Подорож на край ночі у фотографії Ukr.Lifer’a

у «Рівні цензури»

У рубриці «Рівень цензури нульовий» Заборона публікує роботи одного фотографа, художника або колективу. У них показані історії, які не співзвучні з масовою культурою або наражаються на цензуру в ЗМІ та соціальних мережах.
У цьому випуску — портфоліо київського фотографа Віталія Хоменка, у якому автор візуалізує трансформацію власної творчості, пошук себе і перехід від «треш-фотографії» до документування наслідків російської агресії.

У 2014 році Віталій Хоменко, більш відомий як Ukr.Lifer, почав шукати власні творчі стратегії й методику. Ці пошуки пролягали скрізь: через експериментальну музику в стилі industrial noise, ugly graffiti та мильницю Olympus. Насамперед вони були пов’язані з музикою, але у 2019 році у Віталія почалися серйозні проблеми зі слухом. Через неврологічне відхилення звуки змішувались і мозкові нейрони невірно їх інтерпретували, внаслідок чого він фактично оглухнув на рік.

Щоб не бути з тишею наодинці, Хоменко звернувся до фотографії. «Мій шлях як фотографа почався в новому десятилітті — навесні, в розпал ковіду, — розповідає він. — Мені пощастило в тому числі тому, що я одразу знайшов музу. Зараз розумію, наскільки це важко і важливо. То був час моєї зачарованості фотографією. Я зрозумів магію цього процесу, а саме — те, що можна створити свій світ мрій».

У роботах того періоду автор намагається створити нову реальність, неспівзвучну з повсякденним життям. Віталій створює утопічний світ — абстрактний і нереальний, у якому оголеність не є провокацією. Є тільки ніч, жага, червоні від спалаху очі й потойбічні фантазії.

Це тривало недовго, і, за словами самого Віталія, через якийсь час він почав деградувати як фотограф. Новий поштовх у пошуках себе йому дала подорож Україною 2021 року. Хоменко фокусувався на індустріальних містах та їхній ідентичності. Можливо, він і досі продовжував би Україною, досліджуючи індустріальні міста, якби не лютий 2022-го.

З початком повномасштабного вторгнення в Україну Хоменко зрозумів, що хоче бути корисним як фотограф. Він зайнявся пошуком акредитації, а згодом і роботи фотожурналістом. «Мені подобається документувати ці без перебільшення історичні події. Кожен репортаж — це великий досвід, про який можна довго розповідати. А художні прийоми, які я використовував у попередніх своїх практиках, добре поєднувалися з діяльністю фоторепортера. Радий, що можу показувати ці події крізь призму власного бачення», — пояснює Хоменко.

Документальні та репортажні роботи Хоменка дуже сильно вирізняються серед робіт інших фотожурналістів, які вдаються до класичних підходів у висвітленні подій. Він знімає зі спалахом, залишаючись непоміченим у самому центрі події. Його репортажі нагадують фотографії відомого фотографа Брюса Гілдена, який завжди знімає зі спалахом і у своїй творчості нерідко фокусується на маргінальних верствах населення. Світлини Хоменка і Гілдена химерні й лячні. Але саме ця химерність, яка оголює реальність, і притягує глядача.

«Рівень цензури нульовий» — це майданчик для відкритого діалогу на складні й табуйовані теми, як-от сексуальність і тілесність, стрес і депресія, війна й ідентичність. Ми не платимо гонорару за публікацію, але допоможемо зробити авторське висловлювання почутим, а також беремо участь у його оформленні. Деталі — тут.