Конфлікт між Сербією і Косовом переходить у мирну фазу. Пояснюємо, до чого це призведе та яку роль відіграє Росія

Сербія та Косово наприкінці лютого погодилися підписати мирний план, який має наблизити обидві країни до вступу до Європейського Союзу. А вже в березні президент Сербії Александар Вучич і прем’єр-міністр Косова Альбін Курті під час переговорів у Північній Македонії досягли угоди про нормалізацію відносин між двома країнами. Спеціально для Заборони журналістка Єлизавета Павленко розповідає, чи стане ця домовленість вирішенням багаторічного територіального конфлікту та як вона позначиться на Сербії — найбільшому послідовникові Росії в Європі, що ховається за маскою «нейтралітету». 

Чому Белград наслідує Росію?

На вулицях Белграда продають футболки із символікою Z, а пересічні серби на запитання «Чи підтримуєте ви Росію?» відповідають ствердно. Путін очолює список світових лідерів серед сербів; згідно з тогорічним опитуванням, 95% населення вважає Росію надійним союзником навіть після повномасштабного вторгнення в Україну. Хоч офіційно країна зберігає нейтралітет, її проросійські нахили видно неозброєним оком. Графіті на підтримку путінської Росії — звичне явище на вулицях Белграда.

Наразі Сербія — єдина країна Європи, що не ввела санкцій проти Росії. Президент Александар Вучич очолює країну вже 10 років, проводячи політику нейтралітету. «Нейтралітет» цей ситуативний: на словах політик наближає країну до ЄС [Сербія має статус кандидата з 2012-го й може отримати членство до 2025 року], на діях — підтримує Росію. Відсутність санкцій проти РФ (що завдає Сербії економічних та репутаційних збитків) офіційний Белград пояснює тим, що країна сама перебувала під санкціями в 1990-х роках, тож тут на власному досвіді розуміють, як від цього страждає населення. 

Проте розрив торговельних відносин не вдарить по сербській економіці. На Росію припадає лише 6% зовнішньої торгівлі Сербії, тоді як на ЄС — 60%. До того ж країна як кандидат на вступ отримує інвестиції та допомогу від ЄС. Справжня причина відмови від санкцій — російські симпатії як в уряді, так і серед населення.

Сербія має тісні культурні й геополітичні зв’язки з Росією, які пояснюють сприйнятливість населення країни до наративів пропаганди. Слов’янське походження та православна церква — те, на чому грає влада РФ з метою поширення впливу на Балканах. Російська православна церква активно співпрацює із сербською, лобіюючи таким чином свої інтереси.

Російський газ — ще один гарант вірності, яким користуються в Кремлі. Сербія повністю залежить від російських енергоносіїв: новий контракт про постачання російського газу за ціною, нижчою від ринкової, було підписано в червні 2022 року. РФ також контролює нафтовий сектор у країні.

Росія має суттєвий вплив і на місцеві ЗМІ. Пропагандистські канали RT та Sputnik продовжують своє мовлення в Сербії, поширюючи проросійські наративи. І роблять це успішно: згідно з тим же опитуванням, 68% сербів вважають, що війну в Україні розпочало НАТО. Їхня прихильність до зовнішньої політики ЄС знизилася з 64% у 2021 році до 45% у 2022-му, адже за рік вторгнення зусилля пропаганди посилилися.

Сприятливим ґрунтом для зросійщення стала історична неприязнь сербів до НАТО. В Сербії досі пам’ятають авіаудари Альянсу проти сил Слободана Мілошевича 1999 року. Єдиною місією НАТО було покласти край етнічній чистці албанців у Косові, де точилася війна. Однак у більшої частини сербів досі домінують пропагандистські наративи, які вміло підсилює Росія.

Настільки вміло, що громадяни Сербії ще з 2014 року воювали проти України на боці бойовиків так званих «ДНР» та «ЛНР». Є добровольчий батальйон Йована Шевича — сербського військового, який у 1753 році заснував автономію під назвою Слов’яносербія на територіях нинішніх Луганської та Донецької областей. Центром автономії був Бахмут, а в навколишніх поселеннях жили серби й інші переселенці з Балкан. Хоча сербське законодавство забороняє громадянам брати участь у бойових діях на територіях іноземних держав, така практика є й досі. Ненависть до Альянсу мотивує сербів воювати на боці Росії.

Контингент НАТО досі зосереджений у Косові, аби не допустити вторгнення сербів, вороже налаштованих до Заходу. Бажання вступити до ЄС задекларовано на папері, хоч більша частина населення його не поділяє: 51% сербів виступає проти членства.

Чому Кремль так зацікавлений у Сербії? 

По-перше, Росії вигідне створення осередку «русского мира» далеко на Заході. По-друге, це дестабілізація Європи: у 2022 році серби успішно відвертали увагу ЄС і НАТО натяками на воєнні дії в Косові.

Для росіян Сербія історично була соціалістичним вікном у Європу. На відміну від Радянського Союзу, Югославія [держава, яка існувала у XX столітті на Балканському півострові до 1992-го, зі столицею в Белграді] не перебувала під «залізною завісою» та активно співпрацювала з країнами Заходу. Це був сприятливий ґрунт для радянської, а надалі й російської пропаганди. Для багатьох росіян країна залишається чи не єдиним «вікном у Європу», адже не вимагає візи й продовжує авіасполучення між Белградом і Москвою. Це дозволяє російським бізнесам та громадянам обійти санкції. В американському Держдепі вважають, що росіяни навіть можуть використовувати Сербію задля шпигунства.

Сьогодні Росія підтримує сербське прагнення захистити етнічних сербів у Косові й інших країнах регіону, яке в 1990-х стало причиною Балканських війн та етнічних чисток. Тодішня Югославія вчиняла такі ж воєнні злочини, які сьогодні Росія здійснює в Україні. Тож ця дружба побудована, зокрема, на спільній ідеології насилля.

Повномасштабне вторгнення тільки посилило союз між Сербією і Росією. Їх об’єднує спільне почуття образи на Захід через його роль у «створенні» нових країн, які колись були частиною Радянського Союзу та Югославії, — України й Косова відповідно (хоч таке порівняння доцільне тільки за імперською логікою). Втім, ця логіка в Путіна та Вучича спільна: вони вірять, що їхні країни зображують агресорами помилково, адже справжня мета — захист етнічних меншин, тобто корінних сербів і росіян.

Подвійна гра Белграда

24 лютого 2022 року дало Вучичу марну надію, що перемога Росії повернула б йому Косово, остаточно зруйнувавши світовий порядок. Президент Сербії не відмовляється від своєї мети: про це нагадують постійні сутички на кордоні двох країн та погрози з боку Сербії.

З тим, як провалюється російська кампанія в Україні, таких погроз меншає. Риторика Вучича стає м’якшою, хоч і не менш непослідовною: розмови про вторгнення в Косово закінчуються остаточним підписанням мирного договору, а відмова від упровадження санкцій не заважає відправляти Україні гуманітарну допомогу. Президент Сербії навіть визнав, що Донбас та Крим — це Україна, і заявив, що не підтримує війну РФ. Щоправда, сталося це після резолюції Європарламенту про зупинення інтеграції Сербії.

Виглядає так, наче ця риторика залежить і від фінансування Росією. Американська розвідка має дані про фінансування політиків у нещодавніх виборах в Албанії, Боснії та Чорногорії, хоча повного списку країн-бенефіціарів не розкриває. З 2014 року Росія витратила $300 мільйонів на вплив на іноземних чиновників по всьому світу. Але після введення санкцій справи з економікою в Росії, як ми знаємо, тільки погіршуються.

«Успіхи» російської армії також впливають на риторику Вучича. «З Росії не можна імпортувати практично нічого, що пов’язано з військовими цілями», — сказав президент, пояснюючи рішення відмовитися від російських винищувачів МіГ-29, обслуговування яких стало неможливим. Натомість Сербія закупить літаки НАТО з Франції.

Євроскептицизм

Хай які скептичні серби щодо ЄС, жоден інший регіон чи країна не надасть їм таких економічних привілеїв, як Європа.

Міністр економіки Раде Баста визнав необхідність запровадження санкцій проти Росії: «Наша країна вже платить високу ціну за те, що не вводить санкцій проти Росії, і вона [ціна] стає непідйомною. Я не можу змиритися з тим, що на президента Сербії Александра Вучича чиниться такий великий тиск, а ми мовчимо. Саме тому я виступаю за введення санкцій проти Росії», — заявив Баста.

Він визнав, що країни Заходу поставили Сербію перед остаточним вибором. Зміна риторики свідчить про те, що вибір зроблено.

Історія повторюється. Як колись лідер Югославії Йосип Броз Тіто розірвав відносини зі Сталіним, так і тепер Сербія відвертається від Росії. Повільно, болісно, але впевнено.

Сербія шукає надійніших партнерів: серед них Китай та ОАЕ, які активно інвестують у країну й мають торговельні відносини. Ментально серби залишаються з Росією, але в економічному та політичному сенсах вимушені орієнтуватися на Захід.

Газову залежність від Росії також буде припинено. Альтернативою стали енергоносії з Азербайджану й Греції, які з часом замінять такий привабливий для Сербії, але не для ЄС, російський газ.

Наступною поступкою заради вступу до ЄС може стати визнання незалежності Косова. Адже підписувати мирну угоду з країною, якої сам не визнаєш, — нонсенс у правовому й очевидному сенсах. Політичне керівництво Сербії розуміє, що повернення Косова — ілюзія, зважаючи на неспроможність сербської армії конкурувати із силами НАТО, які готові захищати країну в разі військової агресії. Поштовхом для визнання Сербією Косова стане перемога України, яка покладе край імперським амбіціям на Європейському континенті.