Місця свободи. Гайд по українських сквотах

«Хтось купляє меблі за тисячі доларів, робить євроремонти, а я люблю подорожувати та змінювати стиль життя», – так коментує свій вибір жити у сквоті засновник київського осередку митців Squat 17b Мирослав Криж. Девіз мешканців цього сквоту «easy come easy go» – вони завжди готові до того, що колись їх попросять звільнити приміщення. 

Шукати меблі на вулиці, ховатися від поліції, не платити за житло та комунальні послуги – так виглядає романтика сквотингу. Ідейними натхненниками сучасних сквотерів вважають дигерів – общину християн, яка зародилася в часи буржуазної революції в Англії. Дигери піддавали критиці ідею приватної власності на землю. У ХХ столітті сквотинг був пов’язаний з індустріалізацією – незаконні захоплення закинутих будівель відбувалися в багатьох великих промислових містах світу.

Закордонні сквоти здебільшого засновували прибічники лівих поглядів. Вони проводили активну громадську діяльність та дотримувалися принципів рівності й толерантності всередині сквоту. Проте відомий випадок і правого сквотингу. В такий осередок в Італії не допускають «небілих» людей.

Деякі сквоти у Європі захищені на законодавчому рівні. Але не в Україні. Чому?

Що каже закон

В Україні сквоти з’явилися як явище самоорганізації митців на початку 1990-х. Проблема українського сквотингу в тому, що це маловідоме явище, не помічене законодавцями.

У Нідерландах людина має право зайняти будинок, який є порожнім упродовж одного року. В Німеччині заборонено виганяти мешканця з будинку, якщо він живе там понад шість років. А у Франції виселити зі сквоту можуть тільки за рішенням суду і не взимку. В українському ж законодавстві поняття сквотингу не існує.

За словами юриста Станіслава Боднарчука, сквотерів не можна притягнути до відповідальності, оскільки вони заселяються в пусті та покинути будівлі. Акту злочину як такого не має. Щоправда, у Кримінальному кодексі України є стаття 356 «Самоправство» – самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких (оспорюється) заперечується окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією. Теоретично, сквотери можуть отримати штраф, бути арештовані на три місяці або покарані виправними роботами терміном до двох років. Однак на практиці випадки застосування цієї статті до сквотерів невідомі.

Чи потрібен взагалі законодавчий захист сквотингу? Так. Річ у тому, що місто зацікавлене у створенні креативних осередків замість покинутих будівель. За рік-два такі споруди покриваються грибком та починають пускатися тріщинами. Сквотери – це безкоштовний догляд за будинком, рятівна його сила.

Другий момент – розвиток креативної економіки. Молоді представники влади розуміють, що потрібно заохочувати проекти ініціативної молоді. Перші кроки в цьому напрямку вже зроблені. В Києві, наприклад, на базі сквотів створено бар Closer. Існує арт-завод ПЛАТФОРМА, де відбуваються фестивалі вуличної їжі, діє коворкінг та проходять концерти.

Одна із засновниць Squat 17b Дарина Криж вважає, що боягузлива совкова ментальність наших чиновників гальмує розвиток сквотингу. Певний психологічний бар’єр не дозволяє їм сказати: «А чому б ні». І все ж таки в нас сформувалася певна культура сквотингу.

Тож як народжуються, живуть та помирають українські сквоти?

Паркомуна (Київ)

Це перший київський сквот, який заснувала група художників у 1990 році. Сквот розміщувався на вулиці Паризької комуни, 12А. Так і виникла назва спільноти. Після проголошення Незалежності назву вулиці змінили на Михайлівську. Однак сквот залишився Паркомуною. Сьогодні цю назву пов’язують із цілим явищем у сучасному українському мистецтві.

Паркомуну краще характеризує означення не спільноти, а тусовки, у формулюванні мистецтвознавця Віктора Мізіано: «Об’єднання людей, націлених радше на індивідуальне самоствердження, ніж на консолідацію». Можливо, саме ця «націленість на самоствердження» призвела до занепаду комуни в 1994 році.

Однак за чотири роки існування сквот став місцем для спілкування – там дивилися фільми, читали книжки, влаштовували вечірки та концерти, обговорювали ідеї, створювали перформанси. Паркомуна попри відсутність маніфестів і програм, декларувала антисистемність, свободу світобачення, яка полягала в антиідеологічній, вільній поведінці митця. Інакшість, небувалість, дивацтво визначалися новою нормою.

Сквот на вулиці Олегівській (Київ)

Старий будинок став сквотом для групи художників «Холодний ВЕЛ» у 1990 році. Найпершим поштовхом до появи сквоту стало існування на вулиці Лук’янівській гуртожитку художнього інституту. Плюс, тоді не вистачало платформ для виставок та спеціальних приміщень для творчості. Пізніше художники змінили назву на FGE – Fiction Gallery Expedition – і почали займатися відеопродакшином та акціями, які символізували відсутність кордонів. Сквот припинив своє існування у 2006 році за невідомих причин.

БЖ-АРТ (Київ)

Неформальне об’єднання молодих українських художників створює сквот на вулиці Велика Житомирська (рос. Большая Житомирская), 25 у 1993 році. Назвою «БЖ-АРТ» завдячує локації. Дім спеціально видозмінили під майстерні та галерею. Однак у 1998 році група художників вимушена була покинути будівлю. Пізніше засновник спільноти «БЖ-АРТ» Михайло Шаповаленко дізнається про покинутий гуртожиток Національної академії мистецтв та архітектури, в якому сквотери донині популяризують мистецтво. На першому поверсі розташована галерея, на інших 8-ми – майстерні.

Squat 17b (Київ)

Сквот виконує функцію житла з 2007 року, а з 2015 туди може прийти будь-який охочий випити кави та роздивитися картини у Squat 17b yard cafe. Мешканці завжди готові до того, що колись їх попросять звільнити приміщення. У місцевих навіть існує легенда про залізну кулю: якось вранці ти прокинешся і побачиш, як у твій дім летить велика залізна куля та руйнує його. Чому сквотери наражають себе на небезпеку? Атмосфера.

За словами Дарини Криж, тут відсутній «синдром бабусі», яка сидить у дворі та супроводжує всіх отруйним поглядом. Сквотери – всі друзі, адже сусідів ти обираєш собі сам. Єдине правило сусідства – свідоме та дбайливе ставлення одне до одного. Сквот набув формату культурної спільноти, арт-проекту та вільного простору.

Хаят (Київ)

Сквот Хаят об’єднав групу художників «ЙОД». Ганна Щербина, Сергій Западня, Михайло Олексієнко та інші створювали політичне мистецтво з 2013 року. Першою акцією була «Шара» – глядачам дарували роботи Михайла Олексієнка. Так художники показали ставлення суспільства до роботи людей мистецтва. Майстерні художників розташовувалися в напівзанедбаному будинку з виглядом на Софіївську площу та поряд із готелем “Hyatt”, звідки і походить назва сквоту. У 2016 році з будинку усіх виселили, адже перебувати там стало небезпечно.

Arksquat (Київ)

«Сквот на один день» на вулиці Васильківська, 1 проіснував лише 2 місяці. У 2017 році його використовували організатори Гогольфесту для проведення фестивалю. Опісля – дім знесли.

«Садок» (Київ)

Єдиний у Києві арт-сквот, що функціонує. Художники не афішують його місцезнаходження. Тут розміщенні майстерні Данила Шумихина, Катерини Бучацької, Олексія Золотарева та інших. Деякі художники приєдналися до «Садка» зі спільноти Хаятт. «Садок» – це місце для роботи та спілкування художників.

Сквот на вулиці Грушевського (Київ)

Куратором сквоту є активіст та громадський діяч Микола Марусик. Життя сквоту починається із подій на Майдані – звідси виносили речі для барикад. Метою сквотування мешканців є створення на базі житлового будинку творчого простору – арт-галереї та майстерні для художників. Наразі – це готель, робочі майстерні та будівельний майданчик.

«Автономія» (Харків)

У будівлі на площі Героїв Небесної Сотні у Харкові поселилися переселенці з Донбасу. Захоплену будівлю самопоселенці назвали соціально-культурним центром «Автономія». Вони підтримують атмосферу анархії та допомагають іншим переселенцям із житлом. На території сквоту діє фрімаркет, куди містяни можуть приносити свої речі та віддавати їх тим, кому це потрібно. З 2014 року у сквоті переселенці відремонтували 5 кімнат, в одній із них зробили кінозал, в іншій – бібліотеку. На першому поверсі розташований концертний зал – тут вже встигли виступити ZRADA, Broken kids та Kavkazka sound. Найбільший стереотип, з яким стикаються сквотери, – порівняння їх з наркоманами. Але як тільки в приміщенні навели порядок, сквотери почали проводити заходи та запрошувати на них сусідів та пересічних людей.

Сквот на вулиці Успенській (Одеса)

У 2016 році у двір аварійного будинку на вулиці Успенській, 4 зайшли представники двох місцевих переселенських організацій: Об’єднання ініціативних переселенців «Хороші люди» і «Донбас-Одеса. Нове життя» – та отаборилися просто неба. Це була акція захисту будівлі від незаконного продажу (офіційно будівля має статус «невизначеного цільового призначення»). Після декількох днів акції люди оселилися всередині.

За словами однієї із організаторок акції Софії Маркіної, причини, через які переселенці вирішили створити сквот, дві. Перша – вартість винаймання житла в Одесі сьогодні – 5-7 тисяч гривень на місяць, разом із платою за комунальні послуги, що майже дорівнює місячному заробітку. Крім того, проблема ускладнюється поширеним упередженням роботодавців, які не хочуть брати на роботу вихідців із Донецької та Луганської областей. Друга проблема – влада не займається житловим питанням переселенців.

Сквот на вулиці Кубанській (Львів)

Осередок андеграундної культури Львова. За їхніми словами, вони відтворюють утопію, шукають однодумців, дотримуються антиавторитарної позиції, виступають проти махінацій з нерухомістю та високої орендної плати. Основним принципом сквотерів є життя без оплати квартири. Всередині кожного сквоту існують свої правила. На Кубанській, наприклад, поріг сквоту може переступити будь-хто, хто не вживає алкоголю та наркотиків, але має творчі задуми. Головні проблеми львівських сквотерів – це власники приміщень, поліція, уважні сусіди та неохайні гості. Сквотерам подобається жити у вільному просторі, де люди можуть творити і працювати, не відчуваючи водночас потреби щось купувати, як цього вимагає капіталістична система.

Сквот на вулиці Піскова (Львів)

Життя на території сквоту відбувається на принципах співдії та відкритості. Позиція сквотерів Піскової тримається на правилі «не зачиняти двері перед гостями». Надання «вписки» було погашенням боргу перед суспільством для тих сквотерів, чия совість не дозволяла спокійно жити в чужому приміщенні і безкоштовно користуватися світлом та водою. Наразі сквот закритий через те, що власнику будинку прийшов великий штраф за нелегальне підключення світла.

Соціологія сквотингу

Голландський соціолог Ганс Прюс (Hans Pruijt) у своїй роботі «Сквотинг в Європі» виокремив п’ять основних видів цього явища, які можуть перетинатися між собою:

1. Вимушений вид сквотингу концентрується лише на допомозі безхатченкам, іммігрантам, переселенцям та бідним верствам населення і має форму гуманітарного, соціального або релігійного активізму. Єдина умова, яку потрібно задовольнити, – це забезпечити житлом.
2. Як альтернативна незалежна житлова стратегія. Прихильники цього виду сквотингу не презентують себе як аутсайдерів, а навпаки – з гордістю позиціонують себе як самостійники. Як правило, це представники середнього класу, які не мають нагальної потреби у помешканні.
3. Як соціально-культурний центр. Сквот, на базі якого формується бар або кафе, магазин, галерея, майстерня з ремонту, духовний центр тощо.
4. Консерваційний вид сквотингу означає незаконне заселення, це своєрідна тактика протидії владі або власникам, які хочуть знести будівлю або нераціонально її використовують.
5. Політичний сквотинг, коли сквот стає революційною платформою.

Підписуйтесь на наш телеграм – оперативно і коротко про дійсно важливі новини