У Києві після річної паузи через повномасштабну війну розпочався літературний фестиваль «Книжковий арсенал». Він триватиме до 25 червня, запрошуючи гостей до дискусій, публічних інтервʼю, воркшопів і, звісно ж, книжкового шопінгу. Аби спростити пошук серед сотень новинок, редактори Заборони зробили підбірку найцікавіших (на їхню думку) книжок, які точно варті читацької уваги. Всередині — оповідання про людину-сперматозоїда, залаштунки кухні в Кремлі, гайд творчістю Хаяо Міядзакі, фолк-горор в декораціях Ірландії та багато іншого.
Вітольд Шабловський. «Кухня терору, або як збудувати імперію ножем, ополоником і виделкою»
Переклад: Андрій Бондар. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2023. — 376 с.
Сусідня Польща має довготривалу традицію літературного репортажу — фактично журналістського матеріалу, але написаного за всіма канонами великої прози. І Вітольд Шабловський, який колись починав кореспондентом «Газети виборчої», за останні 10 років став відомий у Польщі та за її межами саме як автор нон-фікшн романів. На його рахунку репортажі з Туреччини та країн колишнього соцтабору, велике дослідження наслідків Волинської трагедії, а тепер і двотомник про кухарів на службі у диктаторів.
І якщо перша книга «Як нагодувати диктатора» розгорталася навколо персон Саддама Хусейна, Фіделя Кастро та інших, то «Кухня терору» сфокусована на СРСР, де нищівна радянська пропаганда просочувалася навіть за кухонний стіл. Від контролера кремлівської кухні та кухарок Чорнобиля до свідків сталінського Голодомору — Шабловський поспілкувався з ними всіма, аби розповісти донині приховані сторінки історії радянського режиму.
С’юзан Нейпір. «Дивовижний світ Хаяо Міядзакі. Життя у мистецтві»
Переклад: Маркіян Оліярник. — Київ: Bookchef, 2023. — 320 с.
Хаяо Міядзакі йде на пенсію — 2023 року на екрани вийде його остання режисерська робота «Як поживаєте?», над якою японський майстер анімації працював останні кілька років. Тож робота дослідниці японської культури, американської професорки Сʼюзан Нейпір — це чудова можливість осягнути масштаб живої легенди, якою Міядзакі став за 60 років в анімації.
Ця книга шукає відповідь на запитання про те, як і чому Міядзакі став тим, ким він є. Нейпір проводить читача через травматичне минуле його батьківщини, деспотичну манеру роботи маестро, його злети й падіння та 11 робіт, розбираючи основні теми та символи, якими сповнені вигадані всесвіти Міядзакі.
Маріанне Каурін. «Південь»
Переклад: Наталя Іваничук. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2023. — 192 с.
Шкільні канікули Іне проходять зовсім не так, як вона б хотіла. Замість відпочинку у моря вона приводить свої дні в задушливих чотирьох стінах на околицях рідного міста, розповідаючи однокласникам вигадані історії про курортні пригоди. Проте Іне не знає, що новенький з її класу живе по сусідству, та її шкільна репутація в його руках. Чи він виведе її на чисту воду? Чи навпаки доєднається до фантазій, щоб зробити це літо вартим спогадів?
В рідній Норвегії Маріанне Каурін ще з дебютного роману отримала схвальну реакцію від своєї цільової аудиторії — дітей і підлітків. А вони, як ми памʼятаємо зі своїх юних років, хіба не найприскіпливіші читачі, які можуть легко відчути, де автор сфальшивив навіть у фантастичному романі. Проте дорослим норвезький «янг едалт» Каурін відкриє двері до захопливого світу ескапізму, ностальгійних спогадів чи навіть інструкцій, як зробити своє літо памʼятним.
Ніл Ґейман. «Дим і дзеркала. Короткі оповідання та ілюзії»
Київ: Видавнича група КМ‑БУКС, 2023. — 328 с.
Поки Ніл Ґейман працює над новою книгою про всесвіт його культового роману «Небудь-де», очікування можна скоротити за читанням Ґеймана в мініатюрі — збірки 1998 року, де є казки, оповідання, білі вірші тощо.
І хоча це не найтиповіша для автора форма, в ній він демонструє те, що вміє найкраще: переплітати реальність з вигадкою, життя зі смертю, людські чесноти з їхніми ж слабкостями — все, щоби читач відчув себе учасником довірливої бесіди з цікавим і мудрим співрозмовником.
Дон Делілло. «Білий шум»
Переклад: Максим Нестелєєв. — Київ: Темпора, 2022. — 480 с.
Дона Делілло називають одним з чотирьох найвпливовіших американських письменників разом з відлюдником Томасом Пінчоном, Кормаком Маккарті та Філіпом Ротом. Після смерті останніх двох ця американська версія Ліверпульської четвірки поменшала удвічі.
«Білий шум» — постмодерністський калейдоскоп з campus novel, сатири на суспільство споживання, мініатюрної сімейної саги та романа-катастрофи. Його головний герой Джек Ґледні, провідний американський гітлерознавець, який не знає німецької, готується до важливої конференції, коли в його містечку відбувається витік летальних хімікатів. Джека заспокоюють лише гіпермаркети, хоча він продовжує думати про смерть, реальність наближених катастроф і віртуальність катастроф віддалених — мабуть, так сконструйований весь світ, де за культурою гіперспоживання ми розучилися бачити людське страждання.
Джон Барт. «Загублений у кімнаті сміху»
Переклад: Максим Нестелєєв. — Київ: Темпора, 2022. — 480 с.
Ще один класик постмодерна та один з засновників так званої американської школи чорного гумору. «Загублений у кімнаті сміху» — збірка дивних, макабричних і оманливих для читача оповідей. Тут, наприклад, є есхатологічна розповідь загубленого в морі плавця, який наприкінці виявляється сперматозоїдом; письмовий список претензій одного брата до іншого (проблема в тому, що вони сіамські близнюки) та інші борхесіанські, ніби знайдені в бібліотеці-кунсткамері, оповіді.
Дональд Бартелмі. «Шістдесят оповідань»
Переклад: Максим Нестелєєв. — Київ: Темпора, 2022. — 480 с.
Бартелмі, як і Барта, називають одним з засновником школи чорного гумору, а ще одним з наймайстерніших, разом з Робертом Кувером, деконструкторів міфів і дитячих казок — так, Бартелмі вже відредагував на постмодерністський манір легенди про короля Артура («Король») та казку про Білосніжку («Білосніжка»).
«Шістдесят оповідань» — приклад так званої короткої-короткої прози: економних, точних і скупих оповідей на кілька сторінок. Тут їх, як зрозуміло, цілих 60 — свого роду експериментальна енциклопедія американського життя, де є місце джазу, політиці, американській пресі того часу й абсурду.
Кларісе Лекспектор. «Пристрасть, згідно з Г. Х.»
Переклад: Наталія Пнюшкова. — Київ: Видавництво Анетти Антоненко, 2022. — 144 с.
«Пристрасть» — один з тих романів, які дуже важко переказати. Метафізична, дивна історія про жительку бразильського пентхауса Г. Х., що навідується до кімнати покоївки, стерильності якої заважають лише таргани. Після вбивства таргана Г. Х. відчуває щось на кшталт нападу деперсоналізації з усіма вихідними кафкіанськими запитаннями: «Хто я?» «Хто цей тарган?» «Хто ми?» «Що ми тут робимо?» Інколи твори Ліспектор називають екзистенційними горорами, але, думається, авторка навряд чи назвала б себе письменницею жанру.
Цей роман Ліспектор — єврейки з корінням у Вінницькій області, яка разом з родиною емігрувала в Бразилію після єврейських погромів, — називають одним зі стовпів бразильської літератури.
Тана Френч. «У лісі»
Переклад: Остап Гладкий. — Харків: Vivat, 2023. — 624 с.
Забуте, маленьке, як ґудзик, містечко. Дрімучій, як у казці, ірландський ліс. Зниклі підлітки, з яких живим, травмованим і нездатним розповісти, що сталося, повернувся лише один. За браком доказів (і, скажімо чесно, через байдужість поліцейських) справу закривають. Але через двадцять років в тому ж місті знаходять вбиту дівчинку, а розслідування віддають детективу Раяну, який теж має особисті справи з цим лісом.
Френч — одна з найбільш помітних авторок інтелектуального детективного роману, і загалом одна з найвідоміших авторок Ірландії. У цьому романі вона вдало балансує між раціональним, заснованим на фактах розслідуванні та свого роду кельтським язичницьким ірраціоналізмом, через який ліс виписується як містична, незрозуміла істота. І хоча детектив не провалюється у фолк-горор повністю, присмак надприродності історії не зникає до останньої сторінки.
