«Коли це вже закінчиться, скажіть?» Харків і найближчі села повертаються до життя. Але війна змінила все, що було раніше. Репортаж Заборони

Ivan Chernickin
Салтівка, Циркуни, Черкаські Тишки: як живе Харків та область?

Протягом трьох місяців повномасштабної війни в Україні Росія порушує норми законів та звичаїв ведення війни. Від злочинів проти цивільних українців до руйнування критичної інфраструктури — окупанти щоразу нехтують всіма раніше встановленими правилами. З першого дня повномасштабної війни Харків став мішенню для обстрілів з боку росіян. Довгий час вони намагалися захопити місто-мільйонник, розташоване усього за 50 кілометрів від кордону з агресором, але безрезультатно. Там, де окупанти не досягли успіху, вони вирішили зруйнувати все, до чого могли дотягнутися.

Салтівка — найбільший спальний район Харкова. До війни там мешкало понад 400 тисяч жителів. Сьогодні це найбільш постраждалий район міста — майже кожен будинок тут пошкоджений російською артилерією. Села Харківщини на північ від Салтівки ще менш як тиждень тому були під окупацією російських військ, а сьогодні намагаються повернутися до життя. Продюсер візуального сторітелінгу Заборони Іван Чернічкін побував у постраждалих районах і показує, що залишила по собі армія РФ. 


«Є спортмайданчик. Немає кому грати»

82-річний Лев переїхав до Харкова з колишнього Ленінграда і більшу частину життя прожив на Північній Салтівці. Він пам’ятає, як заселявся у щойно збудований дім на вулиці Метробудівників, 8 та як ріс і розвивався найбільший спальний район Харкова. Зараз кожен будинок там пошкоджений або повністю зруйнований через тривалі артилерійські та ракетні обстріли російських військ.

Третій під’їзд багатоповерхівки, де живе Лев, зруйновано повністю. У більшості будинків на Північній Салтівці сьогодні немає газу, води, електрики. Чоловік готує собі їжу на багатті біля будинку, а до своєї квартири на четвертому поверсі повертається поїсти і переночувати. Довоєнну Салтівку Лев описує як найкомфортніший і найкрасивіший район міста: «Природа тут гарна, джерело поряд. Розташування будинку дуже хороше — недалеко ставок, річка. Дітям було де погуляти. Он спортмайданчик зробили для дітей, але зараз нікому на ньому грати».

«В одну секунду все зруйнувалося»

15-річна Вероніка Остапенко з батьками, котом Далласом та 10-річним мопсом з 7 березня живе у бомбосховищі на станції метро «Героїв Праці». У їхній будинок на Салтівці потрапив уламок від бомби.

«Трикілограмовий подарунок лежить у нас у квартирі. Про всяк випадок», — каже мама дівчинки Наталя Остапенко.

«Тут, у метро, надійніше та безпечніше», — додає Вероніка.

За три місяці, які дівчина провела у бомбосховищі, в неї з’явилося багато нових друзів та знайомих. Але вона дуже сумує за рутинними справами мирного життя. Багато однокласників Вероніки поїхали з Харкова до більш безпечних міст та країн. І хоча щоранку дівчинка прокидається з думкою «Коли це все закінчиться?», у Харкові вона певною мірою почувається безпечніше, ніж могла б за кордоном: «Я не хотіла б залишати Харків, мені тут подобається. Та й тут надійніше якось. Дім поряд. А там чужі люди, чуже місце», — пояснює вона.

Мама Вероніки каже, що наступного дня вони повертаються до своєї квартири на Салтівці, оскільки влада Харкова найближчими днями планує запустити метрополітен. Тому всі, хто може повернутися до своїх квартир, мають покинути підземку. Тих, чиє житло повністю знищили, переселять до гуртожитків.

Три місяці під землею з дочкою та чоловіком Наталя називає «приниженням». Вона втомилася відстоювати тригодинні черги за тарілкою супу чи кашею швидкого приготування. До війни родина Остапенків жила звичайним повноцінним життям: готувалася до вступу Вероніки, планувала відпустку. Зараз вони не мають на що жити.

«В одну секунду все зруйнувалося. Коштів для існування немає. Просто немає. Брати їх нема де. Роботи зараз немає. Ідемо просто в нікуди. Максимум — спущуся в підвал. Все». — Описує своє майбутнє Наталя.

Наступного дня, виходячи з метро із зібраними речами, котом та собакою, родина чує з-за почорнілих від пожеж дев’ятиповерхівок залпи артилерійських та реактивних снарядів. «Ховались у метро під ці звуки і з ними ж повертаємось додому», — з сумом говорить Наталя.

«Задовбали»

У звільнених українською армією селах за Північною Салтівкою зустріти цивільних дуже важко. В основному це люди похилого віку, яким нікуди було евакуюватися під час активної фази бойових дій на півночі Харківської області.

70-річна Надія Петрівна з Циркунів розповідає, як п’ять днів тому до будинку її 84-річної сусідки потрапив снаряд: «Я якраз пасла корову, а вона вийшла надвір. Воно звідти летіло, а потім на хату бахнуло. І так горіло! Так горіло! Мені дуже шкода бабусю. І всі люди шкодують, що у неї хата згоріла. Така гарна бабуся».

Жінка дуже боїться, що снаряд може потрапити до її будинку, і їй не буде де жити. Надія каже, що російські солдати під час окупації села поводилися з місцевими більш-менш нормально. Довго рилися в залишених селянами порожніх будинках та викрадали автомобілі, які могли завести. Ті ж автівки, які неможливо було завести чи вигнати з дворів, окупанти просто спалювали.

Микола Володимирович з Черкаських Тишок теж зі свого будинку нікуди не евакуювався, хоча через дорогу в лісі була танкова позиція російських військ. Він з усмішкою каже, що село і зараз перебуває у сірій зоні, тож прилітає з обох боків. Та за секунду його голос змінюється, і він сумно додає: «Дуже багато крові. І горя багато. Горять будинки, горять сараї. Хорошого мало».

Дружина Миколи зі сльозами на очах запитує: «І коли це вже закінчиться, скажіть, хлопці? Як ми втомилися від цього всього, якби ви тільки знали. Господи. Аби вижити і все стало на свої місця…» На її запитання ні в кого немає відповіді. Жінка вибачається і в сльозах йде до будинку.

Ще за кілька хвилин поряд із будинком Миколи Володимировича лунають вибухи реактивних снарядів. Реагує він на них дуже пасивно: «Задовбали».

Життя деокупованих сіл поряд із Харковом важко назвати спокійним. За день до цього в Циркунах під російським обстрілом загинули люди. А звуки артилерії так само страшні, як і кілька тижнів тому. Проте дороги вже розчистили від трупів солдат та більшості знищеної російської техніки. А місцеве населення з надією порається на своїх городах.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору