому дитину (це також показує ставлення до жінки в цей період як до інкубатора). У 342 році в Римі на деякий час заборонили гомосексуальні шлюби.

До 13 століття обряди чоловічих шлюбів були звичайним явищем в церквах Середземномор’я. Крім статі пари ці події майже не відрізнялися від інших шлюбів тієї епохи. Літургія одностатевих союзів у 12 столітті, також відома як «духовне братство», включала читання шлюбних молитов, з’єднання рук біля вівтаря і церемоніальний поцілунок. Деякі історики вважають, що ці союзи були просто способом укладення ділових угод. Але Ерік Берковіц, автор книги «Секс і покарання», говорить, що «важко повірити, що ці ритуали не припускали еротичного контакту. Насправді саме секс між зарученими чоловіками пізніше став причиною заборони одностатевих союзів». Це сталося в 1306 році, коли візантійський імператор Андронік II оголосив такі церемонії нехристиянськими. До слова, у той час нехристиянськими також вважали чаклунство та інцест.

Сьогодні одностатеві шлюби дозволені в понад 30 країнах світу. В Україні реєструвати шлюб між двома особами однієї статі заборонено законом. Дехто знаходить вихід у договорі цивільного партнерства — такій собі альтернативі шлюбному договору. Однак цивільне партнерство не дає тих прав, які дає офіційно зареєстрований шлюб, а здебільшого визначає майнові права партнерів\ок.

Шлюб сьогодні

Не заперечуватимемо, що деінде шлюб все ще має ті старовинні цілі: іноді багатство, іноді статус, іноді отримання громадянства тощо. Однак в Україні шлюб дає чимало можливостей для партнерів. Наприклад, подружжя може відвідувати одне одного в реанімації, ухвалювати рішення за партнера/ку, якщо той/та стане недієздатним/ою, всиновлювати дітей, претендувати на спадок одне одного тощо.

В Україні законодавчо визнали шлюб у 2004 році. За Сімейним Кодексом України, у шлюбі можуть перебувати тільки особи різної статі. Водночас жоден із подружжя не може на момент шлюбу перебувати в законному шлюбі з кимось іще. Також не можна одружитися родичам прямої лінії споріднення (онуки, сини та дочки, батьки) та братам і сестрам. Водночас шлюб можна укладати лише з дієздатною особою — вона/він має особисто підтвердити, що погоджується на це. 

За статистикою, в Україні понад 80% молодих людей від 18 до 29 років підтримують цивільний шлюб, а 45% дорослих схвалюють такий вибір молоді. Деякі права в подружжя в цивільному шлюбі збігаються з правами пари в офіційному шлюбі. Наприклад, у цивільному шлюбі спільно нажите майно так само порівну розподіляється між партнерами. Однак, наприклад, чи пустять вас до цивільного чоловіка чи дружини в реанімацію, радше вирішуватиме відповідальний лікар на місці: в законі це не прописане.