«Сім’я – це не робота»: Колонка Гасі Шиян

Упродовж останнього місяця мені на очі регулярно траплявся допис «Скільки має заробляти жінка, щоб чоловік сидів вдома і займався хатнім господарством?». Під ним, ясна річ, починався очікуваний холівар. Дивно, що це питання досі провокує палкі дискусії, коли відповідь на нього давно відома.

В Європі вирахували, що функціональний догляд за дітьми і хатня робота коштує 3000 євро, якщо її виконуватиме найманий персонал. Наголошую на слові «функціональний», бо, ясна річ, спілкування з дитиною, взаємне навчання, розваги і ніжність, а також регулярне лікування шмарклів персоналом не заміниш, а все це теж потребує неабиякого часового і емоційного ресурсу. І щоб могти почитати книжку чи погратися конструктором, дуже важливо мати можливість поменше забивати мозок логістикою процесів гігієни і харчування.

Насправді зовсім не складно прикинути цифру, достатню для свободи від побутової рутини, яка забезпечить вільні години на власні прибуткові чи не дуже справи.

Рахуємо не заощаджуючи:  

Няня або садок для дитини – від 3000 до 10000 на місяць (залежно від міста).
Прибиральниця раз на тиждень – 1200-2800 на місяць (залежно від площі і міста).
Хатня робітниця, яка готує їжу або націнка закладів громадського харчування чи кулінарій – припускаю 5000-7000 на місяць.

Отже, приблизний результат цих нескладних обчислень – 10 000-20 000 гривень. Це сума, за яку обидвоє батьків можуть купити час, вільний від побутових обов’язків, а також мати у власному розпорядженні достатньо годин на день, щоб заробляти гроші, або ж читати, переглядати кіно, варити мило чи, скажімо, займатися спортом і рибалити.

Зі збільшенням кількості дітей сума таких витрат збільшується теж, але не простим множенням. Додається житло, транспорт, їжа, одяг, розваги, відпочинок – хто і як звик, тут діапазон безмежний. Множиться на кількість людей. Треба враховувати, що чийсь бюджет на чотирьох дітей, буде іншим ледь-ледь тягнути на одного. Амбіції, звички і розуміння комфорту у людей різні.

Звісно, ми говоримо про співжиття і репродукцію як про бізнес модель. Усе згідно із формулюванням питання, в якому саме фінансовий аспект виділено як ключовий. Тобто ми розглядаємо випадок, за якого дорослі люди починають співжиття і відтворення, коли можуть собі це дозволити згідно з власними запитами щодо матеріального забезпечення і вільного часу. Щоб це зрозуміти і оцінити людині корисно пожити якийсь час самостійним життям, у якому здобувається широкий спектр побутових навичок, які не мають прив’язки до гендеру. Очевидно, що перехід із батьківського гнізда у руки чоловіка/дружини не сприяє відходу від стереотипів про те, хто яку роботу має виконувати, особливо, якщо значну її частину продовжують виконувати батьки молодого подружжя.

Отже, беремо за основу двох людей, які дозріли до рішення поєднати два напрацьовані холостяцькими роками типи побуту, а потім доповнити цей спільний побут ще й дітьми. Зрештою, не має особливого значення чи один заробляє на це, чи двоє. Це вже згідно з можливостями і домовленостями.

У мене є знайомий француз, з яким я мала нагоду поспілкуватися, коли його дівчина була вагітна. Їм обом було на той час уже за 35, але матеріально стягувати життя в Парижі було непросто. Обидвоє інтелектуали-фрілансери у не надто добре оплачуваній галузі. Проте жінці робота вдавалася краще, ніж чоловікові. Він же спробував себе у різних дотичних галузях і форматах, але так і не став надто успішним. Вони домовилися, що жінка мінімально випадає з роботи до і після пологів, а він бере на себе догляд за немовлям.

«Знаєш, я так цього чекаю, – казав він мені, – нарешті відповідь на питання про те, чим я займаюся не буде для мене стресом, бо я займатимуся дитиною, а не усіма цими стрьомними роботами, які мені не вдаються».

Я знаю схожі приклади в Україні і абсолютно ними захоплююся. Коли тато опікується двома дітьми та ще й привозить молодшу в обідню перерву в офіс мамі, яка однаково любить працювати і годувати грудьми. Це допомагає повірити, що можна влаштувати все так, щоб всі учасники гри залишались задоволеними.

Жінки і чоловіки дуже по-різному поводяться після народження дитини: хтось насолоджується можливістю відволіктися від роботи (знаю інтелектуалок і кар’єристів, які з радістю ставили мозок і амбіції на паузу), а хтось хоче поскоріше вирватися й з усіх сил намагається поводитися так, наче в житті нічого не змінилося, бо страх випасти з професійного середовища дуже гнітючий. Врешті-решт, у всіх різний рівень піклувальницького інстинкту.

Не всі мають прагнення і здібності рости особистісно і кар’єрно і, як не дивно, не всім необхідно бачити це в партнері. Особисто я люблю, коли все порівну і коли всі розвиваються. В капіталістичних країнах, скажімо, здебільшого працюють двоє, бо одним доходом не стягнеш таке життя для чотирьох-п’яти людей, якого хочеться, якщо тобі не пощастило отримати щедрий спадок.

Але, будьмо чесні, у пості, який активно і заслужено поширювали йшлося, насправді, не про економічну складову питання. Всі ми розуміємо, що це була провокація, покликана показати, що досі є чоловіки, які не хочуть брати на себе обов’язки з догляду за дітьми ні за які гроші і жінки, які очікують, що заміжжя забезпечить їх матеріально. Не говорю вже про такі клінічні випадки, які в кожному епізоді професійної соціалізації вбачають привід для ревнощів.

За допомогою фінансових ресурсів можна багато чого вирішити, але й заробити їх достатньо в сучасному світі – челендж, це кожному зрозуміло. Крім того очевидно, що робота, яка приносить достатні прибутки, далеко не завжди дає змогу розвиватися або хоча б приносить задоволення. Поки проекти безумовного доходу лише розглядаються навіть в найбагатших країнах, фінансове і побутове забезпечення однаково відбирають у людей найактивнішого віку емоційні ресурси і крадуть свободу. Тому, насправді, всім вигідно розподіляти їх між партнерами рівномірно.

Але найбільша біда у тому, що з дитинства усім нам (і жінкам, і чоловікам) нав’язується думка, що сім‘я і діти – наше основне досягнення і ключовий спосіб самореалізації у житті. При цьому, у патріархальній моделі, за дефолтом, жінка більше ніж чоловік відповідає за побут, а чоловік більше ніж жінка за матеріальне забезпечення. І от ми маємо людей переповнених неврозами через те, що порядок не ідеальний і сорочка в чоловіка не напрасована (а це ж означає, що жінка погано його доглядає), що машина не вимита і гроші не зароблені (що ж ти за мужик).

І, якщо чесно, якщо ті жінки, які постійно все миють, всім варять і перуть, і ті чоловіки, які не підпускають жінок до вирішення технічно-фінансових питань, розслабляться, то одразу помітять, що обидві статі однаково можуть розібратися з усім спектром побутових проблем чи знайти кому їх делегувати. І що більшості людей переважно ліньки займатися отуплюючою рутиною, і це дуже навіть нормально. Саме тому шкідливо транслювати дітям патріархальний стереотипний поділ гендерних ролей. Бо кожен має право на свій вибір.

Сім’я – це не робота, як нас постійно вчать, це простір комфорту, для функціонування якого потрібен матеріальний ресурс.