Що важливіше – свобода чи безпека? Розповідаємо, як на це питання намагались відповісти раніше
Пандемія коронавірусу стала головним політичним явищем сучасності. Соціологи, політологи та філософи обговорюють, яким саме буде світ після того, як закінчиться розповсюдження хвороби. Суспільство розділилося на два табори: тих, хто впевнений, що боротьба з вірусом, переважно, особиста справа кожного, і тих, хто чекає від держави жорстких заходів придушення епідемії й покарання тих, хто загрожує здоров’ю інших. Автор Заборони Самуїл Проскуряков розібрався, чому так багато людей погоджуються на обмеження в обмін на безпеку й комфорт.
У 21 столітті держави намагаються дотримуватися прав людини. Збройні конфлікти вбивають лише один відсоток людей у світі, від переїдання помирає більше людей, ніж від недоїдання, а сам голод – проблема радше політична, ніж природна. Завдяки досягненням медицини все більше людей доживає до глибокої старості. Люди мандрують світом і обмінюються інформацією як ніколи доти, а більшість політичних лідерів відмовляються від «великих проектів», на кшталт побудови комунізму чи «німецького життєвого простору» Гітлера – проектів, через які загинули мільйони людей. Натомість, пропагується добробут тут і зараз.
На думку канадського психолога Стівена Пінкера, війни та насильство «виходять із моди». У держави є монополія на силу, глобальна торгівля націлена збільшити споживання, покращення грамотності та розвиток комунікацій між людьми сприяє емпатії – й усе це збільшує цінність людського життя. Популярність безпеки зростає, тому люди готові йти на різні обмеження, аби зберегти комфортне існування. Але наступ на свободу однаково залишився, тільки відбувається він переважно не через пряме насильство, а завдяки переконуванню і пропаганді.
Світ після 11 вересня
11 вересня 2001 року бойовики міжнародної екстремістської організації «Аль-Каїда» захопили в США чотири цивільних лайнери й направили їх у вежі Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку й будівлю Пентагону у Вашингтоні. Загинули майже три тисячі людей. Теракт став не тільки найбільшим в історії США, але й першою у світовій історії «катастрофою в прямому ефірі»: за розвитком подій декілька годин спостерігали мільйони людей з усього світу.
Ця атака повністю змінила повсякденні уявлення про необхідні заходи безпеки як у США, так і в усьому світі. Американський уряд створив спеціальне Міністерство внутрішньої безпеки та ухвалив «Патріотичний акт» – закон, що значно розширив повноваження американських спецслужб. Відтепер вони могли безстроково утримувати під вартою іммігрантів, обшукувати будинок або офіс без згоди та відома власника чи мешканця. Багато організацій та активістів критикували цей акт як такий, що порушує права громадян. Тоді ж розширили повноваження Агентства національної безпеки США, яке отримало право стежити за людьми без санкції суду.
В усіх аеропортах світу суттєво посилили заходи безпеки. До переліку заборонених речей додалися канцелярські ножі та рідини об’ємом понад 88 мл. Співробітників аеропортів відтепер ретельніше навчають відшукувати зброю і вибухівку в багажі та особистих речах пасажирів. У багатьох аеропортах встановлені сканери «на повний зріст», що дозволяють помітити зброю, яку зловмисник намагається пронести під одягом. На всіх комерційних літаках у кабінах пілотів почали встановлювати куленепробивні двері. За інструкцією, вони повинні бути замкнені, пасажирам забороняється входити в кабіни. На деяких авіалайнерах встановлені камери, за допомогою яких пілоти стежать за ситуацією в салоні.
Французький соціолог і філософ Жан Бодрійяр писав, що влада почала активно спекулювати на страхах і фобіях суспільства. Держава навіює думку, що небезпека підстерігає його всюди. Це сприяє зміцненню її позицій і авторитету спецслужб. Бодрійяр зазначав, що влада переписує «суспільний договір», роблячи все більший акцент на безпеці, вимагаючи слухняності й довіри. Водночас довіряти суспільству держава не збирається, оскільки народ, на її думку, «занадто дурний і розпущений».
Після 11 вересня сформувалася ціла економічна система національної безпеки. Спочатку виник бум навколо камер відеоспостереження. Сьогодні в США їх 50 мільйонів, Великій Британії – 7,5 млн, Німеччині – 5,2 млн. З’явилися аналітичні програми розпізнавання облич і номерних знаків. Потім з’явилися компанії, що займаються підвищенням якості цифрового зображення. «У 1990-х усі намагалися розробити чергову «новітню новинку», яку можна було б продати Microsoft або Oracle, – пояснює канадська журналістка й соціологиня Наомі Кляйн у своїй книзі «Доктрина шоку». – Тепер же всі працюють над технологією пошуку і виявлення терористів, яку можна було б продати Міністерству національної безпеки або Пентагону. У 2001 році у сфері безпеки було всього дві такі фірми, а до середини 2006 року їх налічувалося 543».
Наомі Кляйн зазначає, що більшість із цих технологій, зокрема біометрична ідентифікація, відеоспостереження, сканування інтернету й аналіз даних розробили ще до 11 вересня. Теракт розв’язав розробникам руки: страх перед терором переважив страх перед суспільством тотального стеження. «У 90-ті роки IT-компанії нескінченно прославляли дивовижний світ без кордонів і силу інформаційних технологій, що нищать авторитарні режими й руйнують стіни. Але сьогодні засоби інформаційної революції використовують у протилежних цілях», – підсумовує Кляйн.
Корпорації на допомогу державам
У 2013 році колишній співробітник ЦРУ й Агентства національної безпеки Едвард Сноуден передав газетам The Guardian і The Washington Post секретну інформацію про те, як американські спецслужби стежать за громадянами. АНБ могло переглядати електронну пошту, прослуховувати голосові повідомлення, дивитися фотографії, відео, відстежувати файли. У програмі стеження брали участь корпорації Microsoft, Google, Yahoo!, Facebook, YouTube, Skype, AOL, Apple і Paltalk.
Майже одразу Сноудена звинуватили в шпигунстві і викраденні державної власності. Американська влада оголосила його в міжнародний розшук, Сноуден втік зі США спочатку в Гонконг, потім – у Росію, де він пробув понад місяць в транзитній зоні аеропорту «Шереметьєво». Сноуден просив про політичний притулок у понад 20 інших країн, проте йому відмовили. З 1 серпня 2013 він отримав тимчасовий політичний притулок у Росії.
Викриття Сноудена спричинило запеклі суперечки про допустимість масового негласного спостереження, межі державної таємниці та баланс між захистом персональних даних і забезпеченням національної безпеки в епоху після 11 вересня 2001 року. Мобільні телефони та інтернет стали потужними засобами для масового стеження з боку держави. Цьому сприяють могутні корпорації типу Yahoo!, яка співпрацювала з китайським урядом у пошуку дисидентів, або AT&T, яка допомагала АНБ прослуховувати телефонні розмови громадян без їхнього відома.
Після 11 вересня виникло таке поняття, як «театр безпеки». Це явище в суспільстві, коли за допомогою певних обмежень держави намагаються підвищити безпеку, але заходи виявляються контрпродуктивними.
«Візьмемо вибухи в петербурзькому метро 2017 року. Критична ситуація, паніка, страх. Що робить у цей момент держапарат? Він вводить тотальну перевірку пасажирів метро, перевіряють кожного. Як наслідок, створюються величезні черги перед рамками-металошукачами, тобто ідеальна мішень для терористичної атаки», – наводить Забороні приклад аналітик Центру соціології права та кримінології Сергій Баглай.
Теракти і війна як шлях до контролю
У Росії переломним моментом у формуванні нової реальності став прихід до влади Владіміра Путіна наприкінці 90-х. Тоді справа йшла до Другої Чеченської війни, у країні почалися теракти. Російський політтехнолог Микола Юхан зазначає, що «боротьба з тероризмом продемонструвала, що Путін – сильний лідер. Путін з армією, Путін на літаку, Путін у кімоно. Путін мочить терористів».
Теракт у Беслані 1 вересня 2004 року посилив заходи безпеки в людних місцях по всій Росії, включно зі стадіонами, ринками і транспортними вузлами. У Москві покращили систему камер стеження й суворо обмежили торгівлю на станціях метро, а також закупили нове обладнання і збільшили кінологічну службу для забезпечення безпеки на повітряному і водному транспорті. У самому Беслані в школах і дитячих садках з’явилася охорона.
У січні 2011 року стався вибух в аеропорту Домодєдово. Бомбу пронесли в зал прильоту, загинули 37 людей. Після теракту влада доручила встановити рамки металошукачів і сканери у всіх аеропортах і вокзалах. Співробітники служб безпеки зобов’язують класти на стрічку сканера всі сумки, і навіть невеликі.
Окремо в Росії намагаються контролювати інтернет. У 2016 році Держдума ухвалила пакет законів, які називають «Законом Ярової», за ім’ям депутатки від провладної партії «Єдина Росія» Ірини Ярової. Відтепер спецслужби можуть не тільки «дзеркалити», фільтрувати та блокувати трафік пересічних користувачів, але й надають ФСБ та іншим силовим структурам доступ до даних. Для цього російським силовикам не потрібно отримувати публічного дозволу суду, стежити за користувачами можна навіть без відома інтернет-провайдера, оскільки силові структури мають власний дистанційний доступ до СОРМів, розташованих у провайдерів.
У травні 2017 року заборони в інтернеті ввела й Україна. Рада національної безпеки наклала санкції та заборонила російські соціальні мережі «ВКнотактє», «Аднакласнікі», та «Яндекс». Відтоді до інтернет-провайдерів почали надходити «рекомендаційні» листи від РНБО та СБУ із переліком сепаратистських і проросійських сайтів на блокування. Взагалі, війна на Сході Україні, яка почалася у 2014 році, змусила українську владу ввести жорсткі заходи безпеки. Наприклад, на кордоні для росіян працює біометричний контроль. На території Донецької та Луганської областей спочатку з’явилися блокпости, пізніше, коли війна минула гарячу фазу, контрольно-пропускні пункти. У пошуках бойовиків і російських диверсантів, українські військові перевіряють документи, речі та автомобілі громадян, які намагаються потрапити на підконтрольну територію. Зокрема літніх людей, які можуть отримати пенсію тільки за межами псевдореспублік ДНР та ЛНР. Утворюються черги, іноді в них помирають люди.
Активісти й парамілітарні групи блокують телеканали, які вони вважають проросійськими, а держава тисне на опозиційні медіа, часто аргументуючи це захистом суверенітету. Цього року колишній очільник міністерства культури Володимир Бородянський пропонував ухвалити так званий «закон про дезінформацію», який дозволив би державі контролювати медіа, зокрема вводив би кримінальну відповідальність для журналістів та пришвидшував блокування сайтів. Бородянський пояснював це необхідністю вести інформаційну війну, в ООН законопроект назвали таким, що порушує права людини.
Пандемія як нове 11 вересня
Пандемія коронавірусу може стати для світу «новим 11 вересня» – тобто подією, яка знову змінить звичні правила гри. Історик Ювал Ной Харарі зазначає, що уряди продовжать стежити за громадянами та будуть отримувати всю інформацію про людину, як це відбувається зараз. «Досі, коли ваш палець торкався екрану смартфона й тиснув на посилання, уряд хотів дізнатися, на що саме натискає ваш палець. Але з коронавірусом фокус зміщується. Тепер уряд хоче знати температуру вашого пальця і кров’яний тиск під шкірою», – пише він.
Харарі впевнений: якщо корпорації й уряди почнуть масово збирати біометричні дані, вони зможуть повністю вивчити людей краще за них самих. У такий спосіб можна буде не тільки передбачити почуття, а й маніпулювати ними. На думку Харарі, уряди завжди можуть виправдати посилений контроль, наприклад, небезпекою нового спалаху вірусу. А налякане пандемією суспільство погодиться на такі заходи.
Уже зараз великі корпорації Apple та Google створюють технологію відстеження людей, які контактували з хворими COVID-19. Нова система через Bluetooth буде відслідковувати телефони, які перебувають поблизу один одного, і передаватиме цю інформацію в спеціальний додаток. Користувачі програми зможуть повідомляти, що в них діагностували COVID-19. Після цього система проаналізує коло контактів людини за два тижні й попередить інших про те, що вони спілкувалися з зараженим. Водночас ім’я зараженого буде приховано. Спочатку система буде вбудована в офіційні додатки організацій охорони здоров’я. Але в наступні місяці її вмонтують безпосередньо в операційні системи Android і iOS, і завантажувати окремий додаток не буде потрібно. Корпорації запевняють, що всі дані користувачів будуть конфіденційними. Проте ніхто не може гарантувати, що систему не будуть використовувати уряди у власних цілях.
Втім, деякі експерти більш оптимістичні у своїх прогнозах. «У кризові моменти люди більш схильні пожертвувати свободою заради безпеки, але коли загроза минає – намагаються повернутися до того рівня свобод, який існував до цього», – каже Забороні аналітик Українського Інституту Майбутнього Ілія Куса. Він нагадує, що «патріотичний акт», ухвалений у США в жовтні 2001 року, був фактично скасований президентом Бараком Обамою у 2015 році. Натомість почав діяти «Акт про свободу США», що забороняє Агентству національної безпеки вести прослуховування розмов, а також електронне стеження, і збирати інформацію про громадян США. Тепер стеження можливе тільки через суд.
«Ми самі схильні запрошувати державу, особливо в часи великих викликів і криз, – підсумовує аналітик Сергій Баглай. – Ми це бачимо й зараз, у розпал пандемії коронавірусу».
