Season — авансом одна з найкрасивіших (і дуже метафоричних) ігор року. Ось чому ми її рекомендуємо

Колаж: Марія Петрова / Заборона. Зображення: Scavengers Studio

31 січня в PlayStation Store та Steam вийшла Season: A Letter to the Future — дуже красива гра у жанрі магічного реалізму про аномалію, яка стирає людям пам’ять. Щоби протистояти цьому, героїня гри має зберегти пам’ять і доставити до єдиного музею світу щоденник про минуле життя. Випусковий редактор Заборони Даниил Леховіцер пройшов Season і вже авансом вважає цю гру однією з найцікавіших у новому році.

У шведській мові є слово Döstädning. Воно означає дуже специфічний вид прибирання — генеральне наведення ладу у домі, що ніби підбиває життєві підсумки перед смертю: спокійне, діяльне копошіння перед тим, як зникнути. Щось дуже схоже відбувається і в Season — новій грі від Scavengers Studio.

Сезон — так у світі гри називають ери — має добігти кінця і тоді білий спалах, як вибух наднової, забере із собою пам’ять про старий світ. Все, що можна протиставити безпам’яттю та смерті світу — його ощадливу каталогізацію, збереження у музеї, те саме наведення ладу для наступних поколінь квартирантів нового світу.

Естель залишає ізольоване від світу село Каро — воно розташоване в горах і нагадує чи то італійські містечка біля вулкана Етна, чи то Танжер і Карфаген. Каро ніхто не залишав ось уже кілька десятиліть, але настав особливий день: жителі села побачили віщий сон про кінець світу — так тут називають вимивання пам’яті, яке відбувалося вже тричі. Мета паломництва Естель суто меморативна: старшина Каро відправляє дівчину зібрати відомості про село та нові землі, аби згадати по цих записах, яким був світ перед кінцем.

Власне, геймплей гри зводиться до трьох механік: поїздка на велосипеді неймовірно красивими ландшафтами — від пшеничних полів до пляжів і лісів з водоспадами; фотографування місцевих жителів, храмів, лісів і всього, що чіпляє око; записування на диктофон голосів, щебетання птахів, журчання струмка. Останні дві механіки потрібні для візуально-аудіального щоденника, який дівчина доставить до єдиного у світі музею — останнього бастіону пам’яті, сироватки проти забуття.

Головні ідеї Season чітко нагадують сюжети меморативної літератури — починаючи від її родоначальника Марселя Пруста до німецько-англійського письменника В.Г. Зебальда. Останній, мабуть, став найпопулярнішою фігурою напряму й одним із перших авторів, якого почали вивчати не лише літературознавці, а й представники memory studies (академіки, що досліджують історичну пам’ять). Світ речей, що переживають своїх господарів, вітрина музею як природний захист від порцелянової крихкості пам’яті, відливи історії, що забирають із собою минуле та звичний світ, нарешті, дуже проста і водночас складна думка про те, що все рано чи пізно закінчується, а всесвіт існує в процесі невпинного схлопування та згортання.

Колеги-літератори називали Зебальда наглядачем за кладовищем, що загортає в плед надгробні статуї. Це чудово характеризує і суть Season: запам’ятати якнайбільшу кількість імен, мертвих і живих, поставити всьому метафоричний пам’ятник та надгробну плиту. Завдання героїні Season — не робити вибір на користь людини, адже для музею згодиться все: пам’ять про тварин і птахів, про те, як раніше дзюрчав водоспад, яким було мистецтво, як пам’ятали мертвих.

Крім метафоричної, медитативної історії, Season дивує густим поростям магічного реалізму. Корови тут слухають класичну музику, солдати, що повернулися з війни, вирішують відмовитися від травматичних спогадів і засинають вічним сном на килимах біля лісу, не постарівши ні на день, а деякі люди мають втричі більший зріст, ніж зазвичай.

Одна з прикметних рис магічного реалізму в тому, що ненормальне і дивне тут сприймається як повсякденне: мешканців світу гри не дивує ні те, що можна заснути назавжди, ні те, що раз на кілька століть світ стирає пам’ять про себе. У цьому сенсі фабула Season може нагадати романи угорського письменника Ласло Краснагоркаї, якому вже кілька років пророкують Нобелівську премію (до речі, одну з корів у грі назвали на його честь). У книгах Краснагоркаї герої постійно готуються до якогось незвично тихого апокаліпсиса — події одночасно біблейського масштабу і настільки ж повсякденної, як настання ночі.