Одразу три країни Європи визнали Палестину як державу: хто і чому проти

• Палестина як географічна територія — це землі східного Середземноморського регіону. У різні історичні періоди регіон був під контролем багатьох імперій.
• ООН у 1947 році проголосувала за розділення земель на окремі єврейську та арабську держави, але план так і не реалізували. Вже через рік було оголошено про створення держави Ізраїль.
• Палестина оголосила про незалежність у 1988 році. Станом на травень-2024 її вже визнали понад 140 зі 193 країн-членкинь ООН, серед яких і Україна. 

Крок Норвегії, Іспанії та Ірландії є однією із спроб вирішення конфлікту на Близькому Сході за принципом двох держав, який так і не вдалося реалізувати. Вони навіть залучилися підтримкою інших країн, серед яких, Словенія. Однак низка держав на визнання Палестини піде лише тоді, коли її визнає й Ізраїль, а Тель-Авів  не зацікавлений у такому сценарії.

Розповідаємо про рішення трьох країн, а також про те, як взагалі утворилася частково визнана Палестинська держава.

Палестина: рішення Норвегії, Ірландії та Іспанії

Норвегія стала 144-ю країною ООН, яка визнала Палестину незалежною державою. Рішення Осло офіційно набуде чинності 28 травня 2024 року. В уряді країни обґрунтували його тим, що це необхідний крок для встановлення миру на Близькому Сході, пише NRK.

«Коли ми визнаємо Палестину, ми можемо сильніше заохочувати інші країни підтримувати розбудову цієї держави, і ми можемо притягнути її до відповідальності. Визнати державу – це не дати зелене світло всій політиці, яку вона проводить. Ми не будемо підтримувати державу, яка діє силою», — сказав прем’єр-міністр Норвегії Йонас Гар Стьоре Сторе.

Пізніше цього ж дня про аналогічне рішення оголосили Ірландія та Іспанія. Воно також набуде чинності 28 травня.

Очільник іспанського уряду Педро Санчес оголосив, що країна визнає Палестинську державу у кордонах до Шестиденної війни в 1967 році, тобто включаючи території, окуповані Ізраїлем після цього конфлікту. Також йдеться про те, що керівництвом визнається Палестинська національна адміністрація зі штаб-квартирою в Рамаллі (Західний берег річки Йордан). Як зазначає El Mundo, таким чином Іспанія позбавляється, принаймні на папері, проблеми включення влади ХАМАСу над Газою до цього визнання.

«Це заява про однозначну підтримку рішення про створення двох держав, єдиного надійного шляху до миру та безпеки для Ізраїлю, Палестини та їхніх народів. Я впевнений, що інші країни приєднаються до нас у здійсненні цього важливого кроку в найближчі тижні», — сказав очільник уряду Ірландії Саймон Гарріс. 

Ізраїль у відповідь відкликав своїх послів з Ірландії та Норвегії для термінових консультацій.

Палестинська держава: як утворилася

Палестина як географічна територія — це землі східного Середземноморського регіону. Вона включає частини сучасного Ізраїлю та палестинські території Сектора Гази (вздовж узбережжя Середземного моря) і Західного берега річки Йордан.

У різні історичні періоди регіон був під контролем різних імперій, таких як ассірійці, вавилоняни, перси, греки, римляни, візантійці та, зрештою, Османська імперія. Після розгрому останньої у Першій світовій війні територію взяла під контроль Велика Британія. На той момент на тих землях більшість становили араби, а євреї були в меншості.

«Напруженість між двома народами зросла, коли міжнародна спільнота дала Британії завдання створити в Палестині ‘національний дім’ для євреїв. Для євреїв це був дім їхніх предків, але палестинські араби також претендували на землю і виступали проти такого кроку. У період з 20-х до 40-х років кількість прибулих туди євреїв зростала, бо багато людей тікали від переслідувань у Європі та шукали батьківщини після Голокосту Другої світової війни. Також зростало насильство — між євреями та арабами та проти британського панування», — пише BBC.

Зрештою у 1947 році Організація Об’єднаних Націй проголосувала за розділення Палестини на окремі єврейську та арабську держави, а Єрусалим став міжнародним містом. План прийняли єврейські лідери, але відхилила арабська сторона, тож він так і не був реалізований.

Вже наступного року британські правителі пішли, а єврейські лідери оголосили про створення держави Ізраїль. Багато палестинців були проти, почалася війна. Втрутилися війська з сусідніх арабських держав. 

Бойові дії фактично не припинялися десятиліттями, але було два найбільш масштабні та значущі: у 1947 та 1967 роках (другий — та сама Шестиденна війна). Саме тоді Ізраїль отримав контроль над більшою частиною територій та укріпив свої позиції у регіоні.

Вже у 1988 році Палестина, яка на той момент частково опинилася під контролем Ізраїлю, оголосила про незалежність.

Західний берег і Сектори Гази: розподіл влади

Палестинські території фактично складаються із Сектора Гази та Західного берега річки Йордан. Західним берегом керує Палестинська влада самоврядування, на яку більшість держав і посилається в дискусіях про Палестину (саме її визнала Іспанія). 

Орган був створений в результаті домовленостей у 1993 році — першої мирної угоди між Ізраїлем і палестинцями. Угоду багато хто критикує, адже вона так і не привела до миру. До того ж у документі була вимога, щоб палестинці визнали Ізраїль, але не навпаки.

У 2006 році відбулися вибори на палестинських територіях. Партія ФАТХ (одна з політичних партій Палестинської автономії) перемогла на окупованому Західному березі річки Йордан і з того часу керує там. Її лідер Махмуд Аббас є президентом Палестини. ХАМАС переміг на виборах у Секторі Гази.

Палестина: хто і чому досі не визнав

Палестинську державу вже визнали понад 140 зі 193 країн-членкинь ООН, серед яких і Україна. Серед європейських країн незалежність Палестини визнають Болгарія, Угорщина, Кіпр, Мальта, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія та Швеція (тепер ще й Іспанія, Ірландія та Норвегія). При цьому жодна з країн «Великої сімки» (G7) незалежність Палестини не визнала.

Іспанія та Ірландія залучилися підтримкою один одного в питанні визнання Палестини. Також вони залучили інші країни, наприклад, Словенія обіцяла визнати Палестину до середини червня 2024 року.

На такий крок також може піти Мальта: у квітні держава вже голосувала за надання Палестині повноправного членства в ООН.

«Чи стане іспансько-ірландська коаліція ще ширшою, поки що не зрозуміло: уряд Бельгії вагається у питання, коли саме краще це зробити, тоді як у Португалії це питання поки відійшло на другий план після приходу до влади консервативного уряду. Інші держави, такі як Німеччина, хоч і підтримують зв’язки з Палестинською національною адміністрацією, але на визнання палестинської держави підуть лише тоді, коли її визнає й Ізраїль», — вважають аналітики з Deutsche Welle.

Однак Тель-Авів  не зацікавлений у такому сценарії.

«Ізраїль бачить, що після того, як він повністю залишив Сектор Гази у 2006 році та де-факто не мав ніякого контролю над цією територією 17 років, у відповідь отримав поступову ескалацію агресії з боку Гази, починаючи з ракетних обстрілів і закінчуючи жахами 7 жовтня. Влада вважає, що поки базою для палестинської ідентичності та популярності місцевих політичних гравців є ненависть до Ізраїлю, не йдеться ні про яку незалежну палестинську державу. Якщо радикали встановлять там контроль, Єрусалим зіштовхнеться з найпотужнішою для себе загрозою за останні десятиліття», — вважає експерт Центру громадянських свобод, сходознавець В’ячеслав Ліхачов.

Раніше Заборона розповідала про запит Офісу головного прокурора Міжнародного кримінального суду щодо ордерів на арешт лідерів ХАМАСу та деяких ізраїльських урядовців, а також про те, чи справді їх можуть арештувати.