РФ під прикриттям міжнародних ігор готувала убивць. Що приховують військові навчання

• Турнір «Соколине полювання» за участю російських операторів БПЛА проводилося в Ірані з 15 по 27 серпня 2022 року.
• У цей період країна-терористка отримала першу партію дронів-камікадзе Shahed-136.
• Спільні мілітаристські проєкти РФ та Китаю можуть бути не менш небезпечними для України, ніж поставки іранських дронів агресору.

Російські військові, які в середині серпня-2022 прибули до Ірану під прикриттям участі у турнірі для операторів безпілотників, таємно тренувалися користуватися Shahed-136. Через два тижні були завдані перші удари цими дронами по цивільній інфраструктурі України. Такий трюк є не просто очікуваним від країни-терористки, а й традиційним. І це далеко не все, що ховається за міжнародними військовими іграми, де беруть участь росіяни.

Заборона розповідає про використання військових змагань в іноземних країнах як тренувальні табори для воєнних злочинів в Україні.

Соколине полювання-2022 в Ірані: чим займалися російські військові

З серпня 2015 року Міністерство оборони Російської Федерації організовує спортивно-військові заходи, які отримали назву Армійські міжнародні ігри (АрМІ). Це, свого роду, тренувальні змагання, в яких беруть участь різні роди військ з різних країн, яких Росія вважає своїми партнерами.

Самі ж ігри поділяються на конкурси за дисциплінами, серед яких «Танковий біатлон», «Снайперський рубіж», «Авіадартс» тощо. У 2017 році до програми змагань додали ще один турнір для операторів безпілотних літальних апаратів — «Соколине полювання». Список країн-учасниць, а також призові місця дозволяють зрозуміти, які із російських партнерів найбільш прихильні до Кремля.

Так, у 2022 році «Соколине полювання» проводилося з 15 по 27 серпня в Ірані, який під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну став одним із найголовніших союзників агресора, забезпечуючи смертоносною зброєю. Утім конкретно з цим конкурсом все далеко не так просто: у журналістів-розслідувачів проєкту Наші гроші є вагомі причини вважати, що російське військове керівництво використало трюк з організацією міжнародного конкурсу для прикриття реальних цілей — навчити своїх солдатів оперувати іранськими дронами-камікадзе Shahed-136 та ударними Mohajer-6 для нанесення ударів по Україні.

Офіційно Міноборони РФ заявило, що турнір мав проходити на найбільшому іранському аеродромі поблизу міста Ісфаган, де розташована 8-ма авіабаза ПКС Ірану. Утім насправді російські кадрові військові перебували на летовищі біля міста Кашан, що знаходиться за 200 км від Ісфагану. Тут надсекретна база іранської безпілотної авіації та головний навчальний центр операторів БПЛА. Окрім цього, за даними міністра оборони Ізраїлю Бені Ґанца, на цій авіабазі готувалися і продовжують готуватися терористичні угруповання, зокрема, з Ємену, Сирії, Іраку та Лівану. А з 2022 року — ще й Росії: за місяць до початку «Соколиного полювання» російська делегація щонайменше двічі приїжджала сюди, щоб домовлятися про поставки іранських дронів.

Для опанування технікою запуску дронів Shahed Кремль відрядив військовослужбовців 924-го Державного центру безпілотної авіації міноборони РФ. Він вважається головною кузнею операторів дронів для російської армії, а також чи не єдиним підрозділом, який займається тестуванням БПЛА.

З 13 російських військових, які приїхали на змагання в Іран, розслідувачам вдалося ідентифікувати чотирьох:

• Сергій Созінов;
• Андрій Степовий;
• Гліб Півкін;
• Євгеній Глухов.

Усі родом з Коломни Московської області. Перебування їх на базі підтверджують фотографії та відео, опубліковані Міноборони РФ та на особистій сторінці у «ВКонтакте» Сергія Созінова.

Сергій Созінов біля Шахської мечеті, Ісфаган. Фото: Наші гроші. Львів

За даними The Washington Post, першу партію Shahed-136 Росія отримала 19 серпня, якраз тоді, коли в Ірані й проводилося «Соколине полювання». А вже через два тижні після завершення змагань, 13 вересня, росіяни вперше атакували цивільні об’єкти України цими безпілотниками.

Журналісти припускають, що ці четверо російських військових або самі запускають дрони по українських містах, або командують атаками.

Спільні навчання Росії та Китаю: яка загроза

Попри те, що Китай безпосередньо не залучений до війни Росії проти України, поступове зміцнення партнерства між Пекіном та Москвою може мати негативні наслідки як для нашої держави, так і для західних союзників. Особливо це стосується двох секторів: економічного та військового. 

Офіційно КНР не підтримала західні санкції, навпаки — допомагає Росії через спільні проєкти, підписані до та після 24 лютого. Впродовж минулих років було проведено десятки спільних тренувальних проєктів: фактично, вони відбуваються декілька разів на рік. Потенційно такі відносини можуть дозволити РФ отримати реальний, хоч і таємний доступ до військово-промислового комплексу КНР.

Не виключено, що і КНР використовує тренування для підготовки армії до вторгнення на Тайвань. Такий розвиток подій також не несе нічого хорошого ані Україні, ні західним партнерам. У разі розгоряння нової широкомасштабної війни ресурсозатратність для союзників суттєво зросте, якщо взагалі не дійде до критичного рівня.

«Сі Цзіньпін може вважати, що зараз якраз найкращий момент для наступу, оскільки Захід уже перевантажений наданням військової допомоги Україні. З новим фронтом на Сході Росія могла б отримати полегшення на Заході», — зазначив письменник-китаєзнавець і автор біографії Сі Цзіньпіна Адріан Гайгес.

На Заході сподіваються, що труднощі, з якими зіштовхнулася російська армія в Україні, можуть переконати керівництво Китаю від такої ж військової авантюри. Однак це може мати й зовсім зворотний ефект.

Армійські ігри РФ як платформа для обміну зброєю

У щорічних міжнародних армійських іграх беруть участь не лише найближчі союзники Кремля на кшталт Білорусі, Ірану чи Китаю, а й нейтральні держави, яких країна-агресорка намагається перетягти на свій бік. Серед них Індія, Азербайджан, Пакистан, М’янма, В’єтнам, Алжир, Саудівська Аравія, країни Африки (а до 2021 року постійними учасниками були навіть Ізраїль та Греція, країна НАТО). У 2022 році, вже під час повномасштабного вторгнення в Україну, дебютували Руанда та Болівія.

Здавалося б, навіщо «другій армії світу» залучати до тренувальних змагань країни, які не володіють достатнім військовим потенціалом? У Москви є кілька причин.

Найперше, це спосіб показати, що у них нібито є друзі. «Політика набагато важливіша, ніж військова чи безпекова сторона. Це спроба політично і дипломатично продемонструвати, що Росія не ізольована і що інші країни братимуть участь в її заходах», — пояснив експерт із зовнішньої політики Росії, професор Колумбійського університету Роберт Легволд.

Кремль намагається залучити до змагань якомога більше країн і заручитися їхньою хоча б показовою підтримкою у своїй кривавій війні проти України. І певною мірою це працює: країни, які були залучені до Армійських ігор, зазвичай не голосують проти Росії на засіданнях Генеральної асамблеї ООН. Утім цих зусиль все одно не достатньо.

Проведення Армійських ігор доволі дорого обходиться російському бюджету. Конкурси з різних дисциплін проводяться в різних країнах-партнерах, однак усі організаційні моменти фінансуються виключно Москвою. Натомість Кремль отримує можливість похизуватися розробками свого ВПК і знайти нових потенційних покупців на своє озброєння. Наприклад, у 2015 році команда Нікарагуа використовувала в Іграх надані Росією танки Т-72. Потім погодилася придбати 50 танків на $80 мільйонів.

Цей підхід може працювати й у зворотному напрямку: РФ може пригледіти собі якісь цікаві напрацювання і придбати технології або вже готове озброєння (як було з іранськими безпілотниками). Також можна завербувати найманців з Зімбабве, Сирії, Лівії, Буркіна-Фасо, Руанди.

Ще одна важлива складова Армійських ігор — пропаганда мілітаризму для російської внутрішньої аудиторії. Щороку їх транслюють по всіх федеральних телеканалах, а на полігонах облаштовують парки розваг.

Союзна рішучість-2022: навчання-прикриттям для вторгнення РФ в Україну

Проведення військових навчань для прикриття та створення підґрунтя для нападу на сусідню державу — один з улюблених трюків Кремля, який він використовував неодноразово. Так було у 2008 році з навчаннями «Кавказ-2008». У них брали участь підрозділи Північно-Кавказького військового округу РФ, які й розпочали вторгнення на територію Грузії. Через 14 років така ж історія повторилася з Україною.

Росія почала активно концентрувати угруповання своїх військ біля українських кордонів ще у жовтні-листопаді 2021 року. Розвідки західних країн розцінили таку активність як підготовку до майбутнього вторгнення і порційно зливали інформацію провідним світовим медіа. Утім ані в Україні, ні у світі не могли до кінця повірити, що таке можливо: чимало скептиків сприймали ці події як загравання Росії із Заходом або ж просто як демонстрацію сили.

Це дозволила Володимиру Путіну діяти далі й у грудні того ж року він домовився з білоруським диктатором Олександром Лукашенком про проведення спільних військових навчань під назвою «Союзна рішучість-2022». Вони мали розпочатися у Білорусі 10 лютого 2022 року, а завершитися 20 лютого, у день церемонії закриття зимової Олімпіади у Пекіні.

Деякі експерти вбачали у цій ситуації схожість за всіма пунктами з подіями російсько-грузинської війни 2008 року: Олімпіада в Пекіні, концентрація сил, військові навчання, вторгнення.

План Путіна начебто був зрозумілий: перетворити Білорусь на плацдарм для наступу, перекинувши туди численне ударне угруповання для прориву українського кордону з півночі. Власне, так і сталося, однак 190 000 росіян (близько 30 000 на території Білорусі) і справді виявилося недостатньо для підкорення ні української столиці, ні інших стратегічно важливих міст.

Іімперські амбіції Путіна щодо підкорення України остаточно сформувалися на початку його президентства, коли він зосередив у своїх руках усю повноту влади. Питання полягало лиш у тому, яким саме способом це втілити в життя: дипломатичним (через лідерів-маріонеток на кшталт Януковича) або військовим.

«Цілком імовірно, що він [Путін] перейняв цю ідею [захоплення України] від свого вчителя Собчака, який вкрай негативно ставився до незалежної України, і в тому числі активно вимагав, щоб Крим належав РФ. Путін уже був у команді Собчака, коли той у 1992 році запекло нападав на Україну у своїх публічних виступах», — пояснив директор «Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння» Валентин Бадрак.

Після Помаранчевої революції 2004 року й обрання Києвом курсу на вступ до НАТО у Путіна почали закінчуватися політичні важелі впливу на Україну. Приблизно у цей час почали розроблятися плани з підкорення військовим шляхом. І навіть те, що Віктор Янукович таки зміг прийти до влади у 2010 році, радикально ніяк не вплинуло на задуми Путіна, лише допомогло максимально ослабити українське суспільство та армію. Це підтверджує політика активного роззброєння ЗСУ 2010-2014 років за ініціативи міністрів оборони Дмитра Соломатіна і Павла Лебедєва.

Початком реальної підготовки до захоплення України Валентин Бадрак вважає 7 травня 2012 року, коли Путін видав указ «Про реалізацію планів (програм) будівництва та розвитку ЗС РФ, інших військ, військових формувань та органів та модернізації ОПК». Цим документом російський уряд зобов’язувався забезпечити оснащення своїх Збройних сил та інших формувань сучасними зразками озброєння, довівши до 2020 року їхню частку до 70%. «Звідси зрозуміло, що Путін планував війну з Україною не раніше 2020 року. Відповідно до закритої частини цього указу було вирішено значно посилити ЗС Росії для майбутньої війни (збільшити, реорганізувати, переоснастити та підготувати до бойових дій) насамперед з Україною. Зокрема відтворити дивізії, сформувати низку корпусів та армій, посилити армійські та окружні комплекти», — пояснює експерт.

Революція Гідності завадила Путіну і Ко підготуватися так, як вони хотіли (не виключені плани ‘дійти до Берліна’): вони не могли не скористатися шансом точно поцупити Крим і спробувати відкусити якомога більше від України: а якщо вийде розвалити всю — прекрасно, думали в Кремлі. Козацьких дух зупинив ворога на сході у 2014 році, дипломатія та армія, що міцнішала щодня, далі не давали противнику розгорнутися навіть на мінімальних цілях. Прорахувалися росіяни і в 2022 році: в Україні не було страху, зараз його немає і в інших країнах.

Раніше Заборона розповідала про передумови стратегічної переваги ЗСУ над росіянами, а також про прогнози топових аналітиків щодо перебігу російсько-української війни у 2023 році.