Нескінченний цикл перероджень і очищень Київкомунсервісу. Проєкт Олександра Попенка «Ведеться спостереження»
у «Рівні цензури»
Олександр Попенко працює з документальною фотографією та відео. У своїх фотопроєктах він фокусується на абсурдності звичайної та вже непомітної для українського ока реальності. Так, з 2020 року Олександр фотографує Ейфелеві вежі, які постійно з’являються в різних населених пунктах України. «Ведеться спостереження» — це продовження дослідження цієї абсурдності, де фокус звужується до спостереження за життям смітника у подвір’ї з вікна орендованої квартири.
«У буремні часи потрібен острівець стабільності. Такий, що не змінюється і дає надію на те, що всі негаразди минущі. Цим острівцем стала звичайна територія смітника під панельним будинком у Києві. Там, де діє заборона виносити сміття, завжди лежать неоціненні скарби. Меблі, сухі новорічні ялинки, ванна, килими, мішки з одягом, матраци, дошки та вікна, — каже Олександр. — У фотосерії “Ведеться спостереження” речі часто зʼявляються самі собою, як з чарівного килимка чи кімнати на вимогу з “Гаррі Поттера”, — треба тільки побажати».
Фотограф знімав цей смітник декілька років, не сприймаючи процес як повноцінний проєкт. Він фотографував моменти, які здавались йому смішними або цікавими, ніби смітник жив окремим життям. Згодом Олександр переїхав в Бучу, а потім через вторгнення повернувся в Київ і відчув, що нічого не змінилося. Смітник так само мав багато поціновувачів та відвідувачів. А значить, щось лишилось стабільним.
«Важко не помічати того, що в тебе буквально під носом. Я завжди з цікавістю дивився на стихійний смітник з вікна квартири, в якій жив останні шість років. Люди зносять туди всякий габаритний непотріб, який не поміщається у звичайний сміттєвий бак — меблі, сантехніку, міжкімнатні двері. Моя сестра ніжно любить цей смітник і навіть приносила додому звідти дошки, які побачила з вікна. Спочатку я з цього сміявся, а потім і сам почав частіше звертати увагу на це місце», — згадує фотограф.
«Там весь час відбувається локальне життя — хтось щось приносить і викидає, хтось забирає корисні речі, щось шукає, а тим часом купа сміття постійно змінює форму і росте, аж поки комунальники не приберуть її. Чисто там буває недовго, бо як тільки там з‘являється якийсь умивальник чи тумбочка, сміттєве колесо сансари заходить на новий оберт — нескінченний цикл наповнень, перероджень і очищень від Київкомунсервісу. Я не згадаю точно, коли, але в якийсь момент там з‘явились банери з попередженням про заборону викидання сміття, штраф 2000 грн та знаком відеокамери з написом “Ведеться спостереження”. Очевидно, що камера ніде не стоїть. Але спостереження все-таки ведеться».
«Рівень цензури нульовий» — це майданчик для відкритого діалогу на складні й табуйовані теми, як-от сексуальність і тілесність, стрес і депресія, війна й ідентичність. Ми не платимо гонорару за публікацію, але допоможемо зробити авторське висловлювання почутим, а також беремо участь у його оформленні. Деталі — тут.
