Росіяни влаштували в Україні культурний геноцид. Протистояти йому намагається Штаб порятунку спадщини. Заборона поговорила з його координатором

З початку повномасштабного вторгнення від російської агресії в Україні постраждали понад 1500 об’єктів культурної інфраструктури та 600 пам’яток культури й історії. Збитки від пошкоджень наразі оцінюють у більш ніж $1,5 мільярда. Проте в питанні збереження культурної спадщини в Україні йдеться не лише про те, щоби відновити зруйноване та повернути вкрадене, але й щоби вберегти вціліле. Усіма цими питаннями сьогодні опікується гуманітарна ініціатива «Штаб порятунку спадщини», команда якої, зокрема, їздить в експедиції постраждалими регіонами України, де фіксує збитки та надає нагальну допомогу. В інтервʼю Забороні координатор Штабу Ігор Пошивайло розповів, як росіяни влаштовували військові шпиталі просто в храмах і як війна в Україні породила низку нових артефактів, головна цінність яких — сенси.  

Команда Штабу порятунку спадщини їздить в експедиції та фіксує пошкодження культурних памʼяток в Україні. Масштаб знищення знакових споруд шокує. Що з побаченого найбільше вразило вас?

Передусім Чернігів і пам’ятка національного значення — історичний музей Василя Тарновського. Це перший музей українських старожитностей. Ми заїжджали туди для оцінки пошкоджень кілька разів, привозили наших іноземних партнерів. Вони говорили, що відновити та зберегти пам’ятку неможливо. Влучило кілька авіабомб прямо у двір, будівля просто підстрибнула й сіла назад — це величезні конструктивні пошкодження. Але з допомогою наших міжнародних партнерів удалося здійснити необхідні стабілізаційні заходи, і мені дуже приємно, що є надія врятувати цю пам’ятку. 

У селі Мала Комишуваха на Харківщині була дуже красива церква на мальовничому пагорбі. Місцеві розповідають: коли військові РФ увійшли в село, то шукали, де влаштувати госпіталь, запитували місцевих, що тут найміцніше. Та ніхто нічого не відповів. Тоді вони побачили церкву на пагорбі й сказали: «Добре, ми зараз випробуємо її». Російські військові вистрілили з танка в купол. Звичайно, що церква витримала, але величезний отвір від танкового снаряда залишився й туди потрапило багато води.

Усередині вони [військові РФ] влаштували госпіталь для поранених, використовуючи церковну атрибутику для власних потреб. Наприклад, з величезного свічника зробили пристрій для крапельниць та влаштовували імпровізовані операційні столи. У церкві залишилося дуже багато бинтів і закривавлених після операцій простирадл. Ікони зосталися недоторканими та цілими. Але через велику кількість води постраждало перш за все внутрішнє оздоблення. 

На підвіконні знайшли повне зібрання Леніна. Ми зрозуміли, що була пограбована одна з місцевих бібліотек і цю літературу привезли для натхнення присмертних російських солдатів.

З чого складається робота Штабу на місцях?

Ми адаптували до українського контексту форму оцінки втрат і пошкоджень за методикою Міжнародного центру вивчення питань збереження та відновлення культурних цінностей (IССROM). Маючи цю форму в паперовому вигляді і як застосунок на телефоні, ми плануємо наші експедиції. Команда на місці передусім оцінює рівень пошкоджень культурних та релігійних споруд, максимально документує сам об’єкт, де можливо — робить фотограмметрію за допомогою дронів або застосовує лазерне сканування. На основі цих експедицій удалося отримати кілька важливих результатів.

Ми підготували подання міжнародним донорам, щоб залучити інвестиції для збереження споруд та уникнення подальшого руйнування. Тобто якщо в будівлю, скажімо, прилетіла ракета й були пошкоджені стіни та вікна, необхідно укріплювати вцілілі конструкції, принаймні зробити накриття для даху та вікон, щоб надалі погодні умови не руйнували обʼєкт ще більше. Крім цього, також потрібно забезпечити охорону від мародерів. 

Ми збирали колекцію артефактів з цих будівель, а з деяких церков рятували залишені напризволяще речі, які мають культурну та історичну цінність.

Про які саме артефакти йдеться та що далі відбувається з цими знахідками?

Передусім це об’єкти та предмети, які можуть розповісти історію споруди. Якщо ми говоримо, наприклад, про церкву — це ікони й церковне начиння. Але найбільша частина нашої колекції — предмети, які набули нових значень та сенсів після повномасштабного вторгнення РФ. Зокрема, у нас є унікальна колекція решток і уламків від ракет, мін та снарядів, які ми знайшли під час експедицій усередині культурних чи релігійних памʼяток, і ці речі набувають іншого сенсу. 

З деяких релігійних споруд наша команда евакуювала предмети, більшість яких були просто покинуті на території будівлі. Ми стикнулися з невіглаством та певною безвідповідальністю з боку деяких місцевих громад і тутешньої влади, які стягували на купу начиння з церков, щоб його спалити.

Під час українських та міжнародних виставок, які організовує Штаб порятунку спадщини, можна побачити цікаві артефакти, що свідчать про воєнні злочини РФ і навмисне знищення культурного надбання України.

Одні з наших цінних артефактів ми знайшли під час першої експедиції в деокуповану Бородянку — це були славнозвісний васильківський півник і кухонна шафка. Про півника ще можна говорити як про культурний об’єкт, бо це справді витвір керамічного мистецтва, хоч і масового виробництва. Однак шафка з повним набором кухонного начиння всередині не становить жодної мистецької цінності, але вона має історичне значення. Це питання опірності й феномену, як кухонна шафка витримала удар авіабомби.

Тобто ми намагаємося зберегти максимальну кількість об’єктів, які допомагають розповісти про стійкість України — не абстрактно, не символічно й емоційно, а за допомогою фізичних об’єктів. У випадку Бородянки ми музеєфікували цього півника, бо рятувальні служби попередили про критичний стан будівлі та ймовірність обвалу. Навіть у соцмережах нарікали, що цей символ української стійкості може зникнути. Тому було важливо навіть з цієї точки зору здійснити таку рятувальну операцію.

Чому взагалі важливо фіксувати факти пошкодження та навмисного руйнування української культурної спадщини?

Ми розповідаємо, що цивільні об’єкти в Україні знищуються путінським режимом, коли вбивають беззахисне цивільне населення, коли руйнують музеї, будинки культури, музичні школи, церкви, які зберігають культурну ідентичність, — і це набагато ефективніше для закордонних аудиторій, котрі вирішують питання військової допомоги Україні. Це така м’яка дипломатія. 

З іншого боку, Україна має доносити меседж, що ця війна не лише за територію й ресурси [України] — режим Путіна хоче стерти український народ та ідентичність, вчинити акт геноциду. Мова про фізичне й духовне знищення. 

Росіяни цілеспрямовано руйнують важливі та символічні для культурної і національної ідентичності українців об’єкти. Українська влада, зокрема Міністерство культури, отримує інформацію від супутникової лабораторії Музею природної історії штату Вірджинія, США. Зроблені там знімки свідчать, що російські військові зумисно поцілили та знищили історико-краєзнавчий музей у містечку Іванків, унаслідок чого була пошкоджена колекція картин [української художниці] Марії Приймаченко. Також військові РФ завдали прицільного удару по музею [українського філософа та поета] Григорія Сковороди в Сковородинівці, що поблизу Харкова. 

Найбільша проблема в тому, що сьогодні важко оцінити весь масштаб руйнувань, оскільки нема доступу до окупованих територій. Але ми розуміємо, що цей масштаб доволі великий. Міністерство культури веде статистику: понад 1500 культурних та релігійних об’єктів уже знищено або пошкоджено. Найбільше постраждали споруди в Харківській, Чернігівській, Донецькій, Луганській, Херсонській та Київській областях. Думаю, зі звільненням наших територій ми матимемо зрозумілішу картинку.

Як міжнародні організації допомагають відновлювати культурні обʼєкти в Україні? Чи варто очікувати, що повна відбудова пошкоджених споруд розпочнеться ще до закінчення війни?

Міжнародні фундації виділяли допомогу на стабілізацію пріоритетних об’єктів за пропозиціями української сторони. Вартість цих мінігрантів була в межах €30–35 тисяч. Перекрити дах чи тимчасово закрити вікна — це перші заходи, які ми можемо реалізувати сьогодні.

Наступний етап — підготовка, або раннє відновлення: укріплення фундаментів, вхідних отворів, підпірки стін. Це дуже скрупульозна, фахова робота, що потребує великої команди й більших ресурсів. І третій етап — це вже відбудова, повна реконструкція та реставрація. Питання відбудови, реставрації, реконструкції — повоєнні. Донори навіть не розглядають такої можливості, оскільки, серед іншого, знову може прилетіти ракета. Відбудова потребує багато часу, виготовлення проєктно-кошторисної документації, а також фахової реставрації, а не поспішної та неякісної. 

Після підриву росіянами Каховської ГЕС величезна кількість води затопила територію Херсонщини та Миколаївщини. Постраждало значною мірою населення й інфраструктура. Що вам відомо про стан музеїв та історичних памʼяток на півдні України?

Найбільше постраждав лівий берег Херсонщини, і серед відомих випадків — затоплення музею-садиби Поліни Райко в окупованих Олешках. Це були розписи хати, де мешкала ця самобутня художниця. Наша команда спілкується з місцевою владою, і нам відомо, що в Херсоні багато музеїв та бібліотек потребують термінової допомоги внаслідок підтоплення.

На сьогодні міжнародний фонд ALIPH Foundation виділив невеликі гранти, завдяки чому ми забезпечили Херсонщину генераторами, осушувачами й засобами від комарів та кліщів. І, звичайно, шукаємо протигрибкові пристрої та засоби, бо найбільша загроза для памʼяток архітектури — це грибок у приміщеннях. Тому зараз ми в активній фазі: комунікуємо з колегами на місцях, збираємо списки, передаємо їх міжнародним донорам і майже щотижня відправляємо транспорт з потрібною допомогою. 

Що необхідно для збереження архітектурної спадщини в Україні, яка, на щастя, не постраждала від дій Росії?

Якщо ми говоримо про архітектурну спадщину, передусім потрібне документування та оцифрування. Тобто мова про лазерне сканування, про фотограмметрію, щоби Україна могла відбувати обʼєкт у разі руйнувань та зберегти його оригінальний вигляд. А також фахово відновити його на випадок пошкоджень. Якщо система протиповітряної оборони не вбереже, скажімо, важливий архітектурний об’єкт від російської бомби, ракети, обстрілів, то документація збереже принаймні інформацію про памʼятку. 

На мою думку, найголовніше — оцифровувати колекції культурних і релігійних обʼєктів та створювати електронні реєстри, куди б увійшли всі переліки української культурної спадщини: рухомої, нерухомої та нематеріальної. 

Ми отримали з Нідерландів дві системи для оцифрування пласких об’єктів. Це переважно рукописи, архівні матеріали, книжки, реєстри, інвентарні книги. Також команда Штабу розробили власні недорогі лабораторії для оцифрування 3D-об’єктів. Тобто ми привозимо апаратуру в певний музей, проводимо тренінги, навчаємо працівників і забезпечуємо їх ресурсами. Подальший етап — це вже створення самої цифрової бази даних, і наступного місяця плануємо запустити цей проєкт. Ми говорили з багатьма музеями, що потребують оцифрування пріоритетної частини своїх колекцій, тож скоро будемо втілювати задумане.

Оцифрована колекція вберігає від знищення фізичного. Наявність електронних документів стосовно експонатів — це один з основних доказів її належності до тієї чи іншої інституції в Україні. 

Російські окупанти викрадають не просто колекції музеїв, а передусім — документацію про ці об’єкти. Й очевидно, аби довести, що матеріальні цінності справді належать Україні, знадобляться роки, якщо не збережено ніяких резервних копій. Тому це важливий інструмент для процесів реституції та процесуальних дій у міжнародних судах і трибуналах, щоб повертати нашу спадщину.

Відомі факти, коли росіяни грабували українські музеї на окупованих територіях, зокрема викрали скіфське золото з Мелітопольського краєзнавчого музею та унікальні колекції українського та світового живопису XVII–XXI століть з Херсона. Усі цінності росіяни вивозять на інші окуповані території, наприклад до Криму. Як їх тепер повернути?

Міністерство культури створило червоний список (red list) об’єктів, які можуть бути викрадені. Ця інформація дуже корисна для Інтерполу, аукціонів, митниці. Відбуваються перемовини, яким чином моніторити, вносити в базу даних ті чи інші об’єкти, особливо вкрадені колекції. Ці експонати треба додати в міжнародні реєстри. Тоді, якщо вони випливають у приватних колекціях чи на аукціонах, можна перевірити їхнє походження. Однак цього, на жаль, сьогодні немає. Було багато музейних колекцій зі сходу України, які не мали цифрових копій і тому були втрачені.

Штаб порятунку спадщини зі свого боку обговорює ці питання на різних міжнародних майданчиках. Але знову-таки, щоби цим займатися системно й ефективно, потрібна електронна база даних. 

У Львові відбулася конференція, у якій брали участь представники Генеральної прокуратури України, Інтерполу, Європолу, СБУ й Національної поліції, і ми говорили про те, що в процесах повернення та збереження українських цінностей потрібна електронна база даних. Дуже важлива координація всіх цих зусиль, адже в нас немає кримінальної поліції у сфері збереження культурної спадщини, як-от в Італії. Тому створення спеціалізованого єдиного органу, який би координував усі зусилля, об’єднував усіх і займався цим фахово й спеціалізовано, — теж важливий крок до успішності цих процесів.