Що коїться з цим світом? Дайджест прогнозів провідних експертів: Ізраїль та Палестина, Варшава та Брюссель, Росія та ядерні випробування, Вірменія та Азербайджан

Раз на місяць спеціально для Заборони журналіст та редактор телеграм-каналу FintechWave Андрій Сорокін аналізує матеріали провідних медіа й аналітичних центрів, щоб з’ясувати, що чекає світ найближчим часом. Цього разу: як розвиватиметься конфлікт між Ізраїлем та ХАМАСом, що означають підсумки виборів у Польщі, а також чи варто очікувати ядерних випробувань у РФ і нового протистояння між Вірменією та Азербайджаном.

Ізраїль проти ХАМАСу: Близький Схід і далека РФ

Ізраїль пообіцяв покласти край ХАМАСу після того, як країна зазнала ракетних обстрілів, а на її територію зайшли сотні бойовиків. Однак ЦАХАЛ поки що не розпочинає наземну операцію в Секторі Гази. Президент США Джо Байден заявив, що американські та ізраїльські військові намагаються знайти їй альтернативи. Все це наводить на думку про повну непередбачуваність чергового витка палестино-ізраїльської війни. Особливо з урахуванням дуже різних оцінок західних аналітиків.

Ізраїль хотів би уникнути наземної операції в Газі, але зрештою буде змушений провести її, вважає американський дипломат Мартін Індик (працював спецпосланцем на переговорах між Ізраїлем та Палестиною при адміністрації Обами). На його думку, прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху пишається своєю обережністю, коли справа стосується військових питань. Тому їхня стратегія — змусити ХАМАС припинити вогонь і повернути заручників. Але це навряд чи спрацює: палестинські бойовики, найімовірніше, розраховують на ескалацію з боку Ізраїлю для залучення «Хезболли». Цей сценарій уже реалізується: терористи з ліванського угруповання заявили, що мають намір розширити масштаб бойових дій на кордоні з Ізраїлем, щоб відвернути увагу від Гази.

Ізраїльський наступ у Секторі Гази буде безпрецедентним та несхожим на минулі. Про це пише Reuters із посиланням на західних та «регіональних» чиновників (імовірно, мова про країни Близького Сходу). У матеріалі зазначено, що операція «не матиме аналогів за своєю жорстокістю»: ідеться про руйнування інфраструктури Сектору Гази (попри великі жертви серед цивільного населення), видавлювання місцевих жителів до кордону з Єгиптом та знищення мережі підземних тунелів ХАМАСу. У Вашингтоні сумніваються, що Ізраїль повністю знищить угруповання, а також стурбовані відсутністю «стратегії виходу». Простіше кажучи, Ізраїль не має фінального рішення для Гази. Арабські країни теж не в захваті — насамперед через очікуваний масовий наплив біженців. Reuters також нагадує, що ліванська «Хезболла» або Іран можуть відкрити нові фронти, щоб підтримати ХАМАС.

Ізраїлю загрожує війна на п’ять фронтів, попереджають фахівці близькосхідного центру Le Beck. Мова про боротьбу одночасно з ХАМАСом, Ліваном, Сирією, Іраном та палестинськими бойовиками на Західному березі річки Йордан. «Ми маємо справу з дуже тривалим конфліктом, який дає безліч відправних точок для ширшої ескалації. Іран та його союзники зробили “палестинську проблему” опорою своєї ідеології і тому не можуть просто залишатися осторонь. Були повідомлення про напади з Лівану. Можливість атаки із Сирії чи навіть Іраку та Ємену не слід списувати з рахунків. Ізраїль (вірить він у це чи ні) утримується від звинувачень Ірану, знаючи, що це ще більше зажене його в кут і призведе до багатосторонньої війни», — уточнюють експерти центру в коментарі BILD.

Ізраїль згодом переформулює свої цілі. Таким прогнозом ділиться доцентка Лаудерської школи державного управління, дипломатії та стратегії ізраїльського університету Райхмана Дафна Річмонд-Барак. Річ у тому, що під Сектором Гази розташована мережа тунелів ХАМАСу. Це потужний фактор, який урівноважує переваги Ізраїлю в озброєнні, тактиці, технологіях та організації. «Здається набагато реалістичнішим, що Ізраїль згодом переформулює свої цілі, щоб зосередитися на більш досяжних, зберігаючи при цьому внутрішню та міжнародну підтримку. Це може послабити військове й політичне керівництво ХАМАСу способами, які були неможливі в попередніх раундах конфлікту, та переорієнтувати його [керівництво ХАМАСу] на оборону», — пояснює експертка.

Військового вирішення конфлікту буде недостатньо, упевнений президент Ради з міжнародних відносин Річард Хаас. Він зазначає, що Ізраїлю необхідно запропонувати план створення життєздатної палестинської держави. «Винагорода для тих палестинців, які готові відмовитися від насильства і піти на угоду з Ізраїлем, як і раніше, є найкращим способом маргіналізації ХАМАСу», — вважає експерт. Також він скептично оцінює перспективу ліквідації цієї організації. Адже ХАМАС — це ще й ідеологія: боротьба з нею цілком може збільшити кількість її прихильників.

Ізраїль зможе перемогти ХАМАС і створити таку безпекову структуру в Секторі Гази, яку захоче. Так вважає експерт Центру стратегічних та міжнародних досліджень Ентоні Г. Кордесман. Він зазначає, що країни Перської затоки не підуть на конфронтацію з Ізраїлем, а Іран не зможе продемонструвати суттєву військову потугу. Проте зрештою проблема не вирішиться. Експерт стверджує, що Ізраїль не здатний запропонувати палестинцям «ні реальну державність, ні безпеку, ні рівні економічні та політичні можливості». Однак міжнародна допомога Палестині (але не на шкоду безпеці Ізраїлю) могла б відкрити шлях до стабільнішого світу.

Арабські держави можуть відіграти позитивну роль в урегулюванні конфлікту. Директор програми Близького Сходу Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) Джон Альтерман нагадує, що більшість із них вороже ставляться до ХАМАСу й побоюються впливу Ірану, який фінансує їхніх бойовиків. «Уряди арабських країн можуть відіграти певну роль у формуванні такого політичного результату в Газі, який одночасно сприятиме реалізації національних устремлінь палестинців і завдасть удару по ісламістських рухах та іранських ставлениках», — пише експерт. 

Близькосхідний конфлікт негативно вплине на спроби Заходу заручитися підтримкою Глобального Півдня в російсько-українській війні. Такою думкою з Financial Times діляться західні дипломати. У країнах, що розвиваються, тепер звинувачують останніх у лицемірстві. «Якщо ви називаєте припинення постачань води, продовольства та електрики в Україні воєнним злочином, то вам слід сказати те ж саме і про Сектор Гази», — заявляє в розмові з журналістами чиновник однієї з арабських країн. Високопоставлені особи ЄС вважають, що палестино-ізраїльська війна — «дар небес» для Росії, де дуже розраховують на її продовження.

США можуть надавати пріоритет військової допомоги Ізраїлю, якщо війна в Секторі Гази буде довгою. Про це попереджає полковник Корпусу морської піхоти США у відставці Марк Кансіан. Він зазначає, що Ізраїлю загалом потрібно менше, ніж Україні. Але згодом, можливо, доведеться йти на компроміси. «Деякі ключові системи будуть перенаправлені до Ізраїлю. Те, що необхідно Україні для контрнаступу, може бути відсутнім у кількості, яку їй хотілося б отримати», — пояснює він. При цьому міністерка фінансів США Джанет Єллен запевняє, що США зможуть забезпечити допомогу як Україні, так і Ізраїлю.

Вибори в Польщі: шанс для Варшави, Брюсселя та Києва

Перемога партії проросійського популіста Роберта Фіцо на парламентських виборах у Словаччині стала неприємним сюрпризом для Заходу та України. Від польських виборців сюрпризів не чекали, а дарма: керівна «Право і Справедливість» (ПіC) втратила більшість у Сеймі. Ця подія додала оптимізму аналітикам — хоч і з багатьма застереженнями.

Зміни в Польщі — хороша новина для всієї Європи, упевнений експерт Європейської ради з міжнародних відносин Павел Зерка. За його словами, завдяки новому уряду (який ще потрібно сформувати) країна стане активнішим гравцем у ЄС, усередині якого досить чвар — наприклад, між Берліном та Парижем. Однак цей процес може бути тривалим. Новий кабмін змушений взаємодіяти з нинішнім президентом, який здатен накласти вето на його ініціативи. Та в конструктивній роботі може бути зацікавлений і сам Анджей Дуда, особливо якщо планує кар’єру на міжнародному рівні. Прте в разі відкритого конфлікту уряд не матиме вдосталь ресурсів для участі в європейській політиці.

Підсумки польських виборів частково дають надію Україні. Про це пише оглядач Newsweek Девід Бреннан. Глава опозиційної «Громадянської платформи» Дональд Туск критикував керівну партію за погіршення відносин із Києвом. За його словами, проблеми з експортом української агропродукції є, але «альтернативи проукраїнській політиці немає». Нова коаліція під керівництвом Туска, найімовірніше, спробує згладити суперечності між двома країнами. Однак розраховувати на радикальні зміни не варто:

• Симпатії Туска до Києва не обов’язково вплинуть на вирішення проблем з українським агроекспортом.
• Високий рівень поляризації після виборів може посилити внутрішньополітичну боротьбу. Тоді українським проблемам приділятимуть менше уваги.
• «Право і Справедливість» може змінити позицію щодо України. Особливо якщо її підтримає ультраправа «Конфедерація». Це може вивести внутрішні дебати на новий рівень, що побічно позначиться на політиці уряду.

Дональд Туск на посаді прем’єра — шанс на зміцнення безпеки в Європі. Так вважає головний редактор Politico Метью Камінські. У Туска добрі стосунки з Парижем та Берліном. Разом вони зможуть ухвалити непрості рішення. Наприклад, про переведення промисловості на військові рейки, якщо американська підтримка НАТО й України ослабне.

Зміна уряду може позитивно вплинути на польську економіку. «Злотий має продовжувати зміцнюватися в найближчому майбутньому в очікуванні на покращення відносин із ЄС. Це допоможе забезпечити економічне зростання та залучити капітал», — зазначає старший валютний аналітик одного з найбільших банків світу MUFG Лі Гардман. До того ж Дональд Туск заявив, що прагнутиме розблокувати близько €110 мільярдів від ЄС. Раніше Польща не могла їх отримати, оскільки, на думку Брюсселя, її судова реформа порушила принцип верховенства закону.

Навіть пробрюссельська Польща — це непростий партнер, пише спеціальний радник французького Інституту Жака Делора Себастьян Маяр. По-перше, у Варшави свої міркування щодо розширення ЄС: пріоритет вона віддасть Україні, а не балканським країнам. По-друге, забезпечити вплив Польщі в Союзі можна лише через компроміс — країні доведеться погодитися на зниження її єврофінансування шляхом розширення ЄС. По-третє, представники «Громадянської платформи» та ПіС виступають від різних партій у Європарламенті. Останній буде важливо довести свою значущість для польської політики.

Нещодавні вибори можуть надихнути прогресивні сили по всій Європі, йдеться в редакційній статті The Guardian. Видання нагадує, що останнім часом вони не мали приводів для радості: правопопулісти формують порядок денний в Італії, Угорщині, Словаччині. Однак польська опозиція показала, що треба робити, щоб їм протидіяти:

• мобілізувати молодий електорат;
• приділяти увагу соціальним питанням не менше, ніж керівна партія;
• не утворювати єдиний фронт, як і зробили противники Орбана під час виборів Угорщини.

«Хай як складеться найближче майбутнє, Туск і його союзники дали провідним європейським партіям надію та натхнення», — пишуть у The Guardian.

«Право і Справедливість» перешкоджатиме новому уряду на всіх рівнях, стверджує оглядач Financial Times Рафаель Міндер. Консерватори, як і раніше, контролюють ключові державні інститути: достатньо згадати, що голова Конституційного суду Юлія Пшилембська та голова Нацбанку Адам Глапінський лояльні Качинському. Як зазначає Мацей Кісіловський із Центральноєвропейського університету, «Туск зустрінеться зі стійкими прихильниками ПіС на всіх рівнях прокуратури, поліції та служб безпеки, громадського мовлення й державних підприємств».

Про значущість минулих виборів красномовно говорить явка, яка перевищила результат 1989 року. Так, перспективи нового кабміну далеко не безхмарні, але втрата керівною партією більшості в Сеймі сприймається як добрий знак. Або, як мінімум, надія на відхід від архаїчної та не дуже демократичної політики ПіС.

Ядерні випробування: туманні й невеселі перспективи

Країни НАТО цього літа попередили Кремль, що можуть відповісти ударом у разі застосування РФ ядерної зброї. Про це писала Financial Times із посиланням на джерела серед західних та російських чиновників. За даними видання, після цього президент Володимир Путін на кілька місяців відмовився від риторики про ядерну зброю.

Та вже 17 жовтня Держдума ухвалила в першому читанні законопроєкт про відкликання РФ ратифікації Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ). Формально він так і не набув чинності: не вистачає підписів та ратифікацій кількох країн. Індія, Пакистан і Північна Корея не підписали договір. Єгипет, Іран, Китай, Ізраїль і США підписали, але не ратифікували.

Російські офіційні особи стверджують, що РФ продовжить дотримуватися мораторію після дератифікації ДВЗЯВ. Але чи варто довіряти таким заявам?

Відкликання ратифікації ДВЗЯВ — символічний і політичний крок, але поставитися до нього варто серйозно. Так вважають експерт Канадського інституту з питань зовнішньої політики Максим Старчак та співробітник Інституту ООН із дослідження проблем роззброєння Павло Подвиг. Ось основні тези з їхніх коментарів Deutsche Welle:

• У Росії стало на одну причину менше дотримуватися добровільного мораторію.
• Така зміна законодавства — чергова спроба ескалації у війні проти України, щоби змусити США піти на поступки.
• Єдина реакція, на яку РФ може розраховувати у разі випробувань, — однозначний осуд.
• Наразі немає ознак того, що Росія готується до відновлення ядерних випробувань у найближчому майбутньому. Якщо це станеться, то ймовірним місцем стане архіпелаг Нова Земля.

Дератифікація ДВЗЯВ — тривожна тенденція, заявили в коментарі Vice експерт з озброєнь і професор Міддлберійського інституту міжнародних відносин Джеффрі Льюїс та старший науковий співробітник журналу Bulletin of the Atomic Scientists («Бюлетень учених-атомників») Стівен Шварц. Причин кілька:

• У російській верхівці є ті, хто хоче поновити ядерні випробування. Їхні позиції лише зміцнюються.
• Світ може швидко повернутись у гірші часи Холодної війни, коли не було суттєвих правових обмежень на підземні ядерні випробування.
• Їхнє відновлення перезапустить цикл розробки та розгортання нових систем ядерної зброї в усьому світі.

Якби РФ була готова до ядерних випробувань, то повністю вийшла б із ДВЗЯВ, вважає старший науковий співробітник Інституту ООН із дослідження проблем роззброєння (ЮНІДІР) Андрій Бакліцький. Він наголошує, що країна зобов’язалася продовжувати використовувати міжнародне обладнання для ядерного моніторингу. При цьому експерт не заперечує того, що старі норми, які обмежують відповідні розробки, працюють усе менше.

Дії РФ не впливають на фундаментальні розрахунки ядерної загрози та ризику, оскільки не змінюють її ядерної доктрини. Про це пишуть директор Стокгольмського інституту дослідження проблем світу (SIPRI) Ден Сміт, директор програми SIPRI зі зброї масового знищення Вілфред Ван та американський аналітик з ядерної й енергетичної політики Метью Банн. Вони зазначають таке:

• Дії РФ зумовлені бажанням натиснути на країни, які підтримують Україну. Вони сприяють дестабілізації та зменшують шанси людства уникнути нових перегонів у сфері ядерних озброєнь.
• Навіть у разі випробувань Росія навряд чи витягне з них багато корисного. Країна-агресор має достатньо даних за підсумками 715 ядерних випробувань СРСР, а також завдяки програмі моделювання без реальних вибухів.

Міжнародна реакція на російські ядерні випробування може бути неоднозначною, вважає директорка проєкту з ядерних питань та старша наукова співробітниця програми міжнародної безпеки Гізер Вільямс. Ось чому:

• США спонукатимуть до «рішучої міжнародної відповіді». Це може спричинити заклики до резолюції ООН, санкцій та попереджень про подальші політичні (і потенційно військові) заходи у відповідь, якщо випробування продовжаться.
• Країни Світового Півдня навряд чи засудять російські випробування. Багато хто з них покладається на РФ у плані військової підтримки та доступу до дешевшої ядерної енергії. Утім, така позиція підірве легітимність ДВЗЯВ як інструменту досягнення прогресу на шляху до роззброєння.
• Чи брязкатиме Росія і далі ядерною зброєю, залежить від позиції Китаю та Індії.
• Путін, імовірно, схильний вважати, що ядерні випробування не призведуть до суттєвих витрат. Попередні спроби експлуатації цього порядку денного не обернулися для Москви чимось особливим.

США, Китай, Індія та Пакистан також почнуть випробування, якщо Росія їх здійснить, зазначає співдиректор Програми ядерної політики Фонду Карнегі Джеймс Ектон. Він вважає цю перспективу цілком імовірною. «Я не думаю, що Росія обов’язково почне їх утілювати, але якщо так станеться, це нікого не має дивувати», — пояснює Джеймс Ектон.

CNN повідомляв у вересні, що США, Китай та РФ за останні роки розширили ядерні полігони. Це не означає на 100% підготовку до випробувань, можливо, річ у модернізації інфраструктури. Проте не можна відкидати і ймовірність реальних дій.

Цього року РФ також призупинила участь у Договорі про скорочення стратегічних наступальних озброєнь зі США, хоча офіційно пообіцяла дотримуватися низки зобов’язань щодо нього. Строк дії договору спливає 2026 року, переговорів про його продовження не відбувається. Недавній звіт Конгресу свідчить про те, що США не готові до зростання ядерної загрози з боку Росії та Китаю.

Вірменія та Азербайджан: усе тільки починається

Армія Азербайджану взяла Нагірний Карабах під повний контроль. Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив, що Єреван готовий до кінця 2023 року укласти з Баку угоду про мир і нормалізацію відносин. Але в історії протистояння двох кавказьких країн, можливо, зарано ставити крапку.

Війська Азербайджану найближчими тижнями можуть вторгнутися на південь Вірменії. Про це попередив конгресменів Держдепу США Ентоні Блінкен, пише

Politico з посиланням на джерела. У Держдепартаменті відмовилися коментувати його слова, зазначивши, що підтримують суверенітет і територіальну цілісність Вірменії та виступають за переговори. Однак в останньої вистачає підстав сприймати ці слова серйозно.

• Конгресмен Френк Паллоне з Нью-Джерсі (брав участь у розмові з Блінкеном) написав у X (Twitter), що президент Азербайджану Ільхам Алієв «рухається вперед до своєї мети — захопити південь Вірменії».
• Посол Вірменії в Євросоюзі Тігран Балаян також заявив, що Азербайджан активно готується до вторгнення. Радник Алієва із зовнішньої політики Хікмет Гаджієв заперечує наявність в Азербайджану претензій до Вірменії. При цьому в Баку мають намір реалізувати Зангезурський коридор — проєкт транспортного коридору завдовжки близько 40 км із Азербайджану до нахічеванського ексклава.
• Оглядач Eurasianet Фін ДеПенсьє пише, що Баку продовжує дотримуватися політики стратегічної двозначності щодо версії про «Західний Азербайджан», згідно з якою вся Вірменія чи її частина насправді належить Азербайджану. «Періодично Баку висуває територіальні претензії та часом говорить про те, що азербайджанцям має бути дозволено повернутися на цю землю, незалежно від того, під чиєю владою вона перебуває», — зазначає він.

Нещодавні події в Нагірному Карабаху змінюють ставлення Заходу до Вірменії та Азербайджану. Так вважає британський журналіст, фахівець із Кавказу Томас де Ваал. На його думку, демократична Вірменія більше відповідає західним інтересам і проєктам європейської інтеграції, ніж авторитарний Азербайджан. «Якщо Вірменія прийде до ширшого союзу з Європою, це змінить Кавказ», — упевнений Томас де Ваал. Офіційний Єреван уже зробив крок назустріч, ратифікувавши Римський статут Міжнародного кримінального суду. При цьому відносини Азербайджану із західними партнерами зумовлені виключно прагматичними міркуваннями — ЄС потрібна альтернатива імпорту газу з РФ.

Якщо керівництво Вірменії не піде на вимоги Азербайджану, станеться новий кривавий конфлікт. Про це пише докторант Карлового університету в Празі Бахруз Самедов, зокрема і про Зангезурський коридор. «Влада Азербайджану продовжуватиме використовувати цей столітній територіальний конфлікт для зміцнення свого правління найближчими роками», — попереджає експерт.

Якщо ЄС втрутиться в ситуацію, нового витка конфлікту можна уникнути. Директорка програми «Розширена Європа» Марі Дюмулен та старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин Густав Грессель вважають, що Брюссель має:

• збільшити підтримку Єревана, щоб допомогти йому впоратися з напливом біженців;
• переконати Баку обговорити реальні гарантії та міжнародний моніторинг становища вірмен, які проживають у Нагірному Карабаху;
• сприяти укладенню мирної угоди між країнами із зобов’язаннями поважати територіальну цілісність одна одної.

А якщо цього не станеться? На думку експертів, тоді Баку може спробувати удачі та розпочати нову атаку на територію Вірменії за підтримки Туреччини. Це матиме величезні політичні наслідки як для Вірменії, так і для всього регіону.