Як аматорські фото з блошиних ринків стають віршами та любовними історіями. Проєкт німецької видавчині Гелени Меліков Lost & Found

Блог Lost & Found німецької дизайнерки книжок, фотографки й видавничі Гелени Меліков створив ком’юніті шанувальників поетичних текстів і чорно-білої фотографії, а також став початком створення книг, що демонструють без надміру естетичне поєднання вернакулярної фотографії та літературної творчості. Заборона поговорила з авторкою про те, як знайдені на блошиних ринках Європи аматорські знімки з минулого надихають авторів писати прозові й поетичні тексти, придумувати рефлексивні історії з особистого життя, тим самим по-новому розповідати про фотографію та будувати мости між минулим і сьогоденням.

Магію фотографії Гелена пізнала ще в дитинстві, коли батько в темній кімнаті з червоним світлом друкував сімейні знімки. Проте ідея для створення блогу виникла у 2016-му в Римі. Там Гелена товаришувала з групою митців, які щонеділі на вулиці знімали незнайомців на Polaroid і відразу писали емоційний текст про людину на світлині. Так і до фотографії Гелени один з митців написав інтерпретацію про її особистість, яка її вразила. 

Одночасно на блошиному ринку Риму Гелена придбала перші фотографії. Серед них знімок молодого чоловіка, що сидить на дереві й замислено дивиться вбік, а також фотографія дещо розгубленої жінки на площі старого міста з бруківкою довкола. Саме до останнього фото було написано перший текст «Спостерігач» (Beobachter). Вірш, що складається з 18 рядків, описує кошик як предмет на площі міста, якого ніхто з перехожих не помічає. І навіть розгублена жінка на фото йде повз. Дивлячись у протилежний бік, вона ніколи не дізнається, як довго він тут стоїть та що всередині. 

Засновниця Lost & Found Гелена Меліков збирає й селекціонує аматорські фотографії. А для написання текстів та поезії запрошує як початківців, так і професійних авторів, серед яких є також і журналісти. 

Кожен з них має змогу обрати з її приватної колекції вернакулярних знімків, знайдених на блошиних ринках Франції, Німеччини та Італії, одну фотографію — ту, що певною мірою йому близька й надихає на створення поетичних роздумів у формі есе чи вірша. 

Результатом кількарічних дописів у блозі стала перша експериментальна книга під назвою Lost and Found — Vergangene Bilder neu erzählt («Втрачені та знайдені — минулі зображення, розказані по-новому»). По центру сірого картону, що є обкладинкою збірки текстів і вернакулярних фотографій, надруковано ідеально скомпоноване фото. На ньому зображена усміхнена молода жінка, що сидить над водою. Пірс зі збитих дерев’яних дощок, на краю якого вона сидить і споглядає на фотографа, та ребриста поверхня води формують для читача естетичний простір для творчого наративу. Авторка Ані Менуа написала до цього фото текст «Влітку 1929-го». Ось його фрагмент: 

«Що бачиш ти, коли споглядаєш на мене на фото? Так, це я. У віці 28 років. Боже мій, яка я була молода! Можливо, ти думаєш: виглядаєш щасливою. Можливо, я навіть і була щасливою якоїсь миті. Я усміхаюся».

«Я живу в Берліні, і це місто має дуже багато історії, тут зроблено дуже багато фотографій. Що мене насамперед цікавить, це як люди сприймали своє місто в певний час і відображали це на аматорських знімках», — ділиться Гелена.

Вона змінила свої підходи до роботи зі світлинами з початку проєкту. «Раніше я набагато більше звертала увагу, чи має певне фото потенціал для тексту чи вірша, чи торкає мене, що може мені це фото розповісти — можливо, це воно має певні таємниці, які роблять його цікавим. Проте сьогодні мій пошук більше зосереджений на мотивах, які я шукаю в інтернеті. Наприклад, “Берлін”, “сніговик”, “люди, що цілуються”, знімки самих себе або ж це квір-люди. Тобто підхід до пошуку фото та їхньої селекції став тематичнішим», — розповідає Гелена. 

Тематична робота над фотографіями привела до створення наступної книжки — In Liebe Von. Це чорна коробка, в яку поміщено 21 складену картку з любовними листами. Коли їх розгортаєш, звідти випадає фотографія. У цих листах автори рефлексують сучасними любовними текстами на старі світлини. 

«Це точно не класичні любовні листи в стилі Гете. Проте всі романтичні. У них ідеться про біль і про хороше трактування однієї людини іншою. Є також листи з минулого в майбутнє або навпаки. Є листи сестер, лист про Україну й війну, лист від родичів до пар і декілька квір-історій».

Серед унікальних любовних листів є і особливий, написаний штучним інтелектом. Для цього спочатку Midjourney описав завантажену фотографію, зроблену в Україні 1939 року. На ній зображено двох дівчат, які сидять поруч. Гелена вважає, що вони могли бути парою. На звороті знімка написано: «Фросю, я дарую тобі фотокартку й прошу її прийняти. Вона тебе навчить, як мене не забувати. Фросю, пам’ятаєш — бережи, забудеш — порви».

Результати зчитування фото, які видав ШІ: дві жінки з’являються на старомодній фотографії, стоять поруч, у стилі тем єврейської культури, без статі, близька зйомка, романтика, сильні лінії, 1920-ті роки. 

Після деяких доповнень до тексту й формулювання завдання написати його як любовний лист GPT-4 став одним із 21 авторів книги. 

За словами видавчині в майбутньому Lost & Found  може стати газетою, дійством чи чимось іншим. Саме тому проєкт й існує, що в ньому є багато потенціалу для розвитку.