Найважчий місяць у житті. Україна веде битву століття 

Вже минув місяць. Місяць, як українці прокинулися зі словами: «Це — війна». Здається, прокинулись навіть ті, хто не вірив, що росіяни — схиблені покидьки. Заборона зізнається в абсолютній любові до українського народу та величезній повазі до кожного небайдужого жителя країн, що прийняли в себе понад три мільйони жінок та дітей. Робимо це в фотографіях.

Заборона готувалася до війни: в грудні-січні навіть сніжинки шепотіли, що напад неминучий. В лютому з’явилася надія, що хтось якимось чином зміг донести до Кремля, що не треба робити прикрих самогубств. Були зраділи, але недооцінили рівень рашизму: треба бути такими ж нелюдями, аби мати змогу хоча б приблизно прогнозувати плани РФ.

Як би не готувалися, ми всі будемо прораховуватися ще не один раз.

І з кількістю брехні. Але горщик варить і варить.

І з інтелектуальним рівнем солдат хваленої армії. Всі ж чули їхні розмови з матерями та дружинами. Всі бачили, як воюють тіктокери.

І з цими Z та V. І з російськими дітьми на колінах з цими літерами в руках. Це тепер назавжди.

І з тим, що це неможливо збагнути: як можна скидати бомби на історичні будівлі, школи, лікарні, театри, сховища з чотирма гігантськими літерами «ДІТИ»? ЯК. ТАКЕ. МОЖЛИВО???

І з тим, що колективний Путін хоче стерти українську націю. Що б вони там не казали.

Але ми маємо дякувати за цю війну. Так-так, дякувати. Ця битва мала статися. Бо російський терор роздувався щодня, наче найпотворніша з потвор, що харчується страхом. Всі мали це зрозуміти, а хтось мав це зупинити. Треба дякувати, що зупиняє саме Україна. Бо зараз важко уявити сильніших людей.

І головне: ми почали смакувати цю стародавню силу, яка є тільки в нас. Воїни, землероби, берегині — ми ніколи не хотіли війни. Але наші розбомблені Харків та Чернігів. Цей міст в Ірпені. Невідомі герої (кожен!) в окупованих містечках. Найсміливіший в галактиці Херсон. Вічний, незламний, український Маріуполь. 

Пам’ять про полеглих в першій стадії війни за Донбас та Крим. І мільйони прикордонників, копів, військових, спецпризначенців, медиків, рятувальників, пілотів, залізничників, волонтерів, біженців, наших братів, сестер, батьків, дітей, домашніх улюбленців — всі, кому ми дякуємо за цей місяць. Все це — Україна, те, чому ми стоїмо, а значить, перемагаємо.