«Повномасштабна війна не має локації — вона зачіпає кожного». Лисичанська галерея видала артбук про переживання війни. Ось про що він
У січні 2023 року команда Лисичанської «Гарелеї Неотодрешь» видала книгу «Погляд на дві тисячі ярдів», у якій зібрала історії українських митців та їхній досвід переживання перших шести місяців війни. У книзі представлено 62 візуальні історії від 64 митців, які розповідають про бомбосховища, порятунок від ворожих ракет, перебування в окупації, смерть та вимушену еміграцію. Заборона розповідає історію створення «Гарелеї» та розмірковує, чи можливо побачити майбутнє в кінці погляду на дві тисячі ярдів.
Віталію Матухну 24 роки. До початку повномасштабного вторгнення він не думав покидати рідний Лисичанськ — не дуже розвинуте в культурному сенсі індустріальне мономісто. З 18 років він намагався змінювати культурне середовище міста: волонтерив на мистецьких фестивалях, займався культурним активізмом, організовував виставки та запрошував митців і музикантів із Луганської та Донецької областей.
«Ідея, що я можу щось змінити в місті, зачепила. Я вже тоді зрозумів, що не буду залишати місто. А якщо вже лишаюся, то намагатимусь додати щось від себе», — розповідає Матухно. Разом із друзями Віталій почав проводити виставки у закинутих заводських будівлях Лисичанська, влаштовував виставки у своїй квартирі, де був ремонт і все одно ніхто не жив. Все починалось як нонконформістський проєкт, який протиставляв себе масовій культурі міста та парадигмі санкціонованих індустріальними підприємствами подій на кшталт Дня шахтаря. Згодом «Гарелея Неотодрешь» стала доволі помітним представником формації молодих митців Сходу України.
Віталій Матухно. Фото: Іван Чернічкін / Заборона
«Спочатку в мене була ідея, що це буде локальний панковий анархічний проєкт, який я буду робити за ні**я — за власні кошти, за кошти своїх друзів, які я зможу знайти або попросити. Я не займав гроші, а просто просив, як донорство. Перша виставка нам коштувала 500–600 гривень, друга — 1000 гривень».
Однією з найголовніших проблем, які виникали під час роботи, куратор називає розрізненість і відокремленість культурної спільноти від міста до міста. Резиденція «Аура міста» зі Старобільська і «Lugansk Contemporary Diaspora», за словами Матухна, не дуже співпрацювали між собою. Кожна культурна організація займала свою нішу і працювала відносно до своїх пріоритетів. Намагання об’єднати митців в одному культурному проєкті майже завжди були неефективними. Підсумовуючи, Віталій каже, що скрізь були доволі різні контексти й вектори розвитку. Неможливо порівнювати Лисичанськ зі Старобільськом, а ізольованість спільнот присутня по всій Україні.
Родіон Прохоренко, роботи з книги «Погляд на дві тисячі ярдів»
У 2021 році команда «Неотодрешь» створила перший зін. Якщо формат галереї і події, які створювались проєктом, не мали чіткого формату чи обмежень, то зін їх мав. Це обмеження за кількістю сторінок і їхньою орієнтацією. Зін вийшов накладом 500 штук і мав 240 сторінок. Артбук фокусувався на творчих практиках митців Донеччини та Луганщини. Книга стала друкованою версію виставок, які проводило об’єднання, але була повністю автономною і мала ширшу географію.
Діяльність «Гарелеї» куратор ніколи не називав інституційною — не тільки через те, що вона ніколи не мала власного простору, але й через те, що DIY-івенти охоплюють мінімальну аудиторію.
«Якими б панками ми себе не вважали, на початку своєї діяльності ми все одно намагалися підходити інституційно: робили багато івентів, намагалися завжди розширювати географію. У нас усе доволі логічно йшло, зін був логічним продовженням та кроком уперед. Я ніколи не вважав галерею інституцією, проте саме такий постійний підхід до роботи — те, що я завжди намагався підтримувати. Сталість — це важливо, бо інфопростір завжди перенасичений, про різні речі швидко забувають».
Розворот книги «Погляд на дві тисячі ярдів» із роботами Юлії Шаяхметової
Від початку війни в Україні сталість нікуди не зникла. Матухну, як і багатьом митцям зі Сходу, довелось евакуюватись і переїхати до Львова. Інші члени команди роз’їхались по Україні та за кордон. Але свою діяльність вони не припиняли.
«Повномасштабна війна локації як такої не має, вона зачіпає всю Україну», — каже куратор. Тому друга книга, яку зробила команда галереї, не фокусується на мистецтві Донбасу, а повністю присвячена рефлексіям на повномасштабне вторгнення Росії в Україну.
Обкладинка книги «Погляд на дві тисячі ярдів» Розворот, де перелічені члени команди «Гарелеї Неотодрешь», їхні рідні міста та міста, куди їм довелось евакуюватися з початком повномасштабної війни в Україні.
Для самого Матухна «Погляд на дві тисячі ярдів» — це продовження логіки його власної діяльності і діяльності команди. Вторгнення РФ 2014 року було болем і страхом виключно східних областей України. Друга книга намагається надати голос якнайбільшій кількості митців: «Погляд» став місцем візуалізації трагедії війни для художників з усієї України.
Аліна Панасенко, роботи з книги «Погляд на дві тисячі ярдів»
Єва Сігачова візуалізує своє перебування в окупованому Маріуполі, зображаючи труп свого сусіда, пожежника дяді Колі, який чотири рази гасив пожежу у її будинку. Завдяки йому родина Єви залишилась живою, але синій холодний труп, який довгий час пролежав у під’їзді, вона не може забути й сьогодні.
Володимир Прилуцький та Олексій Чистотін документують власне перебування у прихистку для біженців у Львові. Нещодавно веселий і гомінкий студентський гуртожиток перетворюється на вщент забитий людьми мурашник, де вибудовуються нові соціальні зв’язки та сенси стосунків.
Володимир Прилуцький та Олексій Чистотін, «Тимчасове місце проживання». Роботи з книги «Погляд на дві тисячі ярдів»
Володимир Прилуцький та Олексій Чистотін, «Тимчасове місце проживання». Роботи з книги «Погляд на дві тисячі ярдів»
У картині «Мамо, а де тато?» Оленка Кравченко ділиться досвідом перебування в окупованому Гостомелі. Люди, що ховаються у підвалах, не мають зв’язку із зовнішнім світом, перелякані й голодні, але живі. Живі, а офіційно вже визнані зниклими безвісти. Центральна фігура картини — трирічна Злата Морозова, яка весь час розпитує маму про батька. 17 березня 2022 року люди з підвалу були вивезені російськими військовими до Білорусі. Батько дівчинки Олексій Морозов досі перебуває у полоні РФ.
Оленка Кравченко, «Мамо, а де тато?» Робота з книги «Погляд на дві тисячі ярдів»
Роботи, що увійшли до альманаху, були зібрані за допомогою опен-колу. «Для нас було важливо збирати саме досвід людей, який вони імплементують у мистецтво. Досвід, який вони самі переживали», — пояснює куратор.
Менш ніж за місяць команда проєкту отримала 255 заявок, із яких 64 проєкти увійшли у книгу. За словами Матухна, до книги увійшло більше авторів, ніж було заплановано — деякі з них були невидимками, митцями з окупованих територій.
Ольга Лісовська, роботи з книги «Погляд на дві тисячі ярдів»
«З митцями, які перебували в окупації, ми працювали з перших днів створення «Гарелеї». Для мене це завжди було важливим. Є проукраїнська молодь, яка займається мистецтвом, але живе на окупованих територіях. Про них ніхто не знає, їх ніби не існує. Для мене якраз було важливим довести їхнє існування. З перших днів створення цього проєкту я розумів, що наш регіон і так розбитий на дві частини. Я не хочу це розмежування продовжувати у своєму проєкті. Я хочу об’єднувати людей», — розповідає Матухно.
Розворот книги «Погляд на дві тисячі ярдів» із роботами Михайла Тарасенко
Світлана Гавриленко з Сімферополя у своїх роботах, виконаних у змішаній техніці олійними та акриловими фарбами, ділиться страхами, які вона 9 років переживає в окупованому Криму. Війна посилила терор окупаційної влади, люди залякані й загнані у тупий кут. Ті, хто намагається щось сказати, зникають.
«Кожне слово честі робиться всупереч страху: а що як я буду наступною зниклою? — говорить Гавриленко. — Кожна картина, виставка, благодійний аукціон — це стаття. Люди у формі можуть прийти будь-коли. Залишається сподіватися й не розпаковувати тривожну валізку. Але я бачу єдиний спосіб залишитися людиною і художницею: не мовчати якнайголосніше».
Світлана Гавриленко, робота з книги «Погляд на дві тисячі ярдів»
