Попкультурне цунамі: корейські дорами збирають армію фанів по всьому світу, проте так було не завжди. Розповідаємо, як К-драми подолали цензуру й чому їхні творці тепер страждають від популярності

Південнокорейська культура за останні 10 років стала попкультурним феноменом далеко за межами батьківщини, і окрему увагу фанів здобули дорами (простою мовою — фільми чи серіали). Вони не можуть похвалитися багаторівневими історіями й зазвичай просувають вічні цінності про добро, яке завжди перемагає зло. Та саме ця доступність зробила дорами популярними навіть серед глядачів, які взагалі не цікавляться корейською культурою. 

Журналістка Заборони й велика поціновувачка дорам Анастасія Оприщенко розповідає все, що треба про них знати: від багаторічної історії, у якій знайшлося місце політичним протистоянням і цензурі, до монополії «Нетфліксу» та прокляття корейських знімальних майданчиків. Бонусом — вісім дорам на будь-який смак для тих, хто хоче ознайомитися з жанром.

Що таке дорами та звідки вони взялися?

Сам термін походить від словосполучення television drama («телевізійна драма»), що в японській мові (а саме з Японії росте коріння дорам) трансформувалося в «теребі дорама», або просто дорама. У країнах Азії так називають фільми й серіали незалежно від жанру — комедія це, романтика чи горор.

Щоби розмежувати азійські серіали, їх часто маркують першою літерою країни виробництва: C-Drama, K-Drama і J-Drama — телевізійні шоу з Китаю, Південної Кореї та Японії відповідно. Тайський різновид дорам називають лакорни — часто це ремейки китайських чи корейських шоу з тайськими акторами й побутом. Однак чимало глядачів асоціюють дорами саме з Південною Кореєю через їхню популярність і масове поширення.

Корея почала виробляти дорами в період японської колонізації 1910–1945 років. Тоді їх транслювали на радіо, і більшість таких радіопрограм були япономовними — корейською виробляли лише близько 30% контенту. На телебаченні дорами зʼявилися 1962 року, і в Південній Кореї їх одразу почав транслювати один з найбільших національних каналів — KBS (Korean Broadcasting System).

На межі 80-х і 90-х років цензура військового правління Японії знизилася, а в Південній Кореї відбувалися перші демократичні вибори. З приходом 1992 року до влади президента Кім Йон Сама в республіці розпочалася ера глобалізації: чимало молодих фахівців виїжджали на навчання за кордон і поверталися до Кореї з розумінням, як відродити культуру в країні.

Якщо Японія в той час усе більше зосереджувалася на внутрішніх питаннях, оскільки її економіка занепала, Південна Корея розвивала свою культуру — як усередині країни, так і на експорт. Усе це збіглося з початком економічного підйому Китаю, що створило величезний попит на попкультурний контент, і Південна Корея була готова його надати. Китай вважав американські телешоу несумісними зі своїми цінностями та водночас не хотів імпортувати контент з Японії, свого колишнього колонізатора. Корейські шоу натомість відповідали соціальним нормам Китаю, і такий культурний експорт суттєво вплинув на їхню популярність. А термін «дорама» міцно закріпився за проєктами, зробленими в Південній Кореї.

Японія, яку тривалий час вважали головним експортером контенту в Азії, також потрапила під вплив Кореї. 2003 року на японському ТБ вийшов корейський серіал «Зимова соната» — історія кохання двох студентів, яка раптово обривається, коли один з них гине в автокатастрофі (або ні — це головна загадка дорами). У Японії проєкт миттєво став хітом: його подивилося понад 20% глядачів по всій країні — нечувана цифра для того часу. 

Сьогодні бум на південнокорейську культуру захопив не лише Азію, а й увесь світ — для цього навіть винайшли спеціальний термін «корейська хвиля» (hallyu). За даними Netflix, понад 60% із 233 мільйонів підписників стримінгового сервісу по всьому світу дивляться південнокорейські фільми, драми та реаліті-шоу. Середній вік глядачів залежно від країни варіюється від 16 до 40 років.

Романтична комедія-блокбастер «Аварійна посадка кохання» залишалася в десятці найпопулярніших стрічок Японії 229 днів і стала шостим найрейтинговішим шоу на Netflix у США 2020 року. А горор-дораму «Милий дім» за перші чотири тижні на Netflix переглянуло 22 мільйони підписників, що дозволило їй посісти перше місце у всесвітньому рейтингу стримінгу незабаром після її випуску.

Від «сагик» до «Гри в кальмара»: якими бувають К-драми?

Дорами можна умовно поділити на серіали про сучасну повсякденність і ті, що сфокусовані на певній історичній події чи постаті. Для останніх є свій термін — «сагик», що переважно використовують для історій, сюжет яких відбувається в Кореї до 1897 року. Мова, зокрема, про історичні епохи Когурьо, Пекче, Сілла, Корьо й Чосон.

Популярні теми історичних дорам — битви, королівська влада та родина, відомі військові командири, політичні інтриги. Персонажами таких серіалів можуть бути як реальні історичні постаті, так і цілком вигадані чи значно змінені. Через популярність такого жанру в Південній Кореї змішували «сагик» з іншими історичними епохами або фантастикою (подорож у часі, магія, містика, переселення душі, вампіри, зомбі). Цікавість до таких дорам тільки суттєво зростала.

Натомість серіали про сучасність найчастіше сконцентровані на історіях кохання, сімейних зв’язках і стосунках між людьми. Вони нерідко розгортаються в умовних локаціях та обертаються навколо якоїсь певної професії чи частини суспільства: суди, лікарні, школа, університет, офіс, армія. Тим самим корейці активно рекламують серед молодого покоління роботу на державних посадах. Водночас пропагуючи роботу в суді через головну героїню-жінку, сценаристи ніколи не зауважують, що жінки досі зазнають дискримінації в цій сфері.

Загалом корейські сюжетні лінії регулярно поєднують сильних персонажів із соціальними проблемами, що часто стають лейтмотивом усієї дорами. Очевидний приклад — серіал «Гра в кальмара», де паралельно із сюжетом про гру на виживання за велику суму грошей розгорталися історії про закредитованість населення, класову нерівність, засилля мафії та відносини з Північною Кореєю.

Сюжети дорам варіюються залежно від вікових обмежень, що з 2000 року регулює Корейська комісія з комунікацій:

• до 12 років — програми можуть містити сцени легкого насильства або згадки про теми, що вважаються дорослими;
• до 15 років — програми можуть зачіпати помірні або важкі дорослі теми, мати певний стиль мови, сексуальні натяки й сцени насильства;
• з 19 років — програми порушують дорослі теми, зображують сексуальні ситуації, можливе використання лайки та тривожні сцени насилля.

Тривалість стандартного сезону для дорам — три місяці. Більшість з них мають обмежену кількість епізодів — від 16 до 24, хоча деякі (особливо сімейні й історичні драми) тривають понад 50 епізодів і зазвичай закінчуються за один сезон.

Спочатку К-драми створювали на ТБ, та з 2000 року їхнє виробництво передали незалежним продакшн-компаніям, конкуренція між якими дуже висока. Бюджет на виробництво проєкту зазвичай розподілено 50 на 50 між продакшном і телеканалом, де планують трансляцію. Якщо ж до серіалу залучені зіркові актори та відомі сценаристи, телеканали можуть покривати навіть більші витрати.

Корейські серіали зазвичай знімає один режисер і один сценарист, тому вони мають чіткий режисерський стиль і мову, на відміну від американських серіалів, де часто разом працюють кілька режисерів і сценаристів. Основна цільова аудиторія К-драм — жіноча, тож більшість історій написані саме жінками, тоді як за режисуру переважно відповідають чоловіки. 

При цьому корейські жінки, які хочуть розвиватися в кіноіндустрії, часто стикаються з нерівністю — зокрема через те, що високобюджетні проєкти довіряють чоловікам. В індустрії досі переважає упередження, що режисери-чоловіки заслуговують на більшу довіру, а жінки в кіно не такі професійні, тож і чоловіче бачення у створенні шоу переважає і вважається більш комерційно прийнятним.

Чому «корейська хвиля» перетворилася на попкультурне цунамі?

Дорами довгий час були одним із ключових двигунів «корейської хвилі». Керівники корейських ТБ-мереж у 1980-х та 1990-х часто їздили до Японії, щоби надихнутися локальними телевізійними драмами. Тоді ж у країні зросла кількість телеканалів, які могли транслювати такі проєкти.

1993 року вийшов американський фільм «Парк Юрського періоду», що зібрав у світовому прокаті більше, ніж Південна Корея заробила на проданих машинах Hyundai. Владу країни налякала така експансія іноземної культури, тож прокат іноземних фільмів заборонили. Та вже за кілька років Південна Корея стикнулася з економічною кризою, що призвело до часткового скасування цієї заборони. 

Президент Південної Кореї Кім Йон Сам та його наступник Кім Де Чжун вирішили, що країна може і повинна створювати власне кіно, тож корейська влада зробила підтримку національної культури державною стратегією і ввела спеціальні квоти для власного кінематографа. Кінотеатри мали передусім просувати національний контент, а вже потім — іноземний. Крім цього, кіновиробникам зменшили податок на створення контенту, стимулюючи їх таким чином виробляти більше власного продукту.

Контент, який спочатку був розрахований на внутрішній ринок, швидко зацікавив увесь світ. Історичну сагу «Коштовність у палаці» (2003) показали у 91 країні, а рейтинг глядачів в Ірані сягнув 90%, що спровокувало в країні інтерес до корейської мови й культури та проклало шлях до успіху інших історичних К-драм.

Однак деякі дослідники культури наполягають, що «корейська хвиля» стала популярною не завдяки підтримці керівництва країни, а через японський тиск на корейську культуру. Протидія йому збіглася зі світовою глобалізацією, що підняло Південну Корею на суттєвий рівень популярності.

Крім того, на популярність дорам вплинув розвиток стримінгових сервісів (Netflix, Hulu тощо), які пропонують перегляд серіалів із субтитрами різними мовами. Однак сьогодні корейські виробники дорам звинувачують Netflix в агресивному використанні корейського продукту. Стрімінговий сервіс дістає всі права інтелектуальної власності на К-драми та глобальні права на їхню трансляцію, тоді як ані виробничі компанії, ані корейські телевізійні станції не отримують відповідного прибутку. 

Увагу широкої аудиторії, зокрема, привертає мікс жанрів, притаманний дорамам. Автори нерідко змішують в одному творі наукову фантастику, романтику, жахи й історичну драму. При цьому в багатьох випадках сюжет К-драм може видаватися передбачуваним: добро завжди перемагає зло, а головні персонажі навряд чи будуть меркантильними, егоїстичними чи підлими.

Корейські шоу також працюють і як реклама країни: творці серіалів показують традиційну їжу, побут, обряди, легенди та корпоративну культуру. Чимало в К-драмах і продакт-плейсменту — від автівок і телефонів до локшини й елементів корейської моди. В останньому випадку дорами стають легальним майданчиком для місцевих брендів. Однак не завжди рекламні інтеграції вдається вставити в сюжет завуальовано — ось, наприклад, добірка найбільш очевидного продакт-плейсменту в дорамах.

Відсутність насильства й сексу в переважній кількості К-драм приваблює, зокрема, країни Близького Сходу та інші консервативні держави. А універсальні історії, в яких немає місця оголеним тілам і крові, роблять їх доступними одразу для різних вікових аудиторій.

Жахи знімальних майданчиків і романтизація насилля: за що критикують дорами?

Швидкість в усьому — невіддільна частина корейського повсякдення в будь-якій сфері. Такий спосіб життя має свою назву — «палі-палі», і він проявляється як у найдрібніших побутових справах, так і в розвитку усієї країни та її інфраструктурі. Палі-палі зачіпає і виробництво дорам, утім, така швидкість має зворотний бік. 

Часто автори К-драм не працюють над попередньою розробкою проєктів: заздалегідь продумують каркас історії, що має бути доволі гнучким, аби змінювати сценарій залежно від реакції аудиторії. Серіали, відповідно, знімають паралельно з трансляцією на ТБ, і для пришвидшення зйомок у виробництві однієї дорами можуть одночасно брати участь кілька знімальних груп.

Постійна робота над сценарієм та щільний знімальний графік зобовʼязує творчу команду весь час залишатися на ногах, іноді — без можливості зробити перерву на відпочинок і сон. У корейських ЗМІ навіть зʼявився термін ччок-джам (буквально — бічний сон), що описує нерегулярний, короткий сон, до якого актори вдаються просто на знімальному майданчику чи в незручних місцях. Деякі корейські актори зізнавалися, що приймали препарати, які підвищують спроможність працювати. Ба більше — їм нерідко доводиться відмовлятися від лікарняного, адже в корпоративній культурі Кореї це не схвалюють, оскільки вважають проявом відсутності інтересу до роботи.

Ще один момент контроверсії — фінансова нестабільність творчої команди. Витрачаючи на знімання більший бюджет, ніж було заплановано, продакшн-компанії нерідко залишають без зарплатні знімальну групу чи акторів другого плану. Телеканали перекладають відповідальність за це на продакшни, а ті натомість можуть просто припинити свою роботу.

Згідно зі звітом Всесвітнього економічного форуму, за гендерною рівністю Південна Корея посідає 115-те місце зі 149 можливих. Наслідки цього знаходять своє відображення і в деяких дорамах, де історії кохання можуть містити романтизацію насильства чи прояви токсичної маскулінності: чоловіки на екрані можуть грубо смикати своїх партнерок, вимагати взаємності без їхньої згоди, натомість жінок зображають слабкими й тендітними, яких постійно треба захищати. У сюжеті це зазвичай ніяк не зазнає критики, зате, наприклад, отримує реакцію від Amnesty International Korea.

Проте останнім часом сюжети із сильними жіночими персонажами набувають у Південній Кореї більшої популярності. Після поширення руху #MeToo, до якого приєдналися і корейські жінки, в дорамах стали рідше зʼявлятися проблематичні гендерні тропи на кшталт «попелюшки» або «діви в біді». Героїнь К-драм останніми роками зображають впливовими та успішними, вони роблять карʼєру, спілкуються про неї, а не лише про стосунки, до того ж тепер самі рятують чоловіків у кризових ситуаціях.

Одне з найуспішніших південнокорейських телешоу минулого року «Надзвичайна юристка У» розповідає історію молодої жінки з аутизмом, яка вдало виграє справи в одній із провідних юридичних фірм країни. Серіал уже продовжили на другий сезон. Він став шостим за популярністю неангломовним серіалом Netflix і нещодавно здобув номінацію на премію Critics’ Choice Award 2023.

Та викривляють у дорамах і чоловічих персонажів. Зазвичай їхній образ ідеалізований: красиві, розумні та емоційні герої постійно перебувають у пошуках «справжнього кохання». Це сприяє популярності серіалів серед жінок, однак суттєво завищує стандарти для чоловіків. Завдяки цьому в країні найвищий показник пластичних операцій у світі, а мешканці інших країн роблять пластику, щоби бути схожими на корейців.

Якщо ви ніколи не дивилися дорами, ось вісім проєктів, з яких варто почати:

«Відповіді з минулого» — ностальгійний спогад про Корею кінця 90-х, коли попкультура країни лише починала розвиватися, а єдиними засобами зв’язку між друзями були телефони.

«Гоблін» — Токкебі живе вже понад дев’ять століть. Колись він був славетним полководцем, але король боявся його впливу, тож розстріляв його загін. Сам полководець став безсмертним демоном. У нього в грудях навіки застряг меч, витягти який (і тим самим убити Токкебі) може тільки дівчина з особливим даром.

«Сир у мишоловці» — дорама, основана на дружбі та стосунках кількох студентів коледжу, особливо між працьовитою студенткою-стипендіаткою Хон Соль і багатієм Ю Чжоном, який маніпулює та використовує людей і схильний знищувати тих, хто його дратує.

«Нащадки сонця» — капітан підрозділу спеціального призначення корейської армії Ю Сі Джин перебуває з миротворчою місією в гарячій точці вигаданої країни Урук. Випадкова зустріч з докторкою Кан Мойон приводить до взаємної закоханості, проте їхня професійна діяльність не дозволяє роману розвиватися як у всіх звичайних людей.

«Спадкоємці» — дорама про складне життя молодих корейських багатіїв, яким статки заважають побудувати романтичні стосунки та жити незалежно проти волі власних батьків. 

«Ча-ча-ча на узбережжі» — дантистка Юн Хе Джин кидає роботу в місті й відкриває клініку в сільській місцевості, де знайомиться з ентузіастом Хон Ду Сіком, який має безліч робіт та хобі. І хоча це насамперед історія кохання, вона торкається таких проблем, як нездійснені мрії, втрата та розлучення.

«Моє кохання із зірки» — романтична драма про інопланетянина, який опинився на Землі 400 років тому за часів династії Чосон. Він дуже критично та цинічно ставиться до людей і планує скоро повертатися додому, але закохується у відому актрису, яку намагаються підставити.

«Багряні серця: Корьо» — головний герой потрапляє в минуле, де опиняється в тілі юної дівчини. Тепер він/вона має жити в часи епохи Корьо та не відрізнятися від інших мешканців. Через незвичну для того часу поведінку в геро_їню закохується спадкоємець трону.