Викладач Львівського національного університету Святослав Літинський отримав перший в Україні паспорт без російськомовної сторінки – через суд. За допомогою Феміди він також українізував панелі пральних машин, клавіатури ноутбуків і чеки платіжних терміналів. А 2015 року звернувся до МВС із проханням надавати переклад українською мовою виступів Арсена Авакова. Львів'янину відмовили, але він знову звернувся до суду. І таки виграв його.

Ще за часів Помаранчевої революції Літинський вирішив не купувати товари без українського маркування. Але найбільше на активіста вплинув «закон Ківалова-Колесніченка» (неофіційна назва Закону України «Про засади державної мовної політики», – ред.). «Я тоді зрозумів, що потрібні реальні кроки – треба робити зворотний тиск», – згадує він. Виграні Літинським суди помітно вплинули на сферу торгівлі та споживацьких послуг.

«Ми колись не могли жодної техніки купити, яка функціонувала б українською. Зараз можемо. Не було жодного автомобіля, який «говорив» би українською мовою. «Тойота» самостійно зробила необхідні кроки, інші – під тиском, – пояснює Святослав. – Дуже тішить, що люди стали більш обізнаними у своїх правах. За цей час розроблено багато шаблонів, аби спростити пересічному громадянину роботу над створенням юридичних документів».

На питання, хто ви, якщо відійти поза межі мовного активізму, Літинський відповідає переліком: програміст, викладач, кандидат наук, батько двох дітей і правозахисник, що крім мови займається контролем дотримання закону поліцією та Кабінетом міністрів.

«Дуже часто люди вважають, що їхні позитивні вчинки виправдовують негативні. Але це не так. Наприклад, якщо людина була на Майдані, це не означає, що їй можна порушувати правила дорожнього руху. Чи будь-які інші закони», – говорить він, коментуючи позов до міністра Авакова.

Літинський відчуває, що колеги в IT-сфері його підтримують: «Всі прекрасно розуміють що мова (російська, – прим.) – це засіб агресії Росії. Також мова – це спосіб заробітку. Наприклад, до введення мовних квот на радіо, велика частина роялті виплачувалася за кордон. До введення мовних квот у кінопрокаті, наші перекладачі не заробляли на перекладах». Активіст переконаний, що мовна політика впливає і на безпеку держави і, частково, на її економічний стан.

«Мовний кордон сильніший від військового, – каже він. – Саме тому я вітаю збільшення мовних квот і вважаю, що телевізійна трансляція переважно має бути українською з обов'язковим перекладом усіх мовців, які говорять іноземною».

Літинський є співавтором законопроекту 5670-д. Він зазначає, що проект підписали представники майже всіх фракцій, і для нього є незрозумілим гальмування проходження цього документу у ВР.

До початку кар'єри чиновника, Матис займався бізнесом. «Я шістнадцять років консультував компанії щодо захоплення долі ринку. Також займався гуртовими продажами товарів. Перед тим, як став чиновником, змушений був продати бізнес», – розповідає Матис.

Роботу у Львівській обласній адміністрації Матис отримав після того, як написав маркетингову стратегію розвитку Львівської області. Спочатку це було його хобі. Додатковий час на власне захоплення з'явився із початком війни, коли робочих проектів стало менше. Написаний проект він передав у ЛОДА.

Матис згадує: «За кілька днів до мене зателефонували й запропонували реалізувати стратегію особисто. Я спочатку відмовився, але в результаті за кілька місяців сам переконав себе в тому, що це треба зробити. Ідея в тому, щоби створити бізнес-клімат, створити умови для бізнесу на цій території».

Спочатку чиновник виділив собі для реалізації стратегії три роки. На посаді він уже два з половиною роки. Зараз каже, що взяв на себе купу зобов'язань і багато проектів, які від нього залежать особисто. Тож за три роки не впорається.

«Все своє професійне життя я живу проектами. Маркетинг – це проекти. І все, що я роблю – це проекти, і боротьба за права україномовних – це теж проект. Він тому успішний, бо має ідею, структуру і правила. У нього є цілі – стратегічні й тактичні».

Ініціатива «И так поймут» з'явилася давно. Ще коли Матис працював у бізнесі. «Треба було створити механізм, який би захищав україномовних, – згадує він. – Це був 2012 рік і на цей час уже був прийнятий «закон Ківалова-Колесніченка».

Активіст зазначає, що у 2012 не варто було розраховувати на підтримку влади. Зараз він вважає, що ситуація покращилася, але ідея однаково залишається важливою. Пояснює: «Ми активно розвиваємо споживацьке суспільство, тобто таке, у якому діють ринкові правила, де споживач диктує умови. То чому б цей механізм не використати для мовного питання? Якщо я хочу витратити свої гроші на вас, ваш продукт чи вашу послугу, то я маю право вимагати її в тому вигляді, який для мене є зручним».

Згодом до ініціаторів «И так поймут» прийшло розуміння, що настав час змінювати законодавство й готувати новий правовий акт на заміну «закону Ківалова-Колесніченка».

Матис, як і Літинський, став співавтором законопроекту 5670-д. «Я вирішив не вигадувати велосипеда і створити закон на основі існуючих напрацювань Оксани Сироїд, ці напрацювання були дуже хороші. Це був проект, який ще у 2012 році отримав рецензію у Венеціанській комісії і позитивні висновки. Моя позиція полягала в тому, що маючи таку базу ми уникаємо критики Опозиційного блоку щодо неконституційності чи невідповідності європейським нормам», – аргументує він.

За словами Матиса, у законопроекті прописане квотування ефірів, діяльності в інтернеті й мови навчання в школах. Також він вирішує питання функціонування мови національних меншин, але процедури в ньому не прописані. Це, на думку активіста, має врегулювати окремий закон.

Матис скептично ставиться до альтернативних законопроектів (№5669 і 5556). Він вважає, що їх зареєстрували ті сили й особи, які звикли заробляти собі електорат на мовному питанні. Для них законопроект Матиса недостатньо радикальний.

«Я казав своїм однодумцям, що ви маєте розуміти: нашими головними опонентами будуть аж ніяк не політики з Опозиційного блоку, а представники націоналістичних сил. Бо ми в них відбираємо хліб. Так воно і сталося. Основну критику наш законопроект отримує з боку партії «Свобода» або осіб, які все життя професійно захищали права україномовних».

«За соціологічними дослідженнями, 70% українців підтримують прийняття мовного законодавства. 100% не буде ніколи, – розмірковує активіст на питання про реакцію російськомовних на майбутній закон. – Якщо ми маємо три чверті підтримки – то я не розумію, чому ми маємо дискутувати про ту частину, яка залишилась. Зрештою, ми маємо більшість і маємо передусім врахувати її інтереси».

Матис прогнозує, що процес імплементації пройде спокійно і впевнений, що надалі проблем із мовою не буде і ситуація тільки покращиться. «Це просто буде незвично для початку. А хто відверто проросійський – то ці люди просто випадково в цій країні», – вважає він.

Її ім'я стало широко відомим після скандалу навколо лікарні ОХМАТДИТ. Письменницю обурив розпис на стінах, виконаний художницею Світланою Рудиковою. Та намалювала казкових рибок, підписавши їхні імена російською мовою.

«Я написала художниці, що риби мені дуже сподобались, але я спитала, чому вона підписала їх російською мовою, адже там лікуються дітки з усієї України. Тому я попросила підписати цих риб і українською мовою, – каже Ніцой. – І тут почався скандал: «не лезь», «не буду», «никогда».

Тоді Ніцой звернулася з відкритим листом до виконуючої обов'язки міністра охорони здоров'я Уляни Супрун. Невдовзі через тиск громадськості імена рибок зафарбували взагалі.

Для Ніцой активізм – не щось нове. Вона починає відлік своєї громадянської активності ще з часів «Революції на граніті» – протестів українського студентства в 1990 році. Тоді вона була студенткою Кіровоградського педуніверситету, вивчала українську філологію.

Ніцой розповідає, що походить зі зразкової радянської родини. «Я їхала вступати на російську мову, але сталося провидіння боже, непояснювана річ – вступила на українську. Я за всіма мірками повинна була провалитися, бо українську мову склала, а українську літературу на іспиті завалила, – згадує Ніцой. – Мені поставили трійку, але я витягнула себе на двох інших іспитах».

Після закінчення університету майбутня борчиня за мову працювала в школі. Вона проявила себе під час вчительських страйків середини 90-х. Тоді ж Ніцой познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, керівником місцевого осередку Народного руху – Андрієм Ніцоєм. Він неодноразово балотувався до Верховної Ради, але депутатом так і не став. Зараз Андрій очолює Центр стратегічних розробок.

Після одруження сім'я переїхала до Києва. Лариса Ніцой працювала помічницею депутатів. «Так виходило, що я була в тіні. Просто «зірки» тоді були набагато яскравіші, ніж молода вчителька з Кіровограду. Я була в тіні величезних світил, таких як Чорновіл! – каже Ніцой із захопленням. – Зараз кажуть «де вона взялась, де вона взялась». А я завжди була в цьому руслі».

Пропрацювавши приблизно 10 років у Києві, Ніцой повернулася до Кіровограду. На той час вона вже писала твори для дітей.

«Все почалося з того, що донька вступила до університету, а син йшов до 5-го класу. – розповідає Ніцой про початок мовної боротьби. – Коли донька вчилася в школі, то російську мову вже не вчили. А тут, через багато років, син йде в 5-й клас і каже: «У школі сказали, що наступного року вивчатимуть російську мову».

Ніцой спочатку не повірила. Але за деякий час син приніс зі школи підручник «Русский язык». Після першого заняття він відмовився вивчати російську.

«Я сидів, дивився на портрет Шевченка і відчував себе зрадником», – Ніцой згадує слова сина і сміється. – Мала патріотична дитина проявила свою позицію». Невдовзі Ніцой пішла до школи, аби протестувати проти викладання російської мови. Батьки інших дітей її не підтримали.

«Почалася моя війна. Я залучила важку артилерію, згадала, що працювала у Верховній Раді і знаю депутатів. Понаписувала листи, запити депутатам і журналістам. Коли це все на школу звалилося, вона здалася і нам дозволили не вивчати російську мову», – резюмує Ніцой. І додає, що її вчинок призвів до ланцюгової реакції. Інші батьки дітей почали також відмовлятися від вивчення російської.

Зараз Ніцой відома як скандальна борчиня за мову, яка неодноразово прямо конфліктувала з російськомовними працівниками сервісу. Наприклад, активістка описувала у Facebook, як жбурнула дрібними монетами в касирку магазину за відмову обслуговувати її українською.

Також у неї виникають конфлікти з іншими захисниками українською мови, через її думку щодо мови освіти національних меншин в Україні. Активістка вважає, що сама система навчання мовами меншин побудована неправильно.

«Ще мої викладачі мені казали, що в нас неправильно побудована освіта в школі, – розповідає Ніцой. – Що такої схеми ніде більше немає, щоби навчання було мовою меншин і українська мова не вивчалася зовсім. І тільки з настанням Незалежності додали ще до цього навчання урок української мови. А це неправильно».

Ніцой вважає, що новий закон «Про освіту» не змінює цю ситуацію, а лише заморожує її. Активістка розповідає, що мала зустрічі з Лілією Гриневич, але міністерка освіти була проти радикальних дій. «Сказала, що вона міністриня всіх людей в Україні, – обурюється Ніцой. – Потім я прийшла на засідання комітету освіти у Верховну Раду. Роздала присутнім рішення Конституційного суду й попросила не порушувати його. Мене вислухали і знову проголосували за освіту мовою меншин».

Деякі колеги по боротьбі теж не підтримали Ніцой. «Частина захисників української мови заявили, що навчання мовою меншин, це нормально, що це світова практика», – говорить вона.

Але попри все, Ніцой радіє, що «крига скресла» й тепер нацменшини будуть мати освіту за принципом «60 на 40» – 60 % предметів викладатимуться українською мовою.