Смерть другого плану. Що чекає на Іран та війни після загибелі президента Раїсі

Представники іранської діаспори з натхненням прийняли новину про загибель президента Ібрагіма Раїсі в авіакатастрофі.

Однак смерть «тегеранського м’ясника» дає лише примарні надії на зміни в Ісламській Республіці. Чому це так, спробував розібратися постійний автор Заборони Андрій Сорокін.

Сама посада президента в Ісламській Республіці означає не так багато

Президент — це не найсильніша фігура в політичній системі Ісламської Республіки Іран. Реальна влада належить довічно обраному верховному лідерові (рахбару), тобто вищому правителеві й головнокомандувачу країни. З 1989 року цю посаду обіймає аятола Алі Хаменеї. Він та його релігійна адміністрація визначають внутрішню і зовнішню політику Ірану.

Офіційно президент — це вища виборна особа, голова виконавчої влади. Насправді посада нагадує становище керівника уряду за правління диктатора. Президент бере участь у великих міжнародних конференціях, зустрічається з іноземними політиками та й загалом представляє країну за кордоном, оскільки верховний лідер ніколи її не покидає. Але по суті ця роль залишається другорядною. П’ятий президент Ірану Мохаммад Хатамі навіть порівнював її з роботою лакея (!).

Цікаво, що офіційний Тегеран і сам підкреслює: загибель президента не спричинить жодних порушень в управлінні країною.

Чимало аналітиків підкреслюють, що й сам Раїсі не прагнув просувати власний порядок денний хоча б в окремих галузях — минулі президенти нерідко цим займалися. Його визначальною рисою називають максимальну лояльність верховному лідерові. Причому така репутація склалася в нього ще наприкінці 80-х, коли він брав участь у репресіях проти опозиції. На думку іранського журналіста і правозахисника Хосро Калбасі Ісфахані, Раїсі як абсолютний опортуніст «нічого не домігся у своєму політичному житті, окрім того, що став штампувати смерть і руйнування заради власної вигоди».

Президент Ібрагім Раїсі в цифрах

• «Тегеранський комітет смерті» у 1988 році, за участю Раїсі як заступника генпрокурора, засудив до смертної кари близько 30 000 політв’язнів.
• Під наглядом Раїсі як глави судової влади і президента страчено щонайменше 2462 людей.
• 2022 року понад 500 людей загинуло під час зіткнень із поліцією. Протести почалися після новини про загибель Махси Аміні, яку до цього затримали співробітники «поліції моралі» за «неналежне носіння хіджабу». Родичі Аміні вважають, що її до смерті забили у відділку.

На місце Раїсі навряд чи прийде реформатор або центрист

Президентські вибори призначено на 28 червня 2024 року. Згідно з іранською Конституцією, повноваження президента перейшли до його першого заступника, віцепрезидента Мохаммада Мохбера. Фактично, пише іранська служба «Радіо Свобода», він і виконував обов’язки Раїсі — той майже не мав управлінського досвіду до моменту обрання.

Мохаммад Мохбер: що про нього відомо

68-річний Мохбер — ексофіцер Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР). Обіймав керівні посади в найвпливовіших організаціях Ірану. Серед них афільовані з державою Фонд Ісламської революції Mostazafan, Sina Bank і великий інвестиційний фонд Setad.

Під управлінням Мохбера відбувалася розробка і просування іранської вакцини проти коронавірусу «Баркат». Однак кампанія провалилася, більшість іранців прищепили китайською вакциною.

Уперше потрапив під санкції ЄС 2010 року за ймовірну участь у «діяльності, пов’язаній із ядерною зброєю або балістичними ракетами».

Мохбер близький до верховного лідера Ірану Алі Хаменеї. І так само, як і Раїсі, має репутацію союзника Кремля.

Деякі іранські ЗМІ пишуть, що він цілком може балотуватися і зрештою зайняти крісло президента на найближчі п’ять років. Це найімовірніше, якщо передвиборчі перегони підуть не за тим сценарієм, як хотілося б іранській номенклатурі. Але чи можливо це?

Кандидати в президенти Ірану — 2024

Кандидатів затверджує Рада вартових Конституції (аналог конституційного суду). Чи дозволить вона висунутися політикам із реформаторськими або хоча б центристськими поглядами — питання відкрите. Головна міжнародна кореспондентка BBC Ліз Дусе нагадує, що до березневих парламентських виборів їх не допустили. Список найімовірніших претендентів (крім Мохбера) складається в основному з прихильників жорсткої лінії (хардлайнерів). Серед них:

• Саїд Джалілі. Представник верховного лідера Ірану у Вищій раді національної безпеки. Двічі балотувався на посаду президента, востаннє відмовився на користь Раїсі. Був главою адміністрації вищого керівника, а потім заступника міністра закордонних справ у країнах Європи та Америки. Провідний парламентер із ядерної проблеми за експрезидента Ірану Махмуда Ахмадінежада (2005–2013). Наполягав на тому, що світова спільнота зобов’язана визнати право Ірану на збагачення урану. Відкрито заявив про своє висунення на пост.
• Аліреза Закані. Мер Тегерана. Як і Джалілі, 2021 року зняв свою кандидатуру на користь Раїсі. Дотримується аналогічних поглядів. Ще не ухвалив рішення про участь у прийдешніх виборах. Однак джерела The Guardian стверджують, що він уже готується до них.
• Махмуд Ахмадінежад. Обіймав посаду президента два строки поспіль — з 2005-го до 2013 року. Його переобрання спровокувало масові протести в країні, які закінчилися вбивством і затриманням десятків іранців. Відомий антисемітськими висловлюваннями, через які зазнавав критики за кордоном. У 2017 році відмовився від участі в президентських перегонах: аятола Алі Хаменеї вирішив, що це буде «шкідливо для країни». Цього разу заявив, що прагнутиме до «конструктивної взаємодії зі світом і поліпшення економічних відносин з усіма країнами». Вже зареєстрований як кандидат. 
• Традиційні консервативні кандидати. Це колишній офіцер КВІРу, ексголова Іранського фонду Ісламської революції Mostazafan («Мостазафан») Парвіз Фаттах і спікер парламенту та колишній мер Тегерана Мохаммад Бакер Галібаф (відносно поміркований).

ЗМІ активно обговорюють й інші кандидатури, серед яких є і центристи. Наприклад, Алі Ларіджані, який видається найбільш кваліфікованим: він був спікером парламенту та міністром культури, керував національною телерадіомовною компанією тощо. Але він не впевнений, що взагалі отримає зелене світло на висунення.

Свого кандидата мають і реформатори. Вони не заперечують основ Ісламської Республіки, але виступають за більшу відкритість світу, співпрацю із Заходом і менший контроль над особистим життям. Оптимальну фігуру для них, ексглаву МЗС Мохаммада Джавада Заріфа, також можуть не допустити до виборів через його критику втручання КВІРу в зовнішню політику. Заріф має непогану репутацію навіть на Заході — у 2015-му він від імені Ірану підписав «ядерну угоду».

Однак окремі експерти зазначають, що взагалі зарано говорити про провідних кандидатів. «Політика в Ірані — це завжди питання коаліцій. Потрібно стежити за тим, хто з ким укладає союзи. Можливо, навіть будуть спроби висунути певну людину на перший план, тоді як реальний лідер влади хоче залишитися за лаштунками», — вважає Орі Голдберг з Університету Райхмана.

Зовнішня політика — не прерогатива президента

«Раїсі не був рушійною силою якоїсь певної лінії іранської зовнішньої політики. Його смерть на неї не вплине», — стверджує віцепрезидент Інституту відповідального державного управління Квінсі Тріта Парсі.

Аналогічної думки дотримуються більшість західних аналітиків та колишніх чиновників. І знову річ не тільки в особистості покійного, а в особливостях устрою системи. Зовнішню політику Ірану здебільшого формують верховний лідер, його радники, Вища рада національної безпеки, Генштаб збройних сил і КВІР. Тому навряд чи варто очікувати змін курсу.

Іран продовжить «дружити» з РФ і Китаєм

Кремль залежить від Тегерана за низкою напрямів: постачання озброєнь, трансфер досвіду ухилення від санкцій, перевезення російських товарів через порти, пише науковий співробітник Королівського інституту об’єднаних служб (RUSI) Великої Британії Семюел Рамані. І хоча Раїсі був активним прихильником співпраці з РФ, його смерть мало що змінює: нині вона вигідна обом сторонам. Крім того, виконувач обов’язків президента і потенційний кандидат на цю посаду Мохабер — це не менш дружня для Москви фігура:

• супроводжував двох високопосадовців КВІРу до Москви 2022 року і нібито пообіцяв передати Росії дрони й ракети класу «земля — земля»;
• активно сприяв розвитку російсько-іранського співробітництва в енергетичному секторі й створенню міжнародного транспортного коридору «Північ — Південь» між РФ, Іраном, Індією та сусідніми країнами;
• пропонував РФ співпрацювати у сфері протидії західним санкціям.

«Раїсі просто виконував доручення іранського істеблішменту, який дедалі частіше розглядав Росію як сприятливу альтернативу для протидії тиску Заходу», — пояснює наукова співробітниця Програми ядерної політики Фонду Карнегі за міжнародний мир Ніколь Граєвські. За її словами, РФ у будь-якому разі прагнутиме посісти важливе місце в зовнішній політиці Ірану як партнер у боротьбі проти Заходу.

Протистоянням із тим же Заходом зумовлені й успіхи Ірану в налагодженні зв’язків із Китаєм. Видання Foreign Affairs пише, що вони багато в чому стали результатом зростання напруженості між Пекіном і Вашингтоном. Однак Тегеран уміло нею скористався.

Експорт сирої нафти з Ірану 2023 року зріс приблизно на 50% до п’ятирічного максимуму (1,29 млн барелів на день), при цьому більша її частина йде в Китай. «Незалежно від того, як зміниться ситуація, Китай і надалі зміцнюватиме китайсько-іранське стратегічне співробітництво, захищатиме спільні інтереси обох сторін і продовжуватиме працювати заради регіонального та глобального миру», — запевнив іранську сторону глава МЗС КНР Ван Ї.

Тегеран і надалі підтримуватиме «Вісь опору»

Принаймні так вважає турецький експерт з регіональної політики Ахмет Фуркан Оз’якар. Сьогодні до «Осі опору» зараховують ХАМАС, «Хезболлу», іракське ополчення «Ісламський опір Іраку», єменський рух «Ансар Аллах» (хусити), угруповання «Зайнабіюн» (пакистанці-шиїти) і «Фатіміюн» (афганці-шиїти).

Видання L’Orient Today з посиланням на власні джерела пише, що після загибелі Раїсі офіційний Тегеран і зовсім готується до ескалації. Основна мета — показати, що влада зберігає тверду позицію всередині та за кордоном. Зокрема, під час нещодавньої зустрічі лідерів «Осі» іранці озвучили таке:

• членам «Осі» необхідно активізувати свої атаки, поки не досягнуть перемоги;
• ХАМАС має диверсифікувати свої військові операції в Газі, розширити географію ударів (незабаром після цього угруповання вдарило по одному з районів Тель-Авіва) і не йти на жодні поступки Ізраїлю, включно з гуманітарним перемир’ям;
• «Хезболлі» варто налаштовуватися на ще більшу ескалацію в протистоянні з Ізраїлем, якщо переговори з його урядом проваляться. За даними видання, шиїтське угруповання вже готується застосувати далекобійну високоточну зброю і ракети «земля — повітря», які можуть збивати ізраїльські винищувачі. Також не варто виключати засідок проти ізраїльських патрулів і навіть захоплення солдатів ЦАХАЛу.

Показово, що останнім часом Тегеран відкрито прагне продемонструвати підтримку «Осі». Єменські хусити отримали від Ірану технологію виробництва протикорабельних балістичних ракет.

Інститут вивчення війни пише, що Іран нечасто заявляє про підтримку хуситів. «КВІР майже напевно опублікував ці статті, щоб розповісти про роль Ірану в розширенні можливостей хуситів і так званої “Осі опору” в ширшому сенсі», — переконані аналітики інституту.

Експерти Американського інституту підприємництва Ніколас Карл і Браян Картер упевнені, що Іран і його проксі й надалі робитимуть усе можливе, щоб знищити Ізраїль. І хоча у них навряд чи буде достатньо ресурсів найближчим часом, ігнорувати їхні амбіції небезпечно. В іншому разі на Ізраїль очікує щось масштабніше, ніж атака 7 жовтня 2023 року.

Іранська позиція щодо ядерної доктрини не зміниться

Смерть президента, констатує директор відділу новин з Перської затоки та Ірану Associated Press Джон Ґамбрелл, мало що визначає — такі питання перебувають у компетенції верховного лідера аятоли Алі Хаменеї. Іран заявив, що не вважає за доцільне проводити переговори з МАГАТЕ. Хоча і без цього напруженість у взаємодії Тегерана з МАГАТЕ зростає не перший рік.

Угоду, відому як Спільний всеосяжний план дій (СВПД), уклали 2015 року за участю Великої Британії, Франції, Німеччини, ЄС, РФ і Китаю. Після того як Трамп розірвав угоду, Вашингтон повернув і раніше заморожені санкції проти Ірану. Відтоді країна стала щораз далі відходити від своїх зобов’язань за СВПД, прискорила збагачення урану й скоротила співпрацю з МАГАТЕ. І останні новини не обіцяють позитивних змін:

• Країна збільшила запаси урану, збагаченого майже до збройового рівня. Станом на 11 травня Іран мав 142,1 кг урану, збагаченого до 60%, що на 20,6 кг більше, ніж було 2017 року.
• Керівник МАГАТЕ Рафаель Маріано Гроссі попередив, що в Тегерана вистачить запасів на кілька ядерних бомб.
• Радник верховного лідера Ірану Камаль Харразі заявив, що країна змінить свою ядерну доктрину, якщо Ізраїль погрожуватиме його існуванню.

Що буде, якщо Іран розробить ядерну зброю?

Окремі експерти стверджують, що в такому разі під загрозою опиниться увесь світ: наприклад, Тегеран може посилити вплив у Латинській Америці, щоб нарешті вдарити по заклятому ворогу — США.

Водночас після смерті Раїсі у Вашингтона відкривається вікно можливостей для перемовин із режимом аятол, стверджує керівниця близькосхідної програми Центру Стімсона Барбара Славін. На її думку, величезне народне невдоволення в Ірані та невизначеність навіть серед лоялістів можуть цьому сприяти. «Адміністрація Байдена має скористатися моментом, щоб виступити з ініціативами щодо деескалації регіональної напруженості, покласти край війні в Секторі Гази й відрадити Іран від перетворення на державу, що має ядерну зброю», — впевнена Барбара Славін.

Боротьба всередині еліт — головний шанс на зміни

Торішнє опитування нідерландської дослідницької групи засвідчило, що тільки 15% жителів Ірану підтримують збереження наявного режиму. Серед іранців, які проживають за кордоном, цей показник узагалі становив 1%. Останні парламентські вибори відбулися за рекордно низької явки — 41%. Після протестів 2022 року майже нікого з альтернативних кандидатів не допустили до участі, а вибори без вибору не надто зацікавили іранців.

Репресивний апарат у країні як і раніше сильний, у протестувальників недостатньо сил для протидії. Але це ще не гарантує, що внутрішня ситуація зовсім не зміниться.

Режим може дозволити центристам і реформаторам висунути свої кандидатури. Ці сили, по суті, не були представлені не лише на парламентських, а й на минулих президентських виборах, у 2021-му. Літнє голосування — це можливість переламати цю траєкторію і повернути виборців у політичний процес, вважає Мохаммад Алі Шабані, редактор сайту Amwaj.media, що базується в Лондоні. На його думку, зараз немає свідчень того, що режим піде на це. Утім, раніше реформатори й помірковані за мірками Ірану політики все ж змінювали хардлайнерів.

Внутрішньоелітна конкуренція — найімовірніший сценарій, пише старший віцепрезидент і директор Близькосхідної програми Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) Джон Альтерман. Він також не відкидає, що хтось із чинних можновладців спробує завоювати симпатії населення, пообіцявши провести реформи й пожвавити економіку. Однак важко сказати, чи зможе такий політик змінити ситуацію загалом.

Смерть Раїсі створює проблеми для транзиту влади. Нового духовного лідера визначає Рада експертів (88 членів). Обиратися до неї можуть тільки духовні особи, тобто випускники семінарій. Аятолі Алі Хаменеї вже 85 років, експрезидент вважався його потенційним наступником — хай його шанси й знижувалися за час каденції. Однак тепер сценарій змінюється.

• Іранський істеблішмент залишився без кандидатів на пост Хаменеї, заявив Reuters один із місцевих чиновників. Аналітик Алекс Ватанка з Інституту Близького Сходу у Вашингтоні вважає, що надалі це може призвести до внутрішніх чвар, яких Іран не бачив із 1980-х. Менш кардинальні оцінки зводяться до посилення конкуренції всередині табору ультраконсерваторів.
• Пост рахбара може обійняти син Алі Хаменеї, 55-річний Моджтаба Хаменеї. Він викладає богослов’я, уникає публічності, не обіймає державних посад. Має великий залаштунковий вплив, а також тісні зв’язки з КВІРом і воєнізованим формуванням «Басідж».

Але проблема в тому, що він син свого батька. Передавання влади у спадок викликає асоціації з монархією, яку нинішній режим критикував десятиліттями. Невідомо, як на Моджтабу Хаменеї відреагують його функціонери, адже саме Ісламська революція поклала край правлінню шахів у країні. А ще чутки про ймовірне успадкування влади лише підживлюють теорії змови про те, кому вигідна смерть Раїсі.

Протести в Ірані можуть поновитися, хоча ця можливість і невелика. Старший науковий співробітник Вашингтонського фонду захисту демократії Бехнам Бен Талеблу запевняє, що їхні учасники зараз змушені діяти на низовому рівні (страйки, профспілкова діяльність). «Історія іранського протестного руху — це завжди питання “коли”, а не “якщо”», — пояснює він.

Більшість аналітиків переконані, що траєкторія розвитку Ірану залишиться незмінною. Остаточно упевнитися в балансі сил, що склався, можна буде після президентських виборів. Шкода лише, що вони куди більше скажуть про підкилимну боротьбу, ніж про реальні настрої іранців.