Новий старий кордон: чому вірменські села опинилися на території Азербайджану

Після війни навколо Нагірного Карабаху восени 2020 року території, раніше контрольовані Вірменією, перейшли під контроль Азербайджану. У результаті новою лінією дотику сторін став старий радянський кордон між колишніми союзними республіками. Деякі ділянки траси, що зв’язує столицю Вірменії з південним регіоном країни, опинилися під контролем Баку, а жителі розділених кордоном сіл не почуваються в безпеці. Видання JAMnews поговорило з жителями таких сіл — Заборона публікує цей репортаж.

Ескалація в Нагірному Карабасі восени 2020 року прямо чи побічно зачепила буквально кожного жителя Вірменії. Хтось під час 44-денної війни був безпосередньо залучений у бойові дії, інші допомагали армії або біженцям. Тому підсумки війни потрясли всіх: поразка вірменської сторони стала причиною не лише політичної, а й емоційної кризи.

І все ж особливо гостро наслідки війни і втрата територій позначилися на жителях південного регіону країни — Сюніка. Багато тутешніх сіл стали прикордонними, як за часів СРСР, адже під контроль Азербайджану перейшли території, прилеглі до Нагірного Карабаху. А деякі села тепер і зовсім розділені на дві частини: вірменську та азербайджанську.

Дорога в Азербайджан

Республіканська траса Горіс-Капан, що зв’язує Вірменію з Іраном, і зараз функціонує в штатному режимі. Однак кожен, хто нею їде, подекуди опиняється на території Азербайджану.

Час від часу там можна натрапити на таблички азербайджанською мовою, які вітають гостя в Азербайджані і вказують, що він опинився в Губадлінському районі країни.

Після втрати значних територій у Нагірному Карабасі між Вірменією й Азербайджаном було окреслено новий кордон. У результаті деякі ділянки траси Горіс-Капан офіційно оголошені азербайджанською територією, і тут розташувалися пости азербайджанських ВС.

На початку шляху співробітники прикордонних військ Вірменії попереджають усіх подорожніх, щоби ті не зупинялися впродовж п’яти кілометрів задля уникнення можливих інцидентів. Але дорога — лише частина біди для місцевих жителів.

Новий кордон між Вірменією й Азербайджаном пройшов посередині вірменського села Шурнух, як ніж крізь масло. Розділовою лінією стала дорога. Усі будинки праворуч від неї перейшли до Азербайджану, ліворуч — залишилися у Вірменії.

Між ворожими сторонами розташувалися російські прикордонники. Російський прапор і БТР — своєрідний символ і гарантія безпеки й миру. Однак місцеві жителі однаково стурбовані новою реальністю.

Як жити на кордоні й не боятися

За ті кілька місяців, що Шурнух був розділений на дві частини, серйозних інцидентів зафіксовано не було. Предметом обговорень стало хіба що викрадення худоби азербайджанськими військовими.

Але спокій у цих місцях може бути тимчасовим. Азербайджанський прапор, намети й військові буквально у 20 метрах від їхніх будинків не дають жителям відчути себе в безпеці.

«За себе я не боюся, а за молодих переживаю. Чого боятися — мені вже 76 років. Я, може, і 5 років не проживу», — каже житель Шурнуха Армен Геворгян.

Сім’я у нього невелика: син і дружина. Вони, як і ще 11 сімей, була вимушені покинути свої будинки, що залишилися на азербайджанській стороні.

Чоловік зізнається, що 20 років будував дім своїми руками й майже закінчив — і одразу втратив:

«Надійшов наказ покинути будинок. Зброї [в азербайджанців] я не бачив. Не стріляли. Багато що з того, що було, довелося залишити там».

Про те, що Шурнух буде розділений на дві частини, самі жителі села і вся Вірменія дізналися буквально напередодні процесу демаркації нового кордону.

Найбільше як людей, так і експертів здивував принцип визначення нового кордону — по системі GPS, згідно з радянськими мапами 70-х років.

Що відбувається на кордоні?

Омбудсмен Вірменії Арман Татоян неодноразово заявляв, що процес перегляду кордонів між Вірменією й Азербайджаном треба зупинити або переглянути, бо він не є нелегітимним:

«Процес демаркації кордонів здійснюється з грубим порушенням прав людини та верховенства права. Подібна демаркація не тільки не сприятиме встановленню миру в регіоні, але, навпаки, може сприяти розпаленню ненависті між вірменським та азербайджанським народами. Цей процес підриває міжнародні основи прав людини.

Процес визначення державних кордонів Вірменії проходить в умовах загрози війни. Президенти Азербайджану й Туреччини загрожують народу Вірменії геноцидом і етнічною чисткою. Керівництво Азербайджану слідом за Ільхамом Алієвим ображає гідність громадян Вірменії та провокує міжнаціональну ворожнечу. Під час демаркації кордонів професійні підходи відсутні, а натомість застосовуються неприйнятні механічні підходи на кшталт GPS».

Омбудсмен також вважає неприпустимим те, що в безпосередній близькості до мирних жителів розташовані пости ВС Азербайджану, й азербайджанські військові періодично стріляють зі зброї різного калібру.

Арман Татоян підіймає й інше важливе питання: мешканці прикордонної області тепер не мають доступу до пасовищ і полів, якими вони користувалися багато років.

Про всі ці проблеми йдеться й у листах, з якими захисник прав людини звернувся до чинного голови ОБСЄ, генеральних секретарів Ради Європи та ООН, комісарів Ради Європи та ООН із прав людини, голів ПАРЄ й ПА ОБСЄ, голови ЄСПЛ, співдоповідачів ПАРЄ в справах Азербайджану і Вірменії, омбудсменів низки країн.

Тим часом прем’єр-міністр Вірменії заявив, що те, що відбувається на новому кордоні між країнами — це не процес демаркації та делімітації, а просто локація певних прикордонних точок. І вона проводиться, щоби убезпечити жителів південного регіону країни — Сюніка.

Експерт із міжнародного права Левон Геворгян так роз’яснив ситуацію:

«У міжнародному праві немає кадастру власності держав. Тобто коли держави вступають у якусь міжнародну організацію, скажімо, в ООН, ці міжнародні організації не підтверджують наявних кордонів держав. Відповідно, держави можуть мати міжнародно визнаний кордон тільки в одному випадку: за взаємною згодою».

А дипломатичних відносин між Вірменією й Азербайджаном для узгодження будь-яких питань, у тому числі й кордонів, поки немає.

Жителі Шурнуха — про свої проблеми

На частини розділили не лише село Шурнух, а й деякі тамтешні будинки. Лаура Товмасян втратила 2/3 сараю. Кордон проходить прямо по території її приватного будинку. Так її сім’я опинилася в буквальному сенсі на розділовій лінії між двома країнами:

«Зараз вони нас не турбують. Меж не переходять. За винятком одного випадку, коли військові прийшли до нас додому й попросили чаю. З ними була людина, яка все це на відео знімала. Питали, скільки ми пенсії отримуємо, потім в Азербайджані поширили цей відеоролик».

Щоби виключити такі випадки, прикордонні війська Вірменії розмістилися прямо в сільській школі. Вірменський і азербайджанський пости розташовані в декількох десятках метрів один від одного. У мережі є чимало відеороликів, де військовослужбовці двох країн перемовляються між собою.

Для остаточного виключення будь-яких інцидентів і затвердження своїх прав на решту села муніципальна влада встановила величезний вірменський триколор і хрест у центрі села.

А на відшибі тепер будується новий квартал з однотипних будинків. У них заселиться 12 сімей, які втратили житло. У такий спосіб місцева влада сподівається утримати людей і зберегти село.

Що буде далі?

У Шурнусі спокій може виявитися оманливим. Жителі розуміють, з ескалацією ситуації в Карабасі під вогнем можуть опинитися і вони. Але, попри всі можливі загрози, поки тільки одна сім’я покинула село.

«Люди мають намір залишитися тут. Однак у всіх в серцях є страх. Не знаєш, яким буде наступний крок супротивника. Але особисто наша сім’я — мій син, який працює в школі, — ми збираємося залишитися в Шурнусі. 30 років тут живемо й не хочемо залишати свої будинки. Ми міцно стоїмо на нашому кордоні», — говорить Лаура Товмасян.

Чи можуть вірмени й азербайджанці жити в такій близькості? Після стількох років ворожнечі це складно уявити, хоча обставини можуть змусити людей закрити очі на потенційну небезпеку. Але, наприклад, житель Шурнуха Армен Геворгян каже, що не уявляє собі мирного життя з азербайджанцями:

«Може, знайдуться вірмени, які зможуть зблизитися з ними — я не зможу. Я добре знаю їх, 20 років працював рейсовим шофером у напрямку Баку-Єреван».

Про інші проблемні села

Шурнух — не єдиний населений пункт, що опинився прямо на кордоні. Села Давид Бек і Воротан теж розташовані в безпосередній близькості від Азербайджану. І якщо в Шурнусі ситуація загалом спокійна, то в інших місцях час від часу бувають небезпечні інциденти.

Наприклад, місцеві жителі повідомляли, що на трасі Горіс-Капан поблизу села Давид Бек азербайджанські військові закидали камінням машину з вірменськими номерами.

«Цей інцидент підтверджує актуальність концепції офісу омбудсмена Вірменії про необхідність створення зони безпеки в Сюніку. По сусідству із селами в Сюнікській області та на міжобщинних дорогах не має бути азербайджанських військових, вивісок і прапорів», — відразу після цього випадку заявив захисник прав людини у Вірменії Арман Татоян.

Однак азербайджанські військові стоять не тільки поруч із вірменськими селами, а й поблизу аеропорту міста Капана — одного з найбільших населених пунктів на півдні Вірменії.

Демаркацію кордону ще тільки мають провести, але цей процес навряд чи змінить ситуацію. Вірменії явно доведеться будувати нову дорогу, щоб уникнути загострення ситуації на проблемних ділянках в майбутньому.

Ситуація в Сюнікській області більш-менш спокійна, поки не стріляють у Карабасі.

За підтримки Медіамережі