«Неблагонадійні»: що треба знати про депортацію кримських татар і те, як вони боролися за повернення на батьківщину

18-20 травня 1944 року бійці НКВС зігнали до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя й Сімферополя майже все кримськотатарське населення Криму і відправили 70-ма ешелонами в бік Узбекистану. В дорозі загинули щонайменше вісім тисяч людей. За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх депортованих. У річницю цих трагічних подій Заборона розповідає про депортацію кримськотатарського народу і сучасні репресії в анексованому Росією Криму.  

Уявіть, що до вас із родиною приходять силовики й наказують зібрати речі. Кажуть, що вас депортують за тисячі кілометрів звідси. Що б ви узяли із собою?

77 років тому на розв’язання цього питання кримським татарам давали лише 15-20 хвилин. Все, що не встигли тоді зібрати, конфісковувала держава, а в спорожнілі оселі заїжджали чужі люди.

Примусове виселення кримських татар 18-20 травня 1944 року — одна з найшвидших депортацій в історії людства. Впродовж неповних трьох діб вивезли, за різними оцінками, від 200 до 400 тисяч людей. Чоловіки, жінки, діти, старі — депортували всіх. До операції залучили понад 32 тисячі силовиків.

Людей вантажними автомобілями звозили до залізничних станцій. Там їх зганяли у переповнені товарні вагони й відправляли за тисячі кілометрів на схід — до Уралу й Середньої Азії.  

У дорозі загинули щонайменше вісім тисяч людей — переважно діти й літні люди. Найпоширенішими причинами смерті були спрага й тиф. 

Страждання продовжувалися й у місцях депортації. Переважна більшість кримських татар мешкала в спецпоселеннях, які нагадували трудові табори: воєнізована охорона, блок-пости й колючий дріт. Важко працювали в шахтах і на бавовняних полях, будували Фархадську ГЕС. Тим, хто без дозволу НКВС виходив за межі свого спецпоселення, загрожувало 20-річне ув’язнення.  

За перші три роки від голоду, виснаження й хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% кримських татар. Серед померлих за перший рік майже половина — діти до 16 років.

У 1948 році радянська влада визнала кримських татар «довічним» переселенцями без права повернутися до рідного Криму.

За принципом «колективної відповідальності»

Офіційна причина депортації — звинувачення всього кримськотатарського народу в державній зраді, зокрема масовому дезертирстві та співпраці з нацистськими окупантами. 

У дивізіях, сформованих нацистами, служили від 9 до 20 тисяч кримських татар. Водночас самі організатори депортації стверджували, що в лавах Червоної армії їх нарахували 20 тисяч. Деяких бійців навіть висували на отримання найпочеснішої державної нагороди — Герой Радянського Союзу.

Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар із лав Червоної Армії немає. До того ж абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи відступила до Німеччини. Натомість під депортацію підпали переважно жінки, діти й літні люди, які просто не могли брати активну участь у бойових діях. Доходило до абсурду: чекісти хотіли забрати матір льотчика-аса Амет-Хана Султана, двічі Героя Радянського Союзу.

Радянська влада планувала депортацію ще до вигнання нацистів із Криму. 13 квітня 1944 року нарком внутрішніх справ СРСР Лаврентій Берія та нарком держбезпеки СРСР Всеволод Меркулов підписали наказ «Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів», тобто кримських татар. Уже за тиждень після вигнання німців із Криму, 13 травня 1944 року, НКВС почав виконувати наказ.

Втім, історики вказують ще й на інші, неофіційні причини депортації. Кримські татари історично мали тісні зв’язки із Туреччиною, до якої СРСР мав серйозні територіальні претензії. На випадок війни із цією країною Крим мав стати стратегічним плацдармом у Чорному морі. В такому контексті кримських татар вважали «неблагонадійним народом», потенційними зрадниками й саботажниками. На користь цієї гіпотези свідчить те, що з прилеглих до Туреччини кавказьких районів переселяли й інші неслов’янські народи, що сповідували іслам: чеченців, інгушів, балкарців, карачаївців.

Кримські татари на лісоповалі після депортації. Молотовська область, 1952. Фото: Wikimedia

Кримськотатарська дитина в місці спецпоселення. Молотовська область, 1944. Фото: Wikimedia

Похорон. Кримські татари. Молотовська область, 1944. Фото: Wikimedia

Депортовані з Криму — жителі сіл Отузи і Шелен. Молотовська область, 1948. Фото: Wikimedia

Крим без татар

Коли з півострова виселили татар, Крим втратив статус автономної республіки і став областю Російської РФСР. Ніщо в новому утворенні не мало нагадувати про його депортованих корінних мешканців: Крим позбавили кримськотатарських назв, за винятком Бахчисарая, Джанкоя, Саків і Судака. Перейменовували не тільки населені пункти, а й річки та гори. 

Південні райони Криму, де раніше жили переважно кримські татари, спорожніли. Згодом сюди заселили колгоспників із різних областей Росії та України. Але ті не мали досвіду праці в подібному кліматі, тому сільське господарство, зокрема виноробство, на якийсь час занепало.  

Крім спалення всіх газет, книг, журналів кримськотатарською мовою радянська влада також зрівняла із землею всі мусульманські кладовища — надгробки використовувалися в будівництві доріг, будинків. Руйнували стародавні мечеті, деякі з них перетворювали на кінотеатри та крамниці.

Повернення

Коли до влади прийшов Микита Хрущов, радянський уряд пом’якшив умови життя для кримських татар, ліквідувавши режим спецпоселень. Втім, обвинувачення в державній зраді й заборона на повернення до Криму лишалися в силі.

Упродовж 1950-х – 1960-х татари боролися за своє право повернутися на історичну батьківщину: влаштовували демонстрації у містах депортації та Москві. 

Незадовго до краху Радянського Союзу, в 1989 році, кримським татарам дозволили повернутися на рідний півострів. Водночас вони не могли отримати назад відчужене майно — тому засновували нові поселення на землі, яка раніше належала державі. 

Нові репресії

Сьогодні кримськотатарський народ переживає репресії: одразу після анексії Криму у 2014 році російська окупаційна влада заборонила традиційне вшанування роковин сталінських депортацій кримських татар. Не проходить і місяця, щоб у когось із кримськотатарських активістів не влаштували обшуку: ФСБ звинувачує представників цього народу у зв’язках із забороненими в Росії мусульманськими організаціями. Їх називають терористами, хоча жодного теракту ті не вчинили. Часом люди безслідно зникають.

Дехто під тиском переслідувань покинув півострів і переїхав до материкової України, розповідає заступниця постійного представника президента України в Автономній Республіці Крим Таміла Ташева. 

Вона також додала, що багатьом окупаційна влада заборонила повертатися до Криму. Зокрема, лідерам кримськотатарського народу Мустафі Джемілєву й Рефату Чубарову. Таміла Ташева каже, що не була в рідному Криму вже сім років.