«Гітлерівські злочинці теж ніби нічого не боялись». Польский Центр дослідження міжнародних злочинів вивчає акт геноциду і російську агресію. Заборона поговорила з його керівником

В листопаді 2022 року у Варшавському Університеті створили Центр дослідження міжнародних злочинів — ініціатором його створення став член Гельсінської групи і багаторічний співробітник ООН і ОБСЄ Анджей Жеплінський. Як структурований Центр, як досліджуються воєнні злочини Росії, чи просто довести акт геноциду, та чи може засудження російського керівництва тривати 20 років — ми поговорили з керівником Центру Андрієм Косилом.

Яка мета роботи Центру дослідження міжнародних злочинів? Які саме категорії злочинів ви вивчаєте?

Ми не слідчий орган, однак ми застосовуємо дисциплінарний підхід. Центр працює з матеріалами, які вже зібрані іншими установами, слідчими органами чи громадськими організаціями. Зокрема, вже погоджена співпраця з Харківською правозахисною групою, яка з початку війни ретельно документує злочини, вчинені Росією. 

Серед нас є юристи, кримінологи, психологи й соціологи. Але ми не є слідчим органом і не збираємо доказів безпосередньо — ми їх опрацьовуємо. Ми не виїжджаємо на місце злочинів, а працюємо з уже зібраними матеріалами — виключно з документами. Наш центр — це насамперед наукова підтримка для органів правосуддя, які розглядатимуть справи.

Які злочини ви вивчаєте? Які суди можуть розглянути подібні справи й ухвалити конкретні рішення на основі зібраного матеріалу?

Наразі ми зосереджуємось на дослідженні двох з чотирьох злочинів проти міжнародного права: злочині агресії та злочині геноциду — незалежно від того, в якому регіоні вони були вчинені. Саме вони потребують додаткового наукового підґрунтя, адже навіть злочини в Ізюмі чи Бучі можна кваліфікувати і як просто вбивство, і як воєнний злочин, і як геноцид. Основна складність полягає в тому, що війна триває, і росіяни продовжують вчиняти злочини. А оскільки ми працюємо з уже зібраними матеріалами, то додатковою складністю є те, що слідчі процеси, які ведуть українські правоохоронні органи, ще тривають і, відповідно, до них обмежений доступ. Ще один напрям нашої роботи — дослідження механізмів ефективного відшкодування Росією заподіяної шкоди. Ось тут ми можемо говорити про відповідальність суспільства, адже у майбутньому росіяни будуть виплачувати репарації.

Тепер про притягнення злочинців до відповідальності. Зі злочином геноциду ситуація може бути простіша, ніж зі злочином агресії, тому що ця справа підсудна Міжнародному суду у Гаазі — на відміну від злочину агресії [цей тип порушення не підпорядковується міжнародним судам, тому наразі юристи обговорюють створення спеціального військового трибуналу]. Злочин агресії вважається вчиненим з моменту його планування. Навіть якби Росія не напала на Україну, підготовка до війни — це уже злочин з погляду міжнародного права. Однак, відповідно до положень Римського Статуту, на основі якого діє Міжнародний кримінальний суд у Гаазі, можливість розгляду справи про злочин агресії може бути заблокована Радою безпеки ООН. Чим обов’язково і скористається Росія, адже вона є постійним членом Радбезу. Це означає, що потрібно шукати інші механізми розгляду звинувачення у вчиненні злочину агресії. Чим ми і займаємося. 

На сьогодні міжнародне право не передбачає механізму притягнення когось до відповідальності за злочин агресії. Один із варіантів — створення окремого трибуналу для розгляду саме злочину агресії. Інші ж типи порушень можуть розглядати суд в Гаазі або українські національні суди. Перші вироки в Україні вже є: ймовірно, справи звичайних військових можуть розглядати українські національні суди, а частину злочинів проти людяності буде розглядати суд Гааги, який вже розпочав перші розслідування. А ось новий міжнародний трибунал міг би розглянути справи щодо вищого керівництва за злочини агресії та геноциду.

Ви говорили про складність доведення злочину агресії. Довести у суді акт геноциду легше?

Не легше — це залежить від суду, де буде розглядатися справа. Звісно, легше довести злочин агресії, адже він був вчинений в момент, коли в Україну зайшли перші російські війська. Але справа про злочин агресії не є підсудною Міжнародному кримінальному суду в Гаазі, на відміну від геноциду. Якщо, припустимо, не буде створено нового трибуналу, то тоді потрібно зосередитися на доведенні злочину геноциду в Гаазі.

Якщо говорити про злочин геноциду, то це не лише фізичне знищення людей. Це, крім іншого, створення життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення людей. Це те, що зараз робить Росія на тимчасово окупованих територіях. Але, на мою думку, тут поняття геноциду слід розуміти широко: сам факт заперечення існування українського народу і переслідування за те, що хтось вважає себе українцем, вже є злочином геноциду.

Трибунал щодо колишньої Югославії тривав понад 20 років. Скільки може тривати трибунал над Росією?

Так, на жаль, роботи буде багато. Треба бути готовим, що процес, метою якого є реальне затримання і засудження російських воєнних злочинців, може розтягнутися на роки. Багато що залежить від того, якою буде перемога України і міжнародна підтримка правосуддя. Процес в Югославії дійсно був тривалим, але, наприклад, Нюрнберзький процес тривав півтора року. 

Взагалі чи боїться російська політична верхівка міжнародного суду? Складається враження, що Кремлю байдуже.

Гітлерівські воєнні злочинці теж поводилися так, ніби нічого не боялись. Нагадаю, що Герінг добровільно здався союзникам і до останнього сподівався, що йому вдасться домовитись і уникнути відповідальності. Він був засуджений Нюрнберзьким міжнародним трибуналом до смертної кари.