Мілан Кундера та його (не)стерпна суперечливість буття: від захоплення комунізмом і становлення на чеському ґрунті до бажання стерти своє минуле та сварки з Бродським

11 липня 2023 року в Парижі помер відомий чесько-французький письменник Мілан Кундера. Йому було 94 роки. Медіа одне за одним публікували некрологи про внесок письменника у світову культуру. Вчитуючись у них, неважко помітити чимало протилежних суджень і коментарів. Можливо, єдина річ, яку про Кундеру можна стверджувати беззаперечно — він помітна і неоднозначна постать культури. Своєю закритістю і часом впертим мовчанням він і сам підігравав цьому враженню контроверсійності, а з нею і потенційної глибини.

На прохання Заборони перекладачка та богемістка Ірина Забіяка розповідає про суперечності, які сповнювали життя та творчість письменника до самої смерті.

«Минуле кожного з нас однаково легко перетворити як на життєпис любленого всіма державника, так і на життєпис злочинця».

Мілан Кундера, «Смішні любові»

Мілан Кундера народився у місті Брно 1 квітня 1929 року, у щасливий для Чехословаччини міжвоєнний період. ПОПРИ інтерес до деяких відомих уродженців цього міста (як-от композитора Леоша Яначека), чисто моравський дух у творчості письменника не проявився: його не назвеш співцем батьківщини чи рідного краю.

Мілан Кундера став відомим завдяки романам, дія яких відбувалася у Чехословаччині 1950–1970-х років: становлення комунізму, його послаблення в часи «Празької весни» та повернення у формі жорсткої нормалізації. Він і сам змушений був у 1975 році емігрувати й був позбавлений чехословацького громадянства. ПОПРИ це, він був членом комуністичної партії, і рання його творчість мала виразний політичний слід. Кундера починав як поет, перекладач і літературний критик, який акцентував на захопленні на той час новим у Чехії політичним режимом, усім радянським та пролетарським. ПОПРИ це, у зрілому віці Кундера забороняв перевидавати, згадувати та перекладати свою ранню творчість, намагаючись відсунути її у небуття.

Складними були і стосунки автора з чеськими видавцями його пізніх творів: довгий час, ПОПРИ велику популярність на Заході, деякі його тексти не видавалися чеською мовою. Кундера дуже прискіпливо ставився до перекладів своїх пізніших творів з французької. Лише цього року, наприклад, чеською вийшов його відомий есей 1982 року «Вкрадений Захід». Основна його теза: Центральну Європу «вкрала» у Заходу Росія після Другої світової війни, хоча історично і культурно цей регіон має глибокий звʼязок із Європою.

Свого часу цей есей викликав велику полеміку, зокрема, на Лісабонській конференції письменників у 1988 році, коли російський емігрантський автор Йозеф Бродський рішуче відмовився визнавати російську провину у подіях в Угорщині, Чехословаччині й Польщі та заперечив сам факт існування Центральної Європи. ПОПРИ, здавалося б, очевидний зв’язок з актуальною ситуацією російсько-української війни, Кундера публічно ніколи про це не висловлювався. Чеські коментатори його есею закликають не проводити паралелей і не приписувати авторові жодних суджень про нинішню війну та позицію України, яку він до Центральної Європи не зараховував.

Цей заклик суголосний аполітичній позиції письменника протягом останніх десятиліть. ПОПРИ те, що замолоду він був активним у політичному житті, а популярність йому принесла зокрема і політична тема вимушеної еміграції, з середини 1980-х років (особливо після падіння комуністичних режимів у країнах Центральної та Східної Європи) Мілан Кундера відмовився від політичних позицій і зосередився на художній творчості.

Він уникав публічності, ПОПРИ це одного разу порушивши мовчанку. Йдеться про ситуацію, коли чеські історики віднайшли в архівах свідчення про можливий донос Кундери, що призвів до увʼязнення молодого хлопця за політичними звинуваченнями. Тоді Кундера погрожував історикам судом, але вони наполягали на власній правоті й Кундера знову замкнувся у мовчанці.

Мілан Кундера — романіст, який свідомо обрав цей жанр, вивчивши його теоретично (наприклад, у книзі «Мистецтво роману», де аналізував творчість Владислава Ванчури, та в есеях про центральноєвропейський роман). ПОПРИ це, починав Кундера як поет, писав також драматичні твори, сценарії тощо. За п’єсу «Власники ключів» про неможливість правильного вибору у патових ситуаціях 1963 року він отримав першу велику нагороду, Державну премію з літератури. Цьогоріч я була на постановці у брненському театрі — п’єса все ще актуальна, ПОПРИ все.

У статті на смерть Кундери французький культурний менеджер Гійом Бассе, який живе і працює у Празі, зазначає: «Якщо справді необхідно визначити для нього якусь ідентичність, найкраще це зробити через літературу: у цьому разі Кундера був і є європейським письменником чеської та французької мови».

Найпопулярніші й найважливіші тексти Кундери написані початково чеською мовою і на чеську тему: романи «Жарт», «Нестерпна легкість буття», оповідання зі збірки «Смішні любові». Ними він зацікавив публіку у 1970–80-ті й продовжує ловити на гачок нових читачів сьогодні. ПОПРИ це, велика частина його творів написана вже французькою, ранні твори переписані цією мовою, та й дозвіл на переклад, зокрема, українською, «Видавництво Старого Лева» отримало саме з французьких версій текстів.

Проте, ПОПРИ велике бажання самого автора стерти, зам’яти й розпорошити своє чеське походження, стати світовим, неукоріненим і філософськи узагальненим, варто визнати: найтонші жарти, найцікавіші спостереження, найточніші вирази і найправдоподібніші сцени у його текстах виросли на чеському, ширше — на центральноєвропейському ґрунті. І це не недолік, а величезна перевага. 

Кундера входив у літературу ніби кілька разів: у 1950-х він починав у чехословацькій пресі, а після еміграції знову став початківцем, але вже у великому європейському та світовому культурному процесі. Він змалечку багато читав, цікавився іншими видами мистецтва, вбирав і всотував у себе живі спостереження, враження і міркування, аналізував уже написане, ставив під сумнів, запитував, заперечував (і самого себе), іронізував.

ПОПРИ це, його тексти обертаються знову і знову навколо кількох важливих тем: безперечно це стосунки між чоловіком і жінкою — любовні, дружні, сексуальні; це роль людини — в кожному дні, в історії чи мистецтві, особистість, що здатна змінювати і змінюватися; це мистецтво — як одне з найвищих і найважливіших людських досягнень; це краса і її опоненти; це сенси і смисли нашого (не)буття. ПОПРИ повторюваність тем, цей перелік невичерпний, і кожен читач або читачка можуть створити свій, цілком відмінний. Мій інтерес до чеської літератури колись виник із творів Мілана Кундери. ПОПРИ це, я проживала і періоди тотального заперечення його цінності. Одна з причин — велика невідповідність, як на мене, між тим, що цей письменник написав у книгах, і тим, якою людиною він постає зі скупих біографічних джерел (українською раджу розлогий матеріал Радомира Мокрика). І сам він якнайбільше прагнув відокремити особисте життя від творчого, вже від 1980-х років уникаючи публічності та інтерв’ю. Кундера створював свій образ для вічності чи принаймні для історії літератури. І там для нього, беззаперечно, закріплене почесне місце. Його книги читатимуть і любитимуть ПОПРИ всі неузгодженості, а тільки це, по суті, має значення.