Декриміналізація медичних канабіноїдів нещодавно здавалася вирішеним питанням. Про неї згадував у своїй передвиборчої програмі президент Володимир Зеленський, а декриміналізацію підтримувала колишня очільниця МОЗ Уляна Супрун. Понад 25 тисяч українців підписали відповідну петицію, десятки депутатів ініціювали законопроєкт – він був внесений у Верховну Раду торік. Але нині це питання стало на паузу, і невідомо, коли влада знову до нього повернеться. На прохання Заборони дослідниця Анна Лигіна розповідає про те, чому кампанія з декриміналізації така повільна.
У жовтні 2019 року під час пресмарафону президента Володимира Зеленського запитали, коли в Україні декриміналізують медичну марихуану. Він досить різко відповів, що це питання «не на часі», і ті, хто «хочуть цього, потерплять». «Ось коли завтра буде менше наркоманів, тоді і повернемось до цього», – додав президент, тим самим показавши, що майже не знається на питанні. Адже до наркозалежних медична марихуана не має жодного стосунку.
Медканабіс – це коноплі, які не викликають наркотичного сп’яніння, бо практично не містять відповідної речовини – тетрагідроканабінолу (ТГК). Зате в них є інші канабіноїди з широким спектром біологічної активності. Учені в розвинених країнах нині їх досліджують, а люди з епілепсією, онкологічними, нейродегенеративними й іншими тяжкими діагнозами отримують із дозволу лікаря. Учасникам воєнних конфліктів та іншим людям із посттравматичним стресовим розладом також призначають канабінол, і результати позитивні.
У квітні 2019 року позиція тоді ще кандидата в президенти Володимира Зеленського щодо медичного канабісу була іншою. «Я підтримую легалайз крапельок», – стверджував він. Але зараз Зеленський каже, що підтримає декриміналізацію медичної марихуани, якщо це справді «допомога для лікарень». Але поки жодних змін не відбувається.
Від заборони до обговорень
Тривалий час про лікування канабісом говорити не доводилося. Законодавство незалежної України наслідувало пізній Радянський Союз із його репресивною наркополітикою (детальніше про наркополітику в Україні Заборона вже писала). Марихуану без обговорень занесли до списку «особливо небезпечних наркотиків, обіг яких заборонено» – нарівні зі зброєю та героїном. Канабіс у 1990-х забезпечував криміналітет безперервним грошовим потоком.
Голова доброчинної організації «100% життя» Дмитро Шерембей добре пам’ятає, в яких умовах про медичний канабіс почали обережно говорити. Його шлях як активіста почався в нульових – із трьох потенційно смертельних діагнозів: ВІЛ, туберкульозу та гепатиту. Відтоді Шерембей боровся за доступне лікування та зниження цін на медикаменти – спершу як пацієнт, згодом як правозахисник. Він каже, що 20 років тому про медичну марихуану в Україні майже не говорили.
«Ми ж із каменю. У нас морфін кололи по шість місяців. У людей усе тіло поколоте, а біль усе одно не зникав», – згадує у розмові із Забороною Шерембей.
Морфін – опійний анальгетик із доведеною ефективністю, легальний і суворо контрольований. Утім, призначають його неохоче – навіть при онкозахворюваннях. Поза стаціонарами лікарі й сьогодні бояться обвинувачень у торгівлі наркотиками. Препаратами останнього вибору сильні опіоїди стали також через побічні ефекти: нудоту, зниження апетиту, сплутаність свідомості та звикання. Це серйозно звужує сферу застосування морфіну. Легальних анальгетиків, рівних за силою опіоїдам, українські пацієнти сьогодні не мають.
Розмова про статус медичної марихуани виходила з лікарень та інтернету в публічний простір досить повільно. Тривало це паралельно з наростанням відкритості, міжнародної співпраці та курсом на євроінтеграцію. Про потребу декриміналізації першими заговорили не політики, а доброчинники й активісти. «Марихуана як знеболювальне з’явилося в порядку денному у 2011–2012 роках. Ми [з фондом «Відродження»] вигадали кампанію «Одна хвилина болю», запропонувавши посадовцям скип’ятити чайник, взяти склянку окропу та хвилину голою рукою її протримати. Хотіли, щоб вони натурально пережили, що таке метастази в тілі людини, і уявили, що це триватиме добу, місяць, рік», – розповідає Забороні Дмитро Шерембей.
У 2013 року уряд ухвалив державну стратегію щодо наркотиків. Центральна теза – перехід від «карального, кримінально-правового спрямування антинаркотичних заходів», типових для пострадянських країн, до лікувально-профілактичних – за західним зразком. У 2014 році з’явилась Державна служба з лікарських засобів та контролю за наркотиками. Утім, реорганізація принесла радше хаос, аніж зміни на краще. Через невизначеність повноважень фармацевтична галузь почала колапсувати, виникли проблеми з ліцензуванням і виробництвом медикаментів. Новостворений виконавчий орган виявився не готовим охопити функції структур-попередниць.
Шлях до закону
У 2016 році в Україні вперше намагалися розв’язати питання медичного канабісу на законодавчому рівні. Українські депутати й ексочільник МОЗ Олег Мусій зареєстрували проєкт поправок до закону про наркотичні засоби та психотропні речовини. Він пройшов усі інстанції, але в останній день роботи парламенту законопроєкт відкликали. «Стало очевидно, що є системний спротив і є сили, які опираються цілком простим положенням, прописаним у державній стратегії», – каже Забороні активіст Тарас Ратушний.
У цей період нелегальність канабісу турбує вже не лише пацієнтів, а й учених. В Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця почалися наукові дебати щодо перспектив його застосування та дослідження. Вчені звернулися до Кабінету Міністрів з проханням декриміналізувати медичну марихуану, це звернення підписали академік Олег Кришталь, доцент медичних наук Віктор Досенко та кандидат медичних наук Дмитро Ісаєв. Останній досліджував за кордоном ефективність канабіноїдів при епілепсії.
«Тоді вийшли дуже класні результати, і [Ісаєв] захотів продовжити експерименти вже в Україні. Спробував замовити ті самі реактиви й дістав відмову. Чому це науковцям не можна щось вивчати? Морфін можна, а препарати конопель у списку забороненого. Вони думають, науковці будуть дилерами?» – каже Забороні професор Досенко.
Але до законопроєкту 2016 року депутати так і не повернулися. Тому, каже Тарас Ратушний, активісти та науковці вирішили піти шляхом петицій.
Петиції та марші
Із 2017 року дискусія щодо медичної марихуани виходить на найпублічніший рівень за всю історію. Активісти організовують «конопляні марші свободи», на які виходить дедалі більше людей. У цей період виникає Українська асоціація медичного канабісу та нові пацієнтські й ветеранські організації: «Афіна. Жінки проти раку», «Ветерани за медичний канабіс». Саме вони активно рухатимуть уперед кампанію за декриміналізацію та ініціюватимуть обговорення.
Проблему ефективного знеболення й наукових досліджень коментують великі медіа, чи не вперше її публічно підтримали високопосадовці. У МОЗ на користь застосування канабіноїдів виступила виконуюча обов’язки міністра Уляна Супрун.
Голова Української асоціації медичного канабісу, адвокат Геннадій Шабас розповідає, що на початку 2019-го Всесвітня організація охорони здоров’я запропонувала змінити статус канабісу. «Здавалося, що ось воно, нарешті й наші зрозуміють», – каже він. Минулий рік справді став для пацієнтських організацій та активістів роком найбільших сподівань. Петицію про декриміналізацію за кілька тижнів підтримало 25 тисяч українців. Понад сто нардепів різних фракцій погодили законопроєкт про декриміналізацію медичного канабісу. Але і цей документ депутати не розглянули.
«Усі вуличні акції висували передусім питання декриміналізації медичного канабісу – з 2018 року. Законопроєкт було зареєстровано. Проте він збігся з інавгурацією нового президента, початком парламентської кризи, і те, що могло стати гучною історією успіху, стало, на жаль, нічим. Тому що з початком політичної кризи просто зникла підтримка цього проєкту, і його так і не винесли на розгляд», – каже Тарас Ратушний. Хоча мусили, оскільки саме таку процедуру передбачено Конституцією, коли етап петиції та реєстрації подолано.
Хрестоматійне «потерплять», звернене президентом до тяжких пацієнтів, виявилося не просто поганим риторичним ходом. Кадрові зміни в МОЗ та блокування процесу декриміналізації Міністерством внутрішніх справ стали початком тривалої паузи в оновленні та гуманізації антинаркотичних законів.
«Майже два роки – і жодних зрушень. Пацієнтів стало більше, нові наукові дослідження і клінічні випробування з’являються чи не щодня, а от стереотипи, якими жонглюють політики-популісти, не змінилися, – обурюється Геннадій Шабас. – Я захищав [у суді] багатьох людей, які використовують канабіс під час лікування. Це звичайні люди – з родинами, друзями, роботою. Вони ніколи не торгували. Ліки на основі канабісу їм допомагають, а держава карає їх за спробу полегшити біль».
Дмитро Шерембей має надії на осінь, коли знову збереться парламент та почнеться активне політичне життя. Утім, схоже, що політичні зусилля в Україні змінили вектор надовго.
Рекомендацію ВООЗ вилучити канабіс зі списку особливо небезпечних лікарських засобів наразі обговорюють в комісії ООН щодо наркотиків. Позиція української делегації тепер збігається з російською: «голосувати проти внесення будь-яких змін у сфері контролю за нарковмісними речовинами, щоб не допустити ухвалення фатальних рішень, які своєю чергою призведуть до невідворотних наслідків для міжнародної спільноти».
