Одні люди знаходять у вірі розраду та спокій, а для інших вона стає вироком, винесеним тоталітарним режимом. Спеціально для Заборони критикиня Марія Бліндюк щомісяця розкриває чутливі теми через книжки. Цього разу вона розповідає, як література висвітлює віру й релігію.
Релігія
Як нагодувати диктатора. Саддам Хусейн, Іді Амін, Енвер Ходжа, Фідель Кастро і Пол Пот: історії, розказані кухарями. Вітольд Шабловський
Jak nakarmić dyktatora, 2019
Переклад Андрія Бондаря
«Видавництво Старого Лева», 2020
Нон-фікшн
Скільки читати: 256 сторінок
Портрети кривавих диктаторів, змальовані словами їхніх кухарів — тих, хто знав уподобання та характери володарів краще за їхні сім’ї. Польський репортер їздить світом, відшуковуючи бодай якусь інформацію про гастрономічні звички правителів. Тут лідер Камбоджі, за час правління якого помер кожен четвертий житель країни, виявляється усміхненим симпатичним чоловіком із кмітливими жартами. А параноїдальний диктатор Уґанди, який винищив тисячі людей і четвертував одну зі своїх дружин, любив шотландську і британську кухні, а також щедро підвищував зарплати працьовитим слугам.
Зрештою усі герої Вітольда Шабловського, розповідаючи про часи диктатури, мають дещо спільне: вони опинилися під впливом певної релігії. Син імама, який став лідером Албанії, вбивав усіх, хто міг завадити його політичній кар’єрі — навіть колишніх однокласників, які пам’ятали, як погано той вчився у школі. Навіть найвіддаленішого зв’язку зі звинуваченими було достатньо, щоби Пол Пот засудив людину на смерть. Неважливо, чи був у витоках іслам Саддама Хусейна або агностицизм Фіделя Кастро: ідеологія правителів змушувала прибічників вірити в заможність країни, готуючи на вечерю пацюків і кажанів.
Хлібне перемир’я. Сергій Жадан
«Меридіан Черновіц», 2020
Фікшн
Скільки читати: 128 сторінок
Брати зустрічаються в домі, де росли, щоби поховати матір. Там вони відокремлені від світу, адже з одного боку — лінія фронту, а з іншого — підірваний міст. Поступово в дім сходитимуться інші люди: плакальниці, які відспівуватимуть маму, сусід, у якого от-от народить дружина, і колишній однокласник — поштар без пошти (адже пошту спалили). Через обірвані діалоги вони намагатимуться зрозуміти навколишнє безглуздя, не чуючи одне одного. Увесь абсурд цієї реальності тонко відчув і передав у однойменній виставі режисер Стас Жирков, поставивши п’єсу на сцені київського Театру драми і комедії.
У художніх текстах Сергія Жадана завжди присутня релігія — зазвичай це символи, які виникають образами в розмовах героїв. У п’єсі «Хлібне перемир’я» говорять про те, що всі навколо стали занадто релігійними, але вітають тільки на «празники», про те, як збираються гроші на будування церкви, про зв’язок між «православністю», політикою та вмінням слухати людей. Релігія стає об’єктом сюжету. І саме тому читача не полишає тривога за героїв: тепер їх не врятує вища сила. Тут вони самі за себе.
Єгипет: харам, халяль. Пьотр Ібрагім Кальвас
Egipt: haram halal, 2015
Переклад Леся Белея
«Човен», 2018
Нон-фікшн
Скільки читати: 240 сторінок
Польський мусульманин от уже сім років живе у Єгипті — місці, де ісламом мотивують і виправдовують насильство над жінками, чоловіками, дітьми й тваринами. Репортер показує, як релігійність вийшла за межі світогляду, ставши сліпою вірою. У XXI столітті в Єгипті досі вирізають клітори молодим дівчатам, шукають пари для шлюбу через сваху та катують корів «на радість Богу».
Пьотр Ібрагім Кальвас спілкується з місцевими про їхню віру та єгипетські будні, намагаючись зрозуміти тисячолітні традиції сьогодні. Поєднуючи історико-політичний бекграунд із польовими спостереженнями й розмовами, він складає повноцінну картину релігійного середовища, правила якого часто межують з абсурдом і жорстокістю.
Віра
Сезон ураганів. Фернанда Мельчор
Temporada de huracanes, 2017
Переклад Олексія Шендрика
«Деінде Паблішінг Хаус», 2020
Фікшн
Скільки читати: 256 сторінок
У мексиканському містечку Ла-Матоса пульсують історії: жінки народжують дітей, заробляють сексом, геї перекидаються гомофобними жартами й сидять на клеї та кокаїні, 13-річних дівчат ґвалтують їхні вітчими та брати. Усіх жителів Ла-Матоси об’єднує трепетний страх перед Відьмою — трансгендеркою, яка влаштовує у своєму домі вечірки, рідко звідти виходячи. Одні кажуть, що Відьма породжена дияволом, інші — що це гей із невичерпними запасами наркотиків та захованим у глибинах будинку скарбом. Проте ніхто не заперечує культ навколо цієї особи, породжуючи нові легенди. Навіть після смерті Відьми — з ненависті, страху чи любові — жителі міста не припиняють вірити в демонічну силу, що множить кількість жертв.
Кімната снів. Девід Лінч, Крістін Маккена
Room to Dream, 2018
Переклад Євгена Ліра та Остапа Українця
«Видавництво Жупанського», 2020
Нон-фікшн
Скільки читати: 640 сторінок
Здавалося б, що (авто)біографія Девіда Лінча, написана журналісткою Крістін Маккеною і прокоментована режисером, могла би розповісти про віру? Автор «Голови-гумки», «Малголленд Драйву», «Твін Піксу» й інших сюрреалістичних стрічок упродовж життя створював власний містичний мікрокосм. Уся його фільмографія формує темну міфологію, яку легше відчути, ніж пояснити.
У 27 років режисер відкрив для себе трансцендентальну медитацію, яку активно популяризує і досі. Відтоді Лінч сильно змінився, про що говорить і він сам, і його близькі: став спокійнішим і «світлішим». А от сюжетам Девіда Лінча залишається тільки щиро вірити, адже про них він говорить не так охоче, як про медитацію. Власне, відвідини Девідом Лінчем України та місцеві виступи здебільшого стосувалися його благодійного фонду трансцендентальної медитації, а не його стрічок.
