«Коли напали на Японію, мені було лише 2 роки». Історія японця, який двічі втратив дім через Росію

З 24 лютого через війну 11,4 млн українців покинули свої домівки. З них 4,4 млн виїхали за кордон. Деякі українські міста та села опинилися під окупацією, і коли їх остаточно звільнять, поки невідомо. Раніше ми вже розповідали, що РФ в кожній своїй війні намагається забрати частину територій собі. Про це дуже добре пам’ятає 78-річний японець Хідекацу Фуріхата. Він виріс у південній частині Сахаліну — раніше японського острову Карафуто, який 1945-го окупував Радянський Союз. Останні десятиліття Хідекацу Фуріхата жив в України і вважав її своїм домом, але через російське вторгнення йому з сім’єю знову довелося тікати — цього разу до Японії. Журналістка Заборони Анастасія Оприщенко поспілкувалася з родиною Фуріхата і розповідає історію людини, яку окупанти двічі змусили залишити дім через війну.

Хоча Хідекацу Фуріхата більшу частину життя прожив не в Японії, народився він саме там — у префектурі Нагано, що в центральній частині країни. Батько Хідекацу навчався у радіотехнічному коледжі в Токіо, і після закінчення його разом з сім’єю направили працювати на південь острову Карафуто.

Однак у серпні 1945 року Радянський Союз вторгся до Японії. Поразка країни у Другій світовій війні закінчилася, зокрема, втратою Карафуто та архіпелагу Курильських островів. Окуповані СРСР японські території стали Сахалінською областю Росії. Хідекацу Фуріхата на той момент було усього два роки.

«Ми тоді [після окупації] мешкали у рибальському селищі Южне Корсаковського району [Сахалінської області]. Батько працював на маяку, в сім’ї було п’ятеро дітей», — згадує в розмові з Забороною чоловік.

Фуріхата був зовсім малим, проте все одно пам’ятає, що батьком цікавилися правоохоронні органи. Сім’я Фуріхата була однією з небагатьох японських родин, що залишилися на Сахаліні після початку окупації, і, на думку Хідекацу, радянські органи вважали, ніби влада Японії спеціально залишила його батька на острові. 

«У селищі після капітуляції Японії залишилося лише кілька сімей. Батько працював на маяку, а маяк мав працювати до останнього: доки всі пароплави з японцями не повернуться на батьківщину. До того ж мій старший брат отримав відкритий перелом ноги, коли ми їхали на возі», — розповідає Хідекацу.

Фуріхата згадує, що до приходу радянських військ японці на Карафуто жили досить добре: кожна сім’я мала роботу і добре заробляла. Проте після окупації всі вони залишилися без роботи, оскільки не знали російської мови. Та з часом майже всі її все-таки вивчили.

У 1953 році японську сім’ю переселили набагато північніше — до міста Поронайськ. В той час батькові Хідекацу було складно знайти роботу з японським громадянством, хоча він самостійно вивчав російську мову і міг вільно нею спілкуватися. Тому наприкінці того ж року батьки Фуріхата прийняли громадянство Радянського Союзу.

«У ті часи батько намагався отримати дозвіл на в’їзд [до Японії] і в Южно-Сахалінську, і в Москві, але щоразу надходила негативна відповідь. Причина невідома, але вважається, що в Радянському Союзі батька не відпускали, бо він працював на паперовій фабриці та був компетентним, — пояснює Хідекацу. — Наша сім’я у 60-х вже мала вісім дітей. Батько працював один, і ми жили дуже бідно, в бараках. Пізніше, вже в 70-х, батько отримав [від підприємства] трикімнатну квартиру в новозбудованому багатоповерховому будинку [в Поронайську]».

Шлях в Україну

У 1960 році Хідекацу Фуріхата закінчив середню школу в Поронайську, а в 1961–1967 роках навчався в Ленінграді (нині Санкт-Петербург) в технічному університеті. Там же Фуріхата одружився з жінкою із Польщі. Після закінчення навчання Хідекацу з дружиною три роки працювали в Поронайську на Сахаліні. Коли сплив термін договору про роботу, подружжя поїхало до Сімферополя, де жила і працювала старша сестра Хідекацу. 

За цей час у пари народився син Віктор. Однак протягом життя у Сімферополі він п’ять разів хворів на запалення легенів. Лікарі порадили терміново змінити місце проживання на більш помірний клімат — так сім’я приїхала у Житомир до двоюрідної сестри дружини, де і прожила аж до початку російської війни проти України.

«У Житомирі я працював на заводі верстатів-автоматів, на машинобудівному заводі «Вібросепаратор», на заводі «Автозапчастина», на підприємстві «М’ясомолторг» та на заводі «Ремпішимаш», — каже Хідекацу. — Я починав з посади старшого інженера і виріс аж до головного інженера. На роботі я спілкувався з усіма російською мовою, тому що навчався в російській школі, але в Україні я читав книжки українською і все розумів».

Вторгнення Росії 

Через вторгнення Росії в Україну та ракетні обстріли Житомира Хідекацу вирішив вивезти свою сім’ю з країни. Та виїхати вдалося не всім. Син Хідекацу Віктор помер за рік до початку повномасштабної війни, а онук Денис [син Віктора] після наступу РФ пішов захищати Україну. Проте сестра Дениса, Влада, разом з його дружиною Інною і донькою Софією 18 березня поїхали до Японії разом з Хідекацу.

Сьогодні родина живе на острові Хокайдо — їх усіх в Японії прийняли як біженців з України. Хідекацу каже, що батьківщина зустріла родину Фуріхата добре: їх забезпечили трикімнатною квартирою, дозволили проживати в країні від року до трьох, прийняли до школи для іноземців, аби вивчати японську мову. Та водночас, згідно з японськими законами, родина може будь-якої миті повернутися до України.

Саме так і зробила Інна Фуріхата з донькою Софією — 17 квітня вони повернулися до Житомира. В Японії залишився Хідекацу з Владою. З родини Фуріхата в країні ще живуть старший брат та три сестри Хідекацу. Всі вони вже давно виїхали із Росії.

Інна пояснює в розмові із Забороною, що не планувала залишатися в Японії надовго, бо з маленькою дитиною в іншій країні доволі тяжко, а щоб мати змогу ще навчатися чи працювати, треба думати про дитячий садок: «Це великий стрес для дитини, як мінімум через мову», — пояснює жінка.

До того ж сім’я була поділена, і маленька Софія часто згадувала тата. «Після тижня перебування на Хокайдо у нас розпитували про майбутнє, і я відразу сказала, що незалежно від того, буде досі війна в Україні чи ні, я точно повертаюся», — підкреслює Інна.

Хідекацу теж ще не визначився з майбутнім. Хоча він хотів би продовжувати жити в Японії зі своїми братами та сестрами, він також хоче допомогти відновленню України після закінчення війни.

«Кажуть, що Батьківщина там, де народився — говорить чоловік. — Я народився в Японії у префектурі Нагано — так записано у книзі міста Нагано, хоча у свідоцтві про народження вказане селище Южне Корсаковського району Сахалінської області. Я понад 52 роки прожив в Україні. Для мене Україна — друга Батьківщина, де я пропрацював все свідоме життя, пережив радості та горе».