«Залізо» або м’яка сила. Що обирають українці: сильного лідера чи демократичні інститути? Колонка Тимофія Бріка

Нещодавно Київський Інтернаціональний Інститут Соціології (КМІС) опублікував звіт, згідно з яким суттєва частина українців віддають перевагу сильному лідеру, який би централізував владу. Під час війни та через політичне становлення президента Зеленського деякі мешканці України вирішили, що їм потрібен лідер, але не сильна політична система взагалі. Але ж до цього українці говорили про європейський шлях розвитку та висловлювали бажання встановити прозору демократію. Чи немає тут протиріччя? Заборона попросила ректора Київської школи економіки, соціолога та автора телеграм-каналу Brikonomics Тимофія Бріка розповісти, що соціологічні опитування говорять про політичне бачення українців, як воно змінилося з часів проголошення незалежності та чому опитані суперечать самі собі.

«Вільний народе незалежної України» — так Володимир Зеленський звернувся до співвітчизників у промові з нагоди 31-ї річниці незалежності країни. Воля, незалежність та свобода — це слова, якими часто описують українців та Україну. Чому ж тоді самі українці говорять, що державою має керувати один сильний лідер? За місяць до привітання Зеленського, в липні 2022 року, 58% респондентів КМІС погодилися, що для України сильний лідер важливіший за демократичну систему. А ще раніше, у 2018-му, 59% респондентів ІС НАНУ погоджувались, що «тiльки полiтика сильної руки може зберегти порядок у суспільстві» — так говорять результати моніторингових опитувань Інституту соціології Національної академії наук України. 

Невже українці не цінують демократію? Навряд. Міжнародна група дослідників на чолі з Ольгою Онух побачила, що, на думку більшості українців, демократія краща за інші форми правління. Більше того: відсоток таких українців суттєво зростав останніми роками (з 41% у 2019-му та 48% у 2021-му до 57% у лютому та 71% у липні 2022-го). Цікаво, що місцевим виконавцем цього дослідження був той самий КМІС. 

За тридцять років незалежності соціологи накопичили дуже багато даних про українців. Здавалось б, ми маємо добре розуміти власне суспільство. Але, на жаль, значна кількість опитувань призвела до протилежного: ми заблукали у величезних обсягах інформації та відірваних шматках даних. Незалежно від того, як ви уявляєте українців — прихильниками демократії чи «сильної руки», — за бажання ви зможете знайти дані, які підтвердять вашу точку зору.

Власне, соціологія — це не просто окремі спостереження, рейтинги чи опитування. Справжня соціологія починається тоді, коли ми зіставляємо різні дані та розуміємо їхній контекст. Що ж говорить соціологія про українців та їхнє ставлення до демократії?

Бути на одній сторінці

По-перше, треба зазначити, що українці впродовж багатьох років не могли сформулювати єдине, чітке ставлення до політичної системи в країні. Євген Головаха, один з найпродуктивніших українських соціологів, помітив, що українці часто дають суперечливі відповіді в опитуваннях. Відповідно до даних ІС НАНУ, більшість респондентів кажуть, що або не розуміються, або не визначились, або не поділяють жодної політичної течії. З 1990-х і до наших днів від 55% до 60% респондентів регулярно дають такі відповіді. 

Більше того: українці одночасно можуть підтримувати і розвиток підприємництва, і повернення до планової економіки. Щоб пояснити це спостереження, Головаха запропонував концепцію «подвійних інститутів». В цьому випадку «інститут» означає набір соціальних норм та рольових моделей, і українці одночасно поділяють різні соціальні норми та рольові моделі. В західних суспільствах соціологи часто говорять про поляризацію, коли всередині країн є водорозділ між різними групами, які відстоюють протилежні погляди на політику. В Україні ж мова йде про те, що протилежні погляди може мати одна і та сама група людей. 

Точки зростання

Чому ж українці дають такі протилежні та суперечливі відповіді? З одного боку, Україна — це молода держава, яка виникла після розпаду Радянського Союзу. Українці ще не встигли сформулювати чітке бачення власної політичної системи, не всі соціальні норми та правила встановлені. Наприклад, по даних ІС НАНУ можна побачити, що після Помаранчевої революції політичні погляди українців стали корелювати з їхнім самопочуттям. Але до Помаранчевої революції таких кореляцій не існувало роками. Тобто після дуже важливої політичної події у відповідях українців з’явилися нові кореляції, яких раніше не було. Інші зсуви у світогляді українців відбулися після 2013 року. Якщо на початку 1990-х та 2000-х лише половина респондентів вважала себе насамперед громадянами України, то після 2013-го цей відсоток зріс до 60%. Більше того, як показали дані КМІС, зростання з 64% до 84% відбулося між лютим та липнем 2022 року. 

Говорячи просто, з роками українці змінюються. Суттєві поштовхи трапляються після значних політичних подій, таких як Помаранчева революція, Євромайдан та війна з Росією. Відповідно, ставлення українців до політики та свого місця в ній ще тільки формується та може змінюватись залежно від процесів, що відбуваються.

Ідея та виконання

Також важливо розуміти, що демократія — це не просто абстрактна ідея. Це і конкретні процеси, яким можна дати оцінку. За даними ІС НАНУ, у 2018 році 79% українців сказали, що особисто для них важливий демократичний розвиток країни. Водночас лише 18% були задоволені тим, як розвивається демократія в Україні. Тобто люди можуть цінувати щось як ідею, але не бути задоволеними прогресом. Також люди можуть не відчувати на собі блага демократії. Недавнє дослідження фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова показало, що найбільше ідею демократії цінують заможні українці (72%), а найменше — вкрай бідні (53%).

Як не відкотитись назад? 

Дані ІС НАНУ показують: у 2004 році тільки 15% респондентів довіряли президенту, аж раптом у 2005-му цей показник вибухнув до 49%. У 2006-му він впав до 30%, а у 2008-му відкотився до 23%. Інші дослідження демонструють, що на початку 1990-х українці сприятливо поставилися до теми приватизації, але з часом через економічний шок та проблеми в соціальній сфері змінили свою думку і почали ставитись до приватизації негативно. 

Чи є в історії України позитивні приклади, коли довіра до влади та оцінка економіки не відкочувалися назад? Так, багато досліджень демонструють, що довіра до місцевої влади та задоволеність локальними послугами суттєво зростали і не відкочувались. Важливо, що реформа децентралізації та розвиток місцевого самоврядування зробили політику на місцях більш доступною та зрозумілою. Громадяни отримали більше доступу до ресурсів та стимулів для участі в житті громади. Також вони стали не тільки більше довіряти місцевій владі, а й відчувати за неї відповідальність — складно уявити, щоб ще десять років тому українці виходили на мітинги на захист мерів, як це склалося в окупованих Мелітополі чи Енергодарі.

Стати на захист інституцій

Під час масштабних бойових дій та евакуації держава має бути централізованою. Проблеми логістики, постачання, безпеки є ключовими. На жаль, зараз перед Україною постала серйозна дилема. Ми маємо централізувати владу, щоб вижити. Але ми не можемо повністю відкотити децентралізацію, адже саме завдяки їй українці ставали більш вмотивованими та відповідальними громадянами. А це, своєю чергою, зробило їх стійкішими перед зовнішньою загрозою. 

Демократія — це не просто красиві слогани, а щоденна участь мільйонів українців у житті своїх громад та розв’язанні колективних проблем. А також відчуття відповідальності за результат. Ми бачимо в дослідженнях, що слогани мають тимчасовий ефект: довіра та задоволеність зростають, але згодом відкочуються назад. На противагу слоганам, справжні інституційні зміни мають стійкий довготривалий ефект. Саме тому, якщо ми хочемо зберегти демократію, ми маємо стати на захист інститутів, які дають громадянам мотивацію та ресурси бути залученими та відповідальними — зокрема, на захист децентралізації.