Скільки експертів передбачили війну в Україні? Навряд чи ви назвете більш як трьох. Ми знайшли ще п’ятьох аналітиків, які доволі точно описали все, що трапиться після 2014 року

Повномасштабне вторгнення РФ в Україну стало несподіванкою для багатьох — українці до останнього не хотіли вірити повідомленням західних розвідок. У 2023 році до провісників війни записують найрізноманітніших персон — від Степана Бандери й Джохара Дудаєва до Олексія Арестовича й Олександра Невзорова. На прохання Заборони журналіст і редактор телеграм-каналу FintechWave Андрій Сорокін з’ясував, хто із західних експертів так чи інакше прогнозував збройне протистояння між РФ та Україною.

Сара Пейлін: за Обами Росія вторгнеться в Україну

Хто це: американська політикиня, губернаторка штату Аляска у 2006–2009 роках, членкиня Республіканської партії. Кандидатка у віцепрезиденти США у 2008-му, соратниця Джона Маккейна.

Коли зробила заяву: 2008 рік.

Ключові тези: Барак Обама (на той момент ще сенатор від штату Іллінойс) недостатньо жорстко відреагував на російську інтервенцію до Грузії у 2008 році. Якщо він стане президентом США, то це лише спонукатиме Путіна напасти на Україну.

Джерело: виступ на мітингу в Ріно, штат Невада.

Абсолютно точний прогноз, за який Сару Пейлін висміювали її опоненти та навіть авторитетний журнал Foreign Policy. Останній називав промову Пейлін «украй неправдоподібним сценарієм». Видання вважало, що Росія вже одного разу змогла без жодного пострілу підірвати прозахідний уряд у Києві, тому в таких кроках немає потреби.

Не виключено, що скепсис стосовно заяв Пейлін пов’язаний із її неоднозначним іміджем на батьківщині. Наприклад, вона виступала за те, щоб креаціонізм викладали в школах поряд з еволюційною теорією. А ще підтримувала повну заборону абортів — навіть у разі зґвалтування чи інцесту. Однак щодо планів Путіна вона виявилася правою і не без задоволення нагадала про це в лютому 2014 року.

Проте політикиня цілком тверезо оцінювала геополітичні устремління РФ. Тому ратувала за прийняття Грузії та України в члени НАТО й заявляла, що США мають наглядати за Росією.

Пол Д. Міллер: Україна — наступна після Грузії

Хто це: американський політолог, старший науковий співробітник Atlantic Council.

Коли зробив заяву: грудень 2011 року.

Ключові тези: холодна війна закінчилася, але США однаково мають розглядати РФ як ворожу державу. Після російського вторгнення до Грузії слід очікувати на продовження в Україні. Путін з радістю піде на такий крок, щоб досягти підвищення рейтингу всередині країни.

Джерело: Foreign Policy.

На початку березня 2014 року (ще до анексії Криму) Міллер опублікував у Foreign Policy статтю з гучним заголовком «Я передбачив російське вторгнення в Україну». У ній він (імовірно, не без утіхи) святкував перемогу над іншими аналітиками: поки Foreign Affairs, Time та The New York Times переконували, що війна неможлива, він наполягав на зворотному ще 2011 року. Чому вони помилилися? На його думку, через «хибні інтелектуальні схеми».

«Історія не закінчилась. Європа не вирішила всіх проблем. Росія — не демократія. Торговельні зв’язки не гарантують миру. Ліберальний інтернаціоналізм — віра в те, що всі держави мають гармонійні інтереси й можуть об’єднатися в колективну безпеку за посередництва міжурядових організацій, — наївний, спрощений, утопічний, небезпечний і хибний».

Міллер стверджував, що саме від реакції США на події в Криму залежить «майбутнє України, Європи та світу». Однак варіанти виходу з цієї ситуації явно сподобалися б не всім українцям.

«США не мають залишити всю Україну напризволяще. Тому вони можуть надіслати значну допомогу демократичним дисидентам України, яка перебуває під впливом Росії, збільшити гарантії безпеки для українського уряду в разі його здатності стримувати Росію. Або навіть повністю включити Україну до орбіти західних інститутів, при цьому дозволивши Криму відокремитися чи увійти до складу Російської Федерації».

Віктор Заборський: Крим — бомба уповільненої дії

Хто: дослідник з Університету Джорджії.

Коли зробив заяву: 1995 рік.

Ключові тези: багато росіян не вважають Україну незалежною державою. Уже з 1992 року деякі російські політики обговорювали можливість застосування військового тиску щодо України, якщо вона відмовиться від ідеї стати частиною Росії. Суперечки стосовно Криму та його статусу триватимуть довго між обома країнами. Внутрішні російські екстремісти (так автор називає їх) ніколи не змиряться з утратою Криму, і цей конфлікт може призвести до закликів з обох боків щодо можливого використання військової сили. Як наслідок, можуть виникнути рухи, які оголосять про незалежність східних регіонів. Це, своєю чергою, може ставити під загрозу єдність та стійкість усієї української держави.

Джерело: Офіційний сайт Белферського центру науки та міжнародних відносин.

Ще 1995 року Заборський називає Крим «бомбою уповільненої дії» в російсько-українських відносинах. Аналізуючи перипетії навколо статусу півострова в 1991–1994 роках, він моделює сценарій, який частково нагадує події 2014 року.

«Кримські політики можуть відновити свої претензії на велику незалежність від Києва та звернутися до Росії по захист. У цих умовах президенти України й Росії зазнаватимуть тиску з боку міністерств оборони та парламентів. Вищі військові чини в Києві можуть заявляти про необхідність збереження територіальної цілісності України військовими засобами, а генерали в Москві — закликати російську армію захистити росіян у Криму».

Цікаво, що автор не вірить у можливість повномасштабної російської інтервенції в Україну. Однак, варто зазначити, йшлося про реалії 1995 року, і в цьому сенсі його прогноз виявився правильним. Водночас варто приділити увагу іншим висновкам:

• Російська економіка не зможе витримати повномасштабного вторгнення в Україну. Для здійснення контролю над країною знадобиться численніша армія, ніж та, що була залучена в Афганістані.
• Непередбачуваність внутрішніх подій у Росії та її зовнішньої політики ставить під сумнів можливість того, що Росія вестиме розумну й обдуману політику щодо України.

Stratfor: Росія спробує повернути «буферні» території

Хто: американська приватна розвідувально-аналітична компанія, яку називають «тіньовим ЦРУ».

Коли зробили заяву: 2010 рік.

Ключові тези: Росія прагнутиме об’єднати колишні радянські республіки в спільний політичний проєкт. Її метою буде відтермінувати демографічні проблеми, розширити ринки й насамперед повернути деякі територіальні буфери. Протягом 2010-х років дії Росії викличуть серйозне занепокоєння в сусідніх країн з точки зору національної безпеки та економічної політики, яка стрімко змінюється.

Джерело: прогноз Stratfor на 2010–2020 роки.

Прогноз американського think tank значною мірою збувся. Десять років РФ створювала Євразійський економічний союз і боролася за вплив на пострадянському просторі. Анексія Криму та розв’язання війни на Донбасі змусили навіть дуже лояльних до РФ сусідів замислитися про свою безпеку.

Роком раніше засновник Stratfor Джордж Фрідман (до речі, його батько народився в Ужгороді) опублікував книгу «Наступні 100 років: Прогноз подій XXI століття». Уже в ній він пише про те, що може становити загрозу для України: «Велика стратегія Росії передбачає створення глибоких буферних зон уздовж Північно-Європейської рівнини, внесення розколу до лав своїх сусідів та маніпулювання ними, що дозволить побудувати новий регіональний баланс сил у Європі».

Однак деякі прогнози Фрідмана все ж таки виявилися помилковими: «Російська сторона, втягнувши Україну до союзу з Білоруссю, розгорне свої армії на кордоні з Польщею і далі на південь, аж до Чорного моря. У цей момент Росія розпочне процес спроб нейтралізувати держави Балтії. Ці події, на мою думку, можуть відбутися в середині другого десятиліття XXI століття».

Аналітики Stratfor описали контури 2015–2025 років. У своїй доповіді вони не говорять про повномасштабне вторгнення РФ в Україну, але зазначають таке:

• Конфлікт Заходу з Росією через Україну залишатиметься в центрі міжнародної системи найближчі кілька років.
• Польща посилить свій вплив у регіоні та стане лідером антиросійської коаліції. Її члени відіграють важливу роль у «перекроюванні російських околиць та поверненні втрачених територій». Вплив такої коаліції може не обмежитися Україною та Білоруссю, а пошириться далі на схід — аж до Азербайджану (але це вже залежатиме від Туреччини).
• Росія навряд чи збережеться в нинішньому вигляді. Прикордонні території прагнутимуть увійти до складу інших держав або розвиватися автономно від центру. Спецслужби можуть запобігти розколу країни лише шляхом терору. Повстання проти Москви не буде: між столицею та регіонами ослабнуть зв’язки, останнім доведеться виживати самостійно. Це може призвести до найбільшої кризи наступного десятиліття. Контроль за російським ядерним арсеналом стане великою проблемою для США.
• Росія становить небезпеку в короткостроковій перспективі. Якщо вона розпочне успішну експансіоністську політику (політичну, економічну чи військову), її розпад не відбудеться.

Збігнєв Бжезінський: Україна vs. Росія — порохова бочка біля кордонів ЄС

Хто: американський політолог, радник із національної безпеки президента США Джиммі Картера (1977–1981), один з ідеологів зовнішньої політики США в другій половині XX століття.

Коли зробив заяву: 2012 рік.

Ключові тези: Росія може легко поглинути Білорусь, що поставить під удар суверенітет України. Москва постійно тисне на Київ за допомогою енергопостачання. Деякі російські керівники мріють приєднати Україну. Це непросте завдання, яке важко вирішити без застосування сили.

Джерело: «Стратегічний погляд. Америка та глобальна криза».

Ім’я Бжезінського часто згадується, коли йдеться про відносини між Україною та РФ. Багато хто цитує його слова, що без України Росія перестає бути імперією, і в цьому бачить передбачення майбутнього можливого вторгнення. Проте американський політолог висловив цю думку ще 1994 року. У нульових його прогнози стали значно конкретнішими.

2009 року Бжезінський попереджав, що Путін спробує підпорядкувати собі Україну та Грузію. Це можна знайти в його книзі «Америка та світ. Розмови про майбутнє американської зовнішньої політики». За словами політолога, доки Україна не вступить до НАТО, РФ намагатиметься створити «наднаціональну слов’янську організацію» за її участю.

У 2012 році класик світової геополітики зарахував Україну до найбільш геополітично вразливих держав. Він був упевнений, що Москва продовжуватиме підштовхувати Київ до об’єднання з РФ у «єдиний економічний простір». Паралельно російські агенти будуть впроваджуватися до СБУ й силових структур. Якщо США та ЄС байдуже ставитимуться до поглинання Білорусі й інтервенції в Грузію, то на Україну чекає схожий сценарій. 

«Доведеться застосувати силу та влаштувати економічну кризу в Україні, щоб українці спокійніше сприйняли офіційний союз з економічно стабільнішою Росією. Росія також ризикує спричинити запізнілі національно-визвольні повстання, зокрема на теренах україномовної Західної та Центральної України. Дедалі більше молодих українсько- та російськомовних людей цілковито підтримують суверенну Україну та вважають українську державність частиною її ідентичності. Отож шанси, що Київ добровільно здасться Москві, зменшуються з плином часу, проте тиск нетерплячої Росії та байдужість Заходу можуть спровокувати конфлікт на самісінькому краю ЄС».

Бжезінський також зазначає, що якщо США знайдуть друге дихання й ухвалять «амбітну трансконтинентальну геополітичну стратегію», війни між Україною та РФ може не статися. Адже Вашингтон забезпечить геополітичну рівновагу в Євразії та згуртованість Заходу. Інакше світ чекає поляризація відносин у східноєвропейському регіоні, яку можна споглядати з 2014 року. 

«Наслідки будуть просто катастрофічні. Пробудяться історичні образи Європи, вибухнуть нові конфлікти інтересів і з’являться недалекоглядні конкурентні партнерства. Росія скористається своїми запасами енергоносіїв, які сіють розбрат, і — осміліла через роз’єднаність Європи — спробує швидко поглинути Україну. Тоді оживуть імперські прагнення Росії, а міжнародний безлад посилиться. Європа не втручатиметься, тому окремі європейські держави шукатимуть ділових можливостей і намагатимуться примиритися з Росією. На думку спадає сценарій, згідно з яким Росія та Німеччина або Італія налагодять особливі відносини заради економічної вигоди. Тоді Великобританія зблизиться зі США у відповідь на цей крихкий і політично спірний союз. Франція та Британія також підуть назустріч одна одній, скоса дивлячись на Німеччину, тоді як Польща й країни Балтії відчайдушно благатимуть США про додаткові гарантії безпеки».