На Олімпіаді в Токіо виступає команда біженців. Розповідаємо, хто ці спортсмени та чому вони покинули свої країни

З 23 липня до 8 серпня в Токіо тривають Олімпійські ігри. Цього року вдруге в історії у них бере участь Олімпійська команда біженців. Її створили з 29 спортсменів і спортсменок, які втекли зі своїх країн через війни або стихійні лиха. Заборона розповідає, навіщо існує команда біженців та хто в ній змагається за перемогу.

Як з’явилася Олімпійська команда біженців

У 2016 році президент Міжнародного олімпійського комітету Томас Бах заявив про створення першої Олімпійської збірної біженців. Так Олімпійський комітет хотів продемонструвати підтримку біженців, солідарність, допомогти не лише з тренуваннями, а й загалом зі спортивною кар’єрою. Адже у 2015-му 65 мільйонів людей вимушено покинули свої домівки через війни або стихійні лиха.

«Це стане символом надії для всіх біженців і допоможе світу краще осягнути масштаби цієї кризи. Це також сигнал міжнародній спільноті про те, що біженці — наші побратими й вони збагачують суспільство», — заявив Бах.

Відбирають учасників і учасниць на міжнародні змагання за високими спортивними результатами. Також у них має бути підтверджений статус біженців. Для підтвердження даних Міжнародний олімпійський комітет співпрацює з Агентством ООН у справах біженців, національними олімпійськими комітетами та міжнародними спортивними федераціями.

Перша команда біженців з’явилася на Іграх 2016-го в Ріо-де-Жанейро. Тоді за перемогу в плаванні, легкій атлетиці та дзюдо змагалися десятеро спортсменів і спортсменок з Конго, Південного Судану, Ефіопії та Сирії. Після втечі з батьківщини вони проживали в Бельгії, Люксембурзі, Кенії та Бразилії. Завоювати медалі гравцям тоді не вдалося.

До Олімпіади в Токіо готувалися вже 29 спортсменів і спортсменок. Вони приїхали з Сирії, Демократичної Республіки Конго, Південного Судану, Еритреї, Венесуели, Ірану, Афганістану та Камеруну. Чимало з цих країн сьогодні перебувають в епіцентрі збройних конфліктів, громадянських війн. Команда змагається за перемогу у 12 видах спорту: легка атлетика, бокс, велоспорт, карате, дзюдо, плавання та інші.

Спортсмени-біженці виходять під олімпійським прапором замість прапорів своїх країн. Наразі жодному з них не вдалося завоювати призові місця.

Хто саме змагається від команди біженців

Заборона відібрала три історії біженців-олімпійців. 25-річний Сіріл Чатчет родом з Камеруну. На Олімпіаді в Токіо він змагається за перемогу у важкій атлетиці. У 19 років Чатчет приїхав до Великобританії представляти Камерун на Іграх Співдружності — 2014. Та спортсмен зрозумів, що повертатися додому небезпечно через війну, тому втік з квартири, де поселили камерунську команду. Чатчет спав на вулиці й ставав усе більш відлюдькуватим. Дійшло до того, що він зателефонував на гарячу лінію для самогубців — по спортсмена приїхала поліція.

Після ув’язнення Чатчет подав документи, аби йому надали статус біженця. На це пішло майже два роки, та зрештою він отримав дім, йому допомогли вилікувати депресію і чоловік повернувся до важкої атлетики. У Великобританії спортсмен закінчив школу й здобув профільну освіту — зараз він працює медбратом.

«Для мене честь представляти не лише біженців, а й приблизно 80 мільйонів переміщених осіб зі всього світу», — заявив Чатчет напередодні Ігор.

Плавчиня Юсра Мардіні мешкає у Німеччині, але народилася в Сирії. У 2015-му через війну у Сирії Мардіні разом із сестрою тікали з країни. Дівчата змогли виїхати до Лівану, Туреччини, а потім мали доплисти до Греції моторним човном разом з іншими біженцями. Але людей було більше, ніж човен міг витримати, — люди почали тонути. Сестри Мардіні були єдиними, хто вмів плавати, тож вони понад три години штовхали човен до узбережжя. Зрештою сестрам вдалося дістатися до Берліна, отримати статус біженок, а Мардіні змогла продовжити тренування.

«Коли я вийшла на стадіон, це змінило моє ставлення до слова «біженець». Можливо, я не ношу прапор своєї держави, але я ношу олімпійський прапор, який представляє цілий світ», — казала Мардіні у 2016-му.

Анжеліна Надаї Лохаліт змагається за перемогу у треку. Легкоатлетка народилася в Південному Судані, але через воєнний конфлікт втекла звідти разом з тіткою. На час втечі дівчині було 8 років. Відтоді вона не бачила своїх батьків. Лохаліт тривалий час жила в кенійському таборі біженців Какума — одному з найбільших поселень для втікачів з батьківщини у світі.

Легкоатлетка прагне насамперед допомогти своїм батькам. Вона вірить, що, якщо досягне успіху у спорті, зможе це зробити.

Незадовго до Олімпійських ігор жінка народила сина. Вона хоче, аби він став спортсменом, як і його мати. Лохаліт вірить, що спорт може об’єднувати світові спільноти.