Карантин через пандемію коронавірусної хвороби найболючіше вдарив по незахищених людях. На вулиці опинилося багато тих, хто втратили роботу та житло, а самі бездомні вже не можуть заробляти на життя так, як раніше. Мер Києва Віталій Кличко каже, що місто пропонує бездомним нові варіанти заробітку та забезпечує їх усім необхідним. Журналістка Заборони Альона Вишницька поговорила з волонтерами та директором київського департаменту соціальної політики та з’ясувала, яку саме роботу місто пропонує бездомним та чому чиновники не задоволені активністю волонтерів.
Коли почався карантин, Тетяна Вітковська дістала із шафи свою найбільшу каструлю та почала варити каші. Разом із восьмирічною донькою вона готувала гречку з м’ясом і яйцями, пшеничну кашу з підливою, пакувала це в окремі контейнери та виносила надвір. За раз готувала до 25 порцій, залишала їх у коробках неподалік від смітників, чи там, де нещодавно бачила бездомних. Коробки підписувала, даючи зрозуміти, що там свіжа домашня їжа для голодної людини.
Років п’ять тому, каже Тетяна, бездомні були останніми людьми, яким би вона допомагала: «Тоді вважала, що вони самі обрали це життя. Такі собі суперлюди, які можуть жити на вулиці і яким ніколи не холодно», – пригадує дівчина. Усе змінилося, коли вона натрапила на історії людей, які опинилися на вулиці. Волонтери розповідали, що хтось втратив житло, роботу, когось підставили, хтось не зміг соціалізуватися після інтернату. Кілька років тому взимку вдарили сильні морози – і Тетянине уявлення про бездомних як суперлюдей, які не бояться холоду, теж похитнулося. Коли почався карантин, бездомні стали більш видимими – тоді, коли люди самоізолювалися вдома, на вулиці залишилися ті, хто не мав куди піти.
«У перші дні карантину на вулицях було дуже мало людей, я бачила, як бездомні шукали в смітниках хоч щось. Мені було неприємно на це дивитися – хотілося, щоби до людської гідності було більше поваги», – каже Тетяна. Вона перестала залишати їжу біля смітників і почала шукати по району тих, кому можна віддати їжу безпосередньо в руки. Зустрічала багато людей, які під час карантину вперше ночували на вулиці. Це були молоді хлопці або чоловіки років під 40, які зазвичай працювали на кількаденних будівництвах і залишилися без роботи через карантин. У них не було грошей заплатити навіть за хостел, тому вони опинилися на вулиці.
«Мені часто казали: «Я вже тиждень ночую на вулиці» або «Я сьогодні вперше спав на лавці». Ці люди приїхали із сіл чи малих міст, отримували зарплатню щодня або раз на тиждень – відповідно, і заощаджень у них не було жодних, – каже Тетяна. – Люди, які опиняються на вулиці, переважно не мають міцних соціальних зв’язків – вони або не мають сім’ї, або розірвали з нею зв’язки, тому не можуть просто комусь подзвонити, коли потрапили в біду».
Вулиця затягує, додає Тетяна. Що довше людина живе на вулиці, то швидше в неї обриваються всі соціальні контакти й залишається менше шансів, що людина повернеться назад: «У мене є острах, що люди, які отримали перший досвід бездомності під час карантину – після його завершення там і залишаться».
Коли Тетяна виходить із дому, бере із собою кілька шматків мила і відносить їх до бюветів. В умовах, коли зачинені громадські вбиральні та заклади громадського харчування, бювети – єдине місце, де бездомні можуть узяти води та бодай помити руки.
Епідемія бездомності
«Крім коронавірусу, Києву зараз загрожує ще одна епідемія – епідемія бездомності, голоду та спраги», – пояснює волонтер Юрій Ліфансе. Він допомагає бездомним уже понад двадцять років разом із волонтерською організацією «Спільнота святого Егідія». За всі роки волонтерства він ще не бачив таку кількість людей, які вперше опинилися на вулиці, бо не змогли оплатити ліжко-місце в хостелі. А ще люди втратили доступ до вбиралень та води – якщо в спальних районах, де є робочі бювети, ця проблема не така гостра, то в деяких районах люди не мають питної води.
«На вокзалі, наприклад, раніше було до тисячі людей. Після закриття вокзалу всі, хто міг, поїхали звідти в інші райони. Але не вокзалі зокрема ночували літні люди, люди з інвалідністю – вони не можуть нікуди виїхати, тим паче не функціонує транспорт», – пояснює Юрій. За його спостереженнями, зараз довкола вокзалу завжди перебувають до чотирьохсот людей. Оскільки вокзал зачинений, не працюють і всі громадські вбиральні та бістро довкола. Єдиний туалет – у супермаркеті, але бездомних туди не пускають.
«Зараз весна, але треба пам’ятати, що це нам тепло – бо ми ночуємо вдома в ліжку. Насправді ж 5 градусів уночі – це дуже холодно. І бездомні люди зараз у такій же зоні ризику, як і літні люди. Може статися, що потім просто будуть забирати тіла людей біля посадок і парків», – каже Юрій Ліфансе.
Зараз він із волонтерами організації роздають бездомним їжу частіше, ніж раніше, але в іншому форматі. Раніше на роздачі їжі приходили не лише бездомні, а й пенсіонери – з пів сотнею людей вийшло домовитися, щоби вони лишалися вдома, а їжу їм привозитимуть. Ті, хто самоізолюватися не може, приходить на роздачі – стоять за кілька метрів одне від одного, забирають їжу та йдуть. Якщо раніше волонтери залишалися поговорити з людьми, то зараз усе відбувається максимально швидко та оперативно – щоби бездомні не скупчувалися в одному місці.
150 ліжок на всіх бездомних
У Києві зараз є лише одне місце, де бездомні можуть переночувати – це Будинок соціального піклування неподалік від аеропорту «Київ». За десять гривень там можна поспати та прийняти душ – але тільки якщо є довідки про стан здоров’я та документи, які посвідчують особу. Щоби виготовити цю довідку, не маючи паспорту, потрібен щонайменше місяць, пояснюють волонтери.
Цей центр призначений для 150 людей. У Києві ж йдеться про десятки тисяч бездомних, які не мають де ночувати. Нараховують від 5 до 20 тисяч людей, які живуть на вулиці – 5 тисяч із них зареєстровані в Центрі обліку бездомних осіб. А незареєстрованих важко порахувати.
У цій нічліжці можна лише ночувати, пояснює засновниця волонтерської організації «Допоможи бездомному» Ольга Роменська. В умовах карантину – це проблема, оскільки вдень у бездомних немає жодної можливості самоізолюватися. Ольга з друзями теж роздають їжу бездомним – раніше роздачі були лише на Подолі, тепер частину пайків вони відвозять до центру – щоби ті, хто ночує там, зайвий раз не наражали себе на небезпеку та знали, що матимуть що поїсти цього вечора.
Проект «Допоможи бездомному» починався у 2016 році. Ольга працювала маркетологинею та взагалі не контактувала з людьми, які живуть на вулиці. Натрапила на якийсь фільм, де люди вийшли пригощати бездомних на свята, потім побачила сюжет, де розповідалося про чоловіка, який приїхав на заробітки та лишився без роботи.
«Виявилося, що бездомність – це не особистий вибір, а біда. Я шукала, як Україна опікується бездомними – і побачила, що цієї допомоги значно менше, ніж для бездомних тварин». Тоді Ольга зібрала друзів і вони на власних кухнях почали готувати обіди – вона з чоловіком варила по сорок літрів домашньої їжі. Роздавали спершу раз на два тижні, потім раз на тиждень. Усі обіди фасовані в окремі контейнери, а гостям обов’язково обробляють руки дезінфектором. Їжу частково готують вдома, а частково замовляють у кулінарії в гіпермаркеті – місцева адміністрація пішла назустріч та знизила вартість для волонтерів.
У бездомних, пояснює волонтерка, ослаблений імунітет та часто є супутні захворювання. Вони не можуть не лише самоізолюватися, але й щодві години міняти маски, мити руки з милом по 20 секунд та обприскуватися антисептиками – тих масок та антисептиків, якими допомагають волонтери, недостатньо. Часто бездомні, щоби зайти в магазин, змушені шукати маски у смітниках.
Соціалізація на самоізоляції
Шостого квітня на пресбрифінгу мер Києва Віталій Кличко заявив, що бездомні можуть бути носіями коронавірусу, тому що «їм важко дотримуватися елементарної гігієни». За словами Кличка, місто постійно пропонує роботу таким людям – це може стати стартом для повернення до нормального життя. «У місті налагоджена ціла система, яка дозволяє безхатченкам налагоджувати особисте життя та приносити користь суспільству, – коментує Забороні директор київського департаменту соціальної політики Руслан Світлий. – Але багатьом краще нічого не робити й жити на вулиці».
Руслан Світлий стверджує, що місто проводить повний цикл соціалізації бездомного: допомагає відновити документи, надає тимчасовий притулок, дає змогу пройти курси, працевлаштуватися та увійти в соціум. В умовах карантину у двох точках (біля вокзалів) так званий соціальний патруль роздає бездомним їжу – щодня приблизно 300 порцій. Основна мета, каже чиновник, довести бездомному, що треба приносити користь і жити в суспільстві. Для так званої «соціалізації» працює ще один центр для безхатченків, але він розташований навіть не в Києві, а за 60 кілометрів від нього. «Там сосновий ліс, рекреаційна зона, берег Київського моря, триразове харчування – фактично комфортний санаторій», – стверджує Руслан Світлий. Але волонтер Юрій Ліфансе заперечує – цей центр створили переважно для людей з інвалідністю чи літнього віку, які не можуть подбати про себе. А про соціалізацію за 60 кілометрів від Києва точно не може йти мова.
Юрій Ліфансе підтверджує – у місті дійсно діють програми для бездомних. Зокрема, є можливість здобути професію в центрі зайнятості. Але під час карантину, коли все зачинене, вони не працюють – так само, як університети та школи. Вчитися онлайн бездомні не можуть. «Про яку соціалізацію та життя в суспільстві йдеться під час карантину? Може йтися хіба що про соціальну дистанцію – два метри», – каже Юрій. За словами Руслана Світлого, безхатченки не такі бідні-нещасні, як про них говорять: «Вони повинні відчувати нужду. Треба, щоб вони не звикали до комфорту».
В умовах карантину, пояснює Руслан Світлий, громадські організації «загодовують» бездомних: «Я навіть сварюся з ними. Вони їх закармлюють, одягають, дають їм притулок. Я кажу – навіщо? Їх же ставатиме більше. Нам треба, щоб організації не розбещували безхатченків. Хай ідуть працювати».
На запитання, де бездомні можуть знайти роботу в умовах карантину, Руслан Світлий додає: «Ніде». Водночас він застерігає, що волонтери можуть понести відповідальність за те, що годують бездомних. Адже в умовах карантину уряд заборонив відвідувати парки та будь-які скупчення людей. Юрій Ліфансе каже, що поки таких прецедентів не було. Але сама небезпека штрафу лякає людей, і ті, хто хотіли би допомагати, не роблять цього.
«Коли ви зустрічаєте бездомну людину дорогою в супермаркет, купіть їй їжі, спитайте, чого вона потребує, захопіть пляшку води, – каже Юрій Ліфансе. – І головне правило, – додає вiн, – сказати людині, коли вона може чекати на вас завтра: так вона матиме надію, що протягне принаймні ще якийсь час, і зможе бодай пів дня не тинятися містом у пошуках їжі».
