28 лютого в Кишиневі вже вкотре відбулись проплачені проросійські мітинги проти чинного уряду Молдови та євроінтеграції країни. Водночас керівництво РФ намагається дестабілізувати ситуацію в сепаратиському регіоні Придністров’я. На прохання Заборони політологиня Єлизавета Павленко проаналізувала, чи буде ЗСУ демілітаризовувати Придністров’я та як Росія за допомогою Угорщини впливає на настрої вже в зовсім іншому регіоні Молдови. 

Як Придністров’я перетворилося на російський анклав?

Сепаратистські настрої у Придністров’ї панували від часів радянської перебудови: наприкінці 1980-х політична лібералізація сприяла відродженню націоналізму. Еліти тодішньої Молдавської РСР взяли курс на зближення з Румунією, проте один з регіонів, Придністров’я, мав інший вектор. Здебільшого Придністров’я населяли росіяни та українці, які виступали за тісну співпрацю з СРСР, збереження російської мови як державної та відділення від Молдови. 

Це призвело до збройного конфлікту 1992 року. У боротьбі за сепарацію так званій Придністровській Молдавській Республіці (ПМР) допомогла 14-та російська армія, яка тоді перебувала на території Молдови. Це змусило Кишинів підписати договір, який дозволив перебування «мирного» контингенту російських військових на території самопроголошеної держави. 1999 року Москва підписала Стамбульські угоди, згідно з якими мала завершити «миротворчу» місію в столиці ПМР Тирасполі, але обіцянки так і залишилися на папері.

За ці 24 роки Кишинів не наважився денонсувати мирну угоду 1992 року. Причина — насамперед те, що регулярна армії Молдови менша, ніж контингент в Придністров’ї, який складає приблизно 1700–1800 комбатантів. У випадку денонсування військовослужбовці РФ мали б залишити територію ПМР, інакше офіційно вважалися б окупантами молдовської території. Уряд отримав би легітимне право звернутися по допомогу третьої сторони: країн НАТО або України, яка не менше за Молдову зацікавлена у розв’язанні конфлікту. Однак поширені серед населення симпатії до Росії і відсутність проєкту реінтеграції не дозволяли владі Молдови вжити рішучих заходів.

Російський уряд активно спонсорує антиурядові мітинги в Молодові. Гонорар за участь складає 20 євро.

В лютому українська розвідка знайшла документи, які підтвердили підготовку державного перевороту у Молдові. «Нашій розвідці вдалося перехопити детальний російський план руйнування політичної ситуації в Молдові. Російський документ показує, хто, коли і внаслідок яких дій збирається зламати Молдову, демократичний порядок у цій країні, і встановити свій контроль», — заявив президент України Володимир Зеленський на саміті ЄС 9 лютого. Дані розвідки він передав президентці Молдови Маї Санду.

Це змусило зазвичай нерішучу Санду вдатися до дій. Вона розпустила уряд та призначила посадовців, які здатні впоратися з безпековою кризою. Прем’єром став Дорін Речан, колишній міністр внутрішніх справ та спеціаліст з безпекових питань — говорячи простіше, «силовик». За його словами, Придністров’я необхідно демілітаризувати «шляхом евакуації російських військ». Він виступає за приєднання країни до НАТО, адже багаторічний нейтралітет Молдови не дав їй жодних безпекових гарантій та довів свою неефективність.

28 лютого в Кишиневі відбулися протести, які, вірогідно, фінансуються Москвою. Мітингувальники зізнавалися, що їх привезли автобусами; деякі відкрито казали, що вони з Росії. «Більшість з них російськомовні, які приходять на такі протести не через політичні переконання, — розповідає про мітингувальників Анатол Шалару, ексміністр оборони Молдови. — Вони отримують гроші — від 20 до 40 євро за день. І без грошей на протести не виходять. Вони усі проплачені».

Організатором мітингів виступає партія «Шор» — проросійська політична сила у Молдові, яка співпрацює з московським ФСБ. Її засновник — олігарх та ексдепутат Ілан Шор, якого звинувачують у викраденні коштів з банківської системи Молдови. Він продовжив свою підривну діяльність в країні навіть після втечі до Ізраїлю. Шор не приховує, що його мета — повалення проєвропейського уряду в Молдові. 

Протести — один з інструментів для досягнення цієї мети. «Тарифні» мітинги розпочалися у жовтні 2022 року, коли в країні запровадили віялові відключення світла через обстріли росіян. Молдова експортувала електроенергію з України і була змушена перейти на дорожчу, але більш стабільну альтернативу Румунії. Рахунки за електроенергію зросли вдвічі, тому проросійським політтехнологам навіть не довелося вигадувати причину для протестів. 

На «тарифних» мітингах вимагають відставки Маї Санду та повернення до проросійського зовнішньополітичного курсу. Аргументація проста: дружба з Росією зменшить платіжки, надавши дешеві енергоносії та природний газ. Восени російський «Газпром», який володіє контрольним пакетом акцій «Молдовагазу», перейшов до маніпуляцій ресурсами: зменшив поставки до Молдови на 30% у жовтні, а у листопаді — на 50%. 

Хто, окрім сепаратистськи налаштованих політиків, допомогає РФ в дестабілізації Молдови?

Заразом Росія звертається до своїх євроскептичних союзників, які допомагають посилити проросійський політичний ландшафт у Молдові. На думку Анатола Шалару, союзником Росії у молдовській спецоперації є Угорщина. Її прем’єр Віктор Орбан — найвідданіший і, мабуть, єдиний європейський друг Путіна, що обіймає високу посаду (згадаймо, що спроби фінансово підтримати інші шовіністські праві партії у Франції, Австрії та Німеччині не обернулися для РФ успіхом). Він допомагає дестабілізувати ситуацію в іншому молдовському регіоні з сепаратистськими настроями — Гагаузії. На виборах 2021 року в цій автономії комуністи та соціалісти здобули 81% голосів. Регіон відрізняється сильним впливом РПЦ та проросійськими настроями, яких не поділяє решта Молдови.

На тлі загострення безпекової ситуації Гагаузію відвідала делегація з Угорщини. Урядовці та парламентарі запевнили місцеву владу у повній підтримці, допомозі в отриманні більших прав та укріпленні автономії. Якщо придністровське питання розв’яжеться, є ймовірність, що росіяни займуться проксі-операціями в цьому регіоні. 

Чому РФ ескалює ситуацію в Придністров’ї, знаючи, що в разі ескалації її військовий контингент приречений?

Росія продовжує робити все для ескалації: влаштовує мітинги, поширює дезінформацію про можливий наступ зі сторони України та всіляко готується до провокацій. Один з магістральних пропагандистських аргументів полягає в тому, що ЗСУ начебто хоче заволодіти найбільшим складом боєприпасів у Європі, що розташований неподалік кордону з Україною в селі Ковбасна так званої Придністровської Республіки. За часів холодної війни СРСР розмістив там величезну кількість зброї та техніки на випадок війни з НАТО. Після розпаду Радянського Союзу склад опинився під контролем росіян. 

За інформацією депутата Держдуми РФ Віктора Алксніса, на складі лишилося близько 18 тисяч тонн снарядів. «В основному застарілих боєприпасів періоду Великої Вітчизняної війни, непридатних для застосування через строки придатності, що сплили. Залишилася велика кількість авіаційних бомб. Залишилося небагато несправної бронетехніки застарілих зразків», — пише він. 

Ще одну ціль Росії з дестабілізації ситуації в Тирасполі окреслив представник ГУР Міністерства оборони України Андрій Черняк: «Це спроба відвернути європейську громадськість від подій, що відбуваються в Україні. Вони бачать, що вся увага сконцентрована на Україні, у тому числі в сенсі допомоги. Через це вони намагаються розпалити нову пожежу в Європі». Частково росіянам це вдається: США та ЄС відволікаються від війни в Україні на нову потенційну кризу в Європі.

Які найімовірніші сценарії розвитку? ЗСУ демілітаризує Тирасполь? Чи Молдова дочекається завершення війни?

Ситуація у Придністров’ї стабільно загострюється кожні кілька місяців. Є два варіанти розвитку подій: ескалація або стримання конфлікту. 

Імовірно, проблему знову поставлять в режим очікування. В Молдові практично відсутня боєздатна армія, і єдиний інструмент для врегулювання ситуації — дипломатія, на яку не варто розраховувати, коли маєш справу з російським урядом. До того ж Мая Санду та її попередники не відрізняються рішучістю у протистоянні російським спробам розхитати країну. Реакцією на кроки з демілітаризації Тирасполя можуть стати ракетні обстріли росіян — цього і боїться Кишинів. Ракети вже залітають в повітряний простір Молдови. Не маючи достатніх засобів ППО, Молдова зараз веде переговори з Україною та Румунією про захист її неба. 

Найбільш вигідний для Санду сценарій — уникнути ескалації та чекати завершення російсько-української війни. Поразка змусить росіян прийняти ультиматум про виведення «мирного» військового контингенту, який разом з західними союзниками висуне Україна. За подібним сценарієм може бути розв’язане не лише питання Придністров’я, а й окупованих територій Грузії.

Україна — найбільш зацікавлена у демілітаризації ПМР країна після самої Молдови. Загроза наступу з Придністров’я не вщухає з 24 лютого 2022 року (хоча такий наступ неможливий з ресурсних причин та не становить загрози для ЗСУ). Окупована росіянами територія на західному кордоні становитиме постійну загрозу національній безпеці й після завершення війни. Тому в разі ескалації Київ готовий дати відсіч. 

«Україна готова допомогти Молдові з Придністров’ям», — сказав Зеленський, не уточнюючи, чи буде це допомога військового характеру. Однак зважаючи на загрозу, яку становить цей російський анклав і для України, і для Молдови, можна припустити, що демілітаризацію регіону здійснять ЗСУ. 

Збройна ескалація з боку РФ, якщо путінський уряд на неї наважиться, стане самовбивчим рішенням. ПМР не має прямого кордону з Росією, тому перекидання військових і техніки можливе тільки через проведення десантної операції. Успіх такої операції практично неможливий, бо для цього треба зайти в небо України чи Румунії. У випадку ескалації Мая Санду все ж наважиться денонсувати угоду 1992 року та покличе на допомогу Україну. На думку багатьох аналітиків, таке протистояння не займе більш як 3–4 дні: придністровські комбатанти не мали бойового досвіду протягом 30 років, а їхня кількість не сягає і двох тисяч.