Недоевакуація. Чому Україна не змогла повернути всіх громадян із сирійських таборів для родин колишніх іділівців і як живуть ті, кого врятували
31 грудня в Києві приземлився літак із Сирії. Серед пасажирів були двоє жінок і семеро дітей — українські члени сімей бойовиків ІДІЛ, яких евакуювали із сирійських таборів. Офіс президента, Міністерство закордонних справ та Міноборони в один голос заявили, що операція успішна, а тим, хто прилетів, пообіцяли комплексну реабілітацію. Але реальність була іншою.
Насправді того вечора до України мали повернутися не 9, а 49 людей, але щось пішло не за планом. Заборона розповідає, чому не вдалося звільнити всіх, хто просив про порятунок, та як насправді сьогодні допомагають евакуйованим.
Двоє жінок та їхні семеро дітей — одні з небагатьох, кого Україна змогла забрати додому. У таборі Рож, де вони жили, залишилися ще двоє українок і одинадцять дітей. А в таборі Аль-Хол — восьмеро жінок і 19 дітей. Це ті, хто вийшов на зв’язок і просив про евакуацію.
Аль-Хол і Рож — табори закритого типу на території Сирії, у яких мешкають переважно сім’ї членів Ісламської держави. Територія таборів обнесена колючим дротом, всюди стоїть озброєна охорона, а виходити за межі суворо заборонено. Більше про те, як влаштоване життя в Аль-Холі й Рожі, Заборона писала тут.
«Загострення в регіоні»
Вибратися з Аль-Хола чи Рожа самостійно практично неможливо, тож чи не єдина надія — порятунок від держави. У грудні Україна мала евакуювати дванадцятьох жінок і 37 їхніх дітей. Але щось пішло не за планом. Чиновники неохоче коментують цю тему й посилаються на секретність операції.
«Зараз тривають загострення в цьому регіоні. Тому були певні умови й перепони [для евакуації всіх]. Ми не змогли до кінця доопрацювати. Але зробимо все можливе, щоб усі, хто перебуває в таборах, повернулися», — заявив заступник керівника Офісу президента України Роман Машовець у день, коли в Києві приземлився літак з українками.
Міністр оборони Андрій Таран тоді виправив Машовця:
«Справа не в тому, що ми не змогли доопрацювати. Там дійсно дуже складна ситуація дотепер. Тому зробили те, що могли зробити зараз. Але робота триває», — додав Таран.
Ніби на підтвердження цих слів вийшов сюжет у «ТСН». У ньому журналіст розповідає, як просто в день евакуації жінок у Сирії підірвали автобус, схожий на той, яким їхали українки. Але ця інформація не відповідає дійсності. На автобус справді напали, але за день до евакуації та в іншій частині міста. Найімовірніше це була засідка прихильників ІДІЛ, адже в автобусі їхали військові-прибічники президента Сирії Башара Асада.
Коли Україна повернеться до питання евакуації решти громадян — наразі невідомо. Але над попередньою операцією працювали майже рік.
Конфлікт через «лаври переможців»
Контакт Заборони, якому відомі деталі спецоперації, на умовах анонімності розповів свою версію події. За його даними, жодних попередніх домовленостей із сирійською стороною про повернення всіх українських громадян не було — усе вирішувалося переговорами на місці. Табори Аль-Хол і Рож перебувають під контролем самооборони сирійських курдів. Вони займають територію на півночі та сході Сирії й не підпорядковуються Дамаску. Рішення про те, щоби випустити когось із таборів біженців, приймає особисто командувач силами самооборони курдів — саме з ним велися переговори.
За словами джерела Заборони, займатися всіма питаннями повернення українських громадян мало Головне управління розвідки при Міністерстві оборони України. Однак у процесі організації спецоперації між собою змагалися за «лаври переможців» всі три спецслужби країни — СБУ, ГУР і Служба зовнішньої розвідки — і тим самим створили конфлікт. Саме цей конфлікт, каже джерело, завадив забрати всіх українських громадян.
Ніхто нічого не обіцяв
Незрозумілою залишається ситуація не лише зі звільненням решти українок і дітей із таборів. Питання є й до долі тих, хто вже повернувся. За інформацією Заборони, після повернення сім’ям пообіцяли медичну допомогу, психологічну й соціальну реабілітацію. Одразу після прильоту українок і дітей справді оглянули лікарі, втім комплексний медогляд призначили лише за два тижні.
Домовленостей щодо житла й утримання не було — цим мали опікуватися родичі. Але евакуйованих таки поселили в пансіонат під Києвом. Мінсоцполітики й Міністерство закордонних справ заявили, що не мають до цього стосунку. За інформацією Заборони, перебування в пансіонаті оплатив особисто голова Меджлісу Рефат Чубаров.
Жінкам сказали, що вони можуть жити там місяць, але вже за півтора тижня попросили на вихід. Зусиллями волонтерів вдалося зібрати кошти й продовжити перебування на кілька днів, але що буде далі — невідомо.
Наразі весь процес реабілітації працює в режимі «гасіння пожеж». І гасять ці пожежі або родичі, або волонтери, каже в коментарі Забороні журналістка, яка регулярно спілкується з евакуйованими [вона попросила не називати її ім’я]. У дітей заболіло горло — волонтери порадилися з медиками й купили ліки. З’ясувалося, що немає візка для малечі, — пішли шукати у знайомих.
Перша заступниця міністра закордонних справ Еміне Джепарова каже, що «коментувати питання має той, хто жінок у пансіонат селив». Вона про це нічого не знає. Рефат Чубаров інформацію про виселення називає неправдивою й каже, що місяць проживання ніхто не обіцяв, а він особисто нічого не оплачував.
«У пансіонаті жінки перебували стільки часу, скільки було потрібно, щоби відновити документи. За цей процес відповідали Державна міграційна служба і Мін’юст. Наскільки мені відомо, 13 січня всі питання з документами розв’язали, тож потреби залишатися в пансіонаті більше не було. Хто оплатив проживання в цей період, я не знаю», — пояснює голова Меджлісу.
Таємні спонсори
Після 13 січня, каже Чубаров, представники Меджлісу й Духовного управління мусульман Криму й Севастополя попросили жінок затриматися ще на кілька днів, аби провести комплексний медичний огляд дітей. Завдяки МОЗ малечу оглянули в Охматдиті, а «кошти на проживання в пансіонаті на час оглядів зібрали спонсори». Імена спонсорів Рефат Чубаров не називає.
«16 січня жінки з дітьми мали поїхати до своїх родичів, які пообіцяли допомогти їм адаптуватися до нового життя. Якщо буде потрібна допомога — вони зможуть звернутися або до нас, або до громадських організацій», — додав Чубаров.
З документами державні структури справді допомогли. Але, знову-таки, не повністю. Українкам оформили паспорти, а от їхні діти й досі не мають офіційних документів. Оскільки малеча народилася за межами України, аби підтвердити батьківство й отримати свідоцтво про народження, потрібен тест ДНК. Вартість одного — у середньому 4 тисячі гривень. Такі тести потрібні сімом дітям. Грошей на це у їхніх матерів немає, тож доведеться шукати по родичах чи просити про допомогу волонтерів.
«В Україні ДНК-тести безкоштовно не роблять нікому, — каже Рефат Чубаров. — Тести жінки робитимуть уже після виїзду з пансіонату. Ми не розпитували, чи мають вони на це гроші, не зобов’язувалися це оплачувати. Якщо будуть проблеми, вони можуть звернутися, і ми спробуємо допомогти знайти вихід».
Жінки стали першими, кого Україна евакуювала із сирійських таборів. Раніше на офіційному рівні у нас таких операцій не проводили. Це типово для пострадянських країн. У лавах «Ісламської держави» свого часу опинилися тисячі людей із Росії, Казахстану, Киргизстану, Узбекистану, Азербайджану та багатьох інших країн. Основною надією на порятунок для них стали родичі, які об’єднували зусилля й самостійно визволяли їх: їздили в Сирію, давали викупи, домовлялися з посередниками. Історії про такий порятунок проходили повз ЗМІ, адже влада країн, куди поверталися їхні громадяни, заборонила розповідати про все, що пов’язано з ІДІЛ. Детальніше ми писали про це у розслідуванні «Хадіджа та її хлопчики. Як це — шукати сім’ю, що зникла в «Ісламській державі».
