Майбутнє членство України в НАТО. Яких рішень варто очікувати під час саміту Північноатлантичного альянсу у Вільнюсі?

Вчора з візитом у Київ приїхав генсек НАТО Єнс Столтенберг, який заявив, що Україна стане членом Альянсу, однак не озвучив строків. Незабаром, 11–12 липня, саміт НАТО відбудеться у Вільнюсі. З огляду на це литовський парламент висловив свою підтримку євроатлантичної інтеграції України та заявив про намір запросити країну до НАТО на саміті у Вільнюсі. Але США, Німеччина та Угорщина виступають проти. Заборона поспілкувалася з міжнародними аналітиками та колишнім міністром закордонних справ Литви про те, які перспективи членства України в Альянсі та чи отримає країна план дій щодо членства та гарантії безпеки вже на цьогорічному саміті.

Які перепони на шляху України до НАТО?

У вересні 2022 року Україна подала заявку на пришвидшений вступ до Північноатлантичного альянсу. Напередодні саміту НАТО низка країн виступила з намірами офіційно запросити Україну до Альянсу та запропонувати їй дорожню карту членства під час зустрічі у Вільнюсі. 

Проте надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) вже не обговорюється в Альянсі, наголосив глава МЗС України Дмитро Кулеба після засідання Комісії Україна — НАТО у Брюсселі на початку квітня:

«Питання ПДЧ зняте з порядку денного, тому що ми подали заявку. Йдеться про додаткове зміцнення всеосяжного пакета допомоги від НАТО. І це не може бути заміною для членства, і не може бути умовою для членства».

Після вже згаданого засідання Комісії Україна — НАТО у Брюсселі генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберг запросив українського президента Володимира Зеленського відвідати майбутній саміт у столиці Литви. У відповідь президент України повідомив, що відвідає саміт лише у тому випадку, якщо йому будуть представлені реальні кроки до членства, такі як повоєнні гарантії безпеки від країн-членів або тісніша співпраця з Альянсом.

«Це питання домовленостей, які, я сподіваюся, будуть досягнуті найближчими днями чи тижнями. На цьому етапі ми бачимо, що є деякі розбіжності між країнами. Ми знаємо позицію Києва, що у випадку, якщо буде продовжена політика відкритих дверей, то, в принципі, пану Зеленському навіть нема чого їхати до Вільнюса. Гадаю, під час саміту [країни-члени] приймуть інше рішення», — стверджує Лаучюс.

Проте в НАТО ще працює політика відмови: позиція США та інших країн, що виступають проти запрошення України в Альянс, скоріш за все, вказує на те, що Захід не хоче допустити прямих зіткнень з Росією. 

«Україна перебуває у стані війни з РФ. Правила НАТО не дозволяють вступати до Альянсу країні, де відбуваються бойові дії. Якщо Україні найближчим часом запропонують євроатлантичну інтеграцію, є ризик виникнення збройного конфлікту між НАТО та Росією, — зауважує Лаучюс. — Представники адміністрації [президента США Джо Байдена] говорили неодноразово, що для Америки неприпустиме пряме зіткнення з Росією, оскільки це несе ядерну загрозу для Заходу».

НАТО понад усе намагатиметься уникнути збройного протистояння з РФ, адже це може поставити під загрозу існування самого Альянсу, стверджує міжнародний аналітик Atlantic Council Пітер Дікінсон. 

«Були палкі дебати, і я хотів переконати партнерів, що треба надати план членства в НАТО і Україні, і Грузії. Наші опоненти казали, що це було б провокацією для Росії. Тоді [глави МЗС] знайшли компромісне формулювання, яке теж доволі потужне — двері до Альянсу для України та Грузії відкриті, а остаточне рішення було відкладено. Тоді я намагався пояснити українцям та грузинам, що це таки важлива обіцянка, що вони стануть членами НАТО».

Чи відповідають ЗСУ стандартам НАТО?

Міжнародні політики та аналітики сходяться на думці, що Україна дійсно готова на військовому рівні до вступу в Альянс. 

«З огляду на військову інтеграцію Україна найбільше інтегрована в НАТО. Країна має сучасні засоби озброєння та сильну армію, яка добре підготовлена, якщо порівнювати з іншими країнами, — наголошує Лінкявічюс. — Але оскільки є і політичні аспекти, вони також мають бути враховані».

Український військовий експерт Дмитро Снєгирьов запевняє: хоч західні країни постачають озброєння, цього недостатньо, аби укомплектувати ЗСУ сучасною зброєю.

Полковник запасу та військовий експерт Роман Світан також вважає, що українська армія недостатньо оснащена сучасною зброєю, аби відповідати стандартам НАТО. За його словами, наразі західна зброя складає менш ніж 50% від загальної кількості всіх засобів ураження, що є на балансі ЗСУ. Яка саме зброя та у якій кількості є в Україні, достеменно невідомо, адже ця інформація закрита для загалу, пояснює Світан. Згідно з західними стандартами Альянсу, необхідно переоснастити більш ніж половину всього озброєння. 

Однак з погляду підготовки та військового досвіду українська армія дійсно досягла значного прогресу та відповідає високим стандартам НАТО, пояснює Снєгирьов. Очевидним показником західних стандартів, які використовує ЗСУ, є стратегія звільнення окупованих територій.

Від початку повномасштабного вторгнення, за різними оцінками, близько 60 тисяч українських військових пройшли підготовку з опанування високоточних видів зброї на базах НАТО. Цієї кількості військовослужбовців більш ніж достатньо, аби ЗСУ перейняли досвід західних країн та використовували його, наголошує Роман Світан.

На сьогодні українське військо вже використовує принцип мережево-центричної війни, який є ключовою воєнною доктриною США, пояснює Світан.

«Цей принцип дозволяє командиру роти бачити поле бою на гаджеті — наприклад, планшеті. Є повна інформація про ситуацію на лінії зіткнення, розташування противника, про наші вогневі засоби, про перерозподіл цілей та загальні завдання. Українські військові вже воюють так».

Як пояснює Снєгирьов, не всі країни, які стали членами Альянсу, відповідали всім західним стандартам на момент вступу до НАТО.

«Варто згадати приклади балканських країн, які стали членами НАТО без імплементації стандартів організації. Це Чорногорія та Македонія, де рівень виконання стандартів Альянсу значно нижчий, ніж в Україні [або Ісландія, в якої взагалі немає регулярної армії]. За два роки в Чорногорії було прийнято рішення про вступ до НАТО без проведення референдуму щодо підтримки цього рішення і, відповідно, без стандартизації. Його було прийнято на тлі можливого військового заколоту, організованого російськими спецслужбами. Приблизно така сама ситуація і в Македонії», — наголошує Снєгирьов.

Чи досяжне членство в Альянсі? Досвід Литви та країн Балтії

2004 року Литва, Латвія, Естонія та ще чотири західні країни приєдналися до НАТО, хоча президенти країн Балтії висловили намір вступити в Альянс ще у грудні 1993 року. За словами Лінкявічюса, Балтія мала незначні шанси на членство у НАТО. Однак ситуація докорінно змінилася після 16-го саміту у Празі 2002 року, на якому до Альянсу було офіційно запрошено сім країн включно з Литвою, Латвією та Естонією. Таке рішення Альянсу було зумовлене тим, що США та інші західні країни мали протидіяти терористичним викликам, зокрема після теракту 11 вересня 2001 року у Нью-Йорку, під час якого загинуло майже 3 тисячі людей, стверджує Лінкявічюс. 

«Я присвятив багато років інтеграції Литви в НАТО, був міністром оборони у 1997 році. В ті часи було не зовсім доречно чекати членства — армія [Литви] дуже слабка, фінансування збройних сил було незначним. І політична ситуація була така, що більшість західних країн дуже сумнівно дивилися на наші цілі. Коли у 2000 році я працював послом при НАТО, майбутні союзники говорили, що ми ніколи не будемо членами Альянсу. Нам казали: “Подивіться на карту, на інтереси інших країн, на ту ж Росію з її інтересами”». 

Країни Балтії розуміли, що спільний кордон з Росією несе потенційну загрозу невеликим за площею державам. Тому уряди Литви, Латвії та Естонії були солідарні в тому, що їхнє майбутнє разом з НАТО.

«Історичний досвід підказував, що сусідство [з РФ] ніколи нічого хорошого не приносило, — пригадує Лінкявічюс. — На початку 1990-х років, коли ми проголосили незалежність у нашому парламенті, навіть виникли дискусії щодо нейтрального позаблокового статусу Республіки Литва. Але дуже швидко всі в країні зрозуміли, що, зважаючи на геополітичну ситуацію, ми одні не зможемо гарантувати собі безпеку та розвиток».

Що буде далі? 

Аналітик Центру досліджень Східної Європи Владімірас Лаучюс стверджує, що одним із можливих варіантів для України, на відміну від членства в НАТО, може стати підписання договору з потужною ядерною державою, яка може надати гарантії безпеки українській стороні. 

«Можливі й двосторонні угоди, роль яких була б у найближчому майбутньому не менш значущою, ніж дорожня карта членства України в НАТО. Наприклад, це може бути угода на кшталт тієї, яку підписала Велика Британія зі Швецією на той період, коли шведів уже було запрошено, але країна ще не стала повноправним членом НАТО». 

Питання вступу України в НАТО буде прямо залежати від ситуації на фронті й того, коли Україна зможе перемогти у війні з Росією та звільнити окуповані території включно зі Сходом та Кримом, вважає аналітик Atlantic Council Пітер Дікінсон. 

«Якщо війна закінчиться сценарієм припинення вогню, замороженим конфліктом та окупацією територій, в такому випадку дуже малоймовірно, що Україна матиме перспективи членства у НАТО. Однак Захід міг би запропонувати Україні гарантії безпеки та створення коаліції з союзними державами, такими як США, Велика Британія, країни Балтії, Польща та інші. Це було б хорошою альтернативою членству в НАТО».

У разі невдалого контрнаступу ЗСУ і російська, і українська армії вичерпають наступальний потенціал. В такому випадку вступ України до НАТО теоретично можливий, але в неповному територіальному складі: окуповані території залишаться за РФ, а підконтрольні Україні території покриватимуться угодою НАТО. Хоча відсоток імовірності такого рішення важко визначити, він залишається низьким.