«Конверти». Дослідження самих себе в проєкті Айнур Сакішевої в «Рівні цензури»

у «Рівні цензури»

У рубриці «Рівень цензури нульовий» Заборона публікує роботи одного фотографа, художника або колективу. В них показано історії, що не суголосні з масовою культурою або наражаються на цензуру в ЗМІ та соціальних мережах. У цьому випуску — серія колажів Айнур Сакішевої, в яких авторка, уникаючи власних спогадів з дитинства, створює спогади колективного характеру, в яких намагається виступити незалежним арбітром.


Фотографка Айнур Сакішева народилася 1980 року в Казахстані, а з п’ятилітнього віку проживає в Україні. У своїй мистецькій роботі Айнур приділяє найбільше уваги автопортрету й колажу. Результатом спостереження і фіксації внутрішніх станів, самоідентифікації та роздумів над сутністю спогадів стала її серія колажів під назвою «Конверти».

Над проєктом «Конверти» Айнур працювала в період дослідження себе самої. «Цьому сприяла моя екзистенційна криза. Мене турбували питання не лише, хто я зараз, а ким я була в минулому, щоб стати тою, якою є сьогодні», — каже фотографка.

Айнур ділиться, що до п’яти років себе не пам’ятає: «Не пригадую, що я любила, чому плакала чи сміялася. З п’яти й до восьми років мої спогади набувають розмитого, фрагментарного характеру. Тільки спалахи подій. Тому вся історія про моє дитинство створена лише зі слів моєї мами та близьких родичів. Але чи можу я довіряти їхнім спогадам про себе, чи була я такою, як вони розповідають?»

З цих роздумів і почалося дослідження Айнур Сакішевої. З питання: що є пам’ять, чому ми щось пам’ятаємо, а щось забуваємо?

«Люди запам’ятовують те, що хочуть запам’ятати, а не те, що відбувалося насправді. Кожен забарвлює минуле на свій смак. Отже, дістатися до минулого, яким воно було насправді, неможливо, — ділиться думкою фотографка. — Нам доступні лише різні його варіанти, більш-менш вірогідні чи відповідні нам сьогодні».

Забування, каже Айнур, так само важливе, як запам’ятовування: «Тільки слід зазначити, що забування — це процес, а запам’ятовування — це дія. Тож, щоб пам’ятати, необхідно докладати зусилля. І навіть це не гарантує нам правдивості спогадів». 

«Не усвідомлюючи свого забування (забуття?), ми не здатні визначити його обсягів, а отже, не можемо повідомити, наскільки його більше від памʼяті, — зауважує Сакішева. — Ми знаємо те, що памʼятаємо, і не знаємо того, чого не памʼятаємо».

Ґрунтуючись на таких міркуваннях і потребі заповнити прогалини пам’яті, авторка вважає, що людина як особистість і суспільство загалом тяжіють до відтворення втрачених спогадів, так званих імплантів пам’яті. 

«Особисто я залишаю травматичні спогади з минулого на горищі підсвідомості, — ділиться Айнур. — Даю їм час вицвісти, втратити свою силу наді мною і загубитися. Можливо, саме це й сталося з моїми спогадами про дитинство. Вони існують десь на горищі підсвідомості, завалені серед мотлоху дорослого життя».

У серії колажів «Конверти» Айнур намагається створити спогад колективного характеру, уникаючи власних спогадів. Авторка запрошує глядача до усвідомлення забування через пригадування: «Я придбала архівні конверти й фотографії на одній з барахолок Києва. Це місце як ніщо інше наближає нас до забутого і позбавленого свого рідного дому минулого. Конверти символізують скриньку для зберігання листа. Водночас лист як зафіксована письмова інформація уособлює момент пам’яті».

«Конверти здебільшого були порожніми, що ще більше відсилає нас до забуття, стирання і викидання спогадів з життя, — згадує фотографка. — В цьому випадку відсутність листа в конверті підтверджує його існування колись, тобто ніщо підтверджує існування чогось».

Придбані чорно-білі вицвілі портрети людей, що належали різним сім’ям, не були пов’язані з конвертами. А зараз вони сформували новий спогад, нову ланку пам’яті. З нічого утворилося щось, каже Сакішева.

Обличчя людей нечіткі, їх важко розпізнати. Як і в житті, звертає увагу авторка проєкту. Навряд чи ми точно пам’ятаємо, як виглядають люди, що нас оточують. У нашій пам’яті зберігаються лише їхні образи.

«Рівень цензури нульовий» — це майданчик для відкритого діалогу на складні й табуйовані теми, як-от сексуальність і тілесність, стрес і депресія, війна й ідентичність. Ми не платимо гонорару за публікацію, але допоможемо зробити авторське висловлювання почутим, а також беремо участь у його оформленні. Деталі — тут.