Хто і за що йде на “Марш жінок”: Слогани та особисті історії
Цьогоріч “Марш жінок” в Україні до 8 березня вперше стане правозахисним. До руху приєднались ключові міжнародні правозахисні організації, активісти і небайдужі. Вони виходять на підтримку доопрацювання проекту закону про зміни українського законодавства відповідно до Стамбульської конвенції.
Восени законопроект змін, запропонований президентом України Петром Порошенком, нардепи завалили браком 79 голосів і відправили на доопрацювання. Противники Стамбульської конвенції назвали цінності, закладені в ній, такими, що “руйнують основи християнства” та “абсолютно руйнують українську ідентичність”. У проекті закону їх настрожують слова “гендер” та “сексуальна орієнтація”. У той же час, щороку в Україні від домашнього насильства гине до 600 жінок. Лише кожна десята постраждала звертається до поліції.
До Міжнародного жіночого дня “Заборона” запитала секс-працівницю, жінку, яку переслідує колишній партнер, ВІЛ-позитивну, лесбійку та активістів правозахисних організацій про страхи і насильство, та їхні вимоги на “Марші жінок”. Вони розповіли свої історії та пояснили, чому важливо боротись за рівність.
Альбіна Максюдова, секс-працівниця, 35 років
Альбіна – жінка комерційного сексу (ЖКС). Вона не приховує, ким працює і вважає, що ця професія існуватиме завжди.
Проституція в Україні не легалізована і у працівниць цієї індустрії досі не має ніяких юридичних прав. Часто, стикаючись з неврівноваженими кліентами, жінки комерційного сексу не можуть розраховувати навіть на подтримку поліцї.
“Я у професії вже 17 років. Працювала на трасі сама на себе, у саунах, на квартирі із сутенером, працювала для військових. Всюди чоловіки бувають п’яні та під наркотиками. На трасі клієнти і руки простягали, і погрожували, і гроші забирали. Якщо бачу, що він не хоче платити після послуги, починає кричати, йду без грошей, щоб вберегтись. Робота на квартирі завжди відбувається через сутенера, але він захистити не може. Я секс-працівниця, якщо на мене скоїли насилля, я не можу написати заяву, бо мені тицяють, що ти “проститука, сама винна в такому ставленні”. Мою заяву не приймають, бо її не можливо підкріпити законом”, – розповідає Максюдова.
Альбіна йде на марш за рівні професійні права. Вона хоче чесно сплачувати податки, мати правовий захист та розраховувати на пенсію, колий прийде вік.
Яна Товпеко, активістка, 27 років
Кілька років тому Яна стала жертвою сталкінгу (переслідування, – ред.). Дівчину переслідував колишній партнер: погрожував, чинив психологічний тиск, писав у соцмережі та на пошту по 20-30 повідомлень на день.
“У поліції казали, що це не є кримінальним злочином за законодавством України. Сміялись: “О, у вас з’явився шанувальник”. У Британії у випадку трьох повторів переслідування, суд може заборонити наближатись до людини на визначену відстань або ув’язнити, в тяжких випадках переслідування. В Україні сталкінг – не злочин. Допоміг лише публічний розголос. Викладала скріни в соцемережі, а знайомі та спільні друзі лайкали. Зрештою, він просто зник”, – ділиться Яна.
Нам марш вона виходить у підтримку ратифікації Стамбульскої конвенції, котора визнає сталкінг як вид злочину. Це важливий крок, який в силах допомогти жінкам вберегтися від психологічних і фізичних погроз.
Катерина Муль, активістка, 36 років
Катерина має ВІЛ-позитивний статус. Заразив її колишній чоловік, який намірено замовчував свій діагноз. Правду вона дізналась лише на сьомому місяці вагітності, коли здавала планові аналізи. Чоловік її покинув та навіть не став забирати з половогового будинку, і лише пізніше зізнався, що стояв на диспансерному обліку ще до їх знайомства.
“Чоловіки так часто чинять із ВІЛ-позитивними жінками. Принижують їх морально, мовляв, “Ти ВІЛ-позитивна. Будеш терпіти все, що я скажу, щоб не бути одинокою”. Жінки перетворюються на рабинь. Якщо в родині є малі діти, то пригноблені жінки доглядають їх, а чоловіки стають фінансовою опорою. Жінка стає залежною через срах. Прийняти рішення про розрив складно, – ділиться Катерина. І додає: – Я вийшла заміж вдруге. Ідеальний шлюб із взаємною повагою та підтримкою”.
Вона виходить на марш за свободу від насильства, за рівність, повагу та свободу вирішувати.
Український Жіночий Фонд
Микола Ябченко, менеджер комунікацій, 36 років
Микола працює у правозахисній організації “Український Жіночий Фонд”, яка займається захистом прав жінок в Україні. Разом з колегами вони ініціювали вивчення проблем жінок у прифронтових містечках і працюють над забезпеченням допомоги. Також вони працюють над проблемою домашнього насильства.
“Образ жінки з Майдану змінився з початком російської агресії. На Майдані було таке ставлення, що жінки мають готувати і опікуватись, а чоловіки йти на барикади. На війну ж пішли жінки не лише волонтерками, а й вмотивованими бійчинями. Минулого року на День збройних сил України під час вітання почали говорити “із днем захисників і захисниць”. На відміну від “аватарів”, яких примусово мобілізовували, ці жінки йшли на війну свідомо. Тобто жінку тепер не сприймають як лише обслуговуючий персонал. Із іншого боку, чоловіки почали повертатися на керівні посади до місцевих громад, які раніше були їм нецікаві. Раніше на таких локальних повноваженнях затримувались жінки, бо чоловіки не цікавились місцями, де немає “бюджетів”. Коли там з’явились гроші, чоловіки знову активно висувають свої кандидатури на вибори до місцевих громадах. На цьому акцентував нещодавно віце-прем’єр Геннадій Зубко. Утім, навіть жінки голосують охочіше за чоловіків, бо нібито “політика – це чоловіча справа”, – розповідає він.
Микола виходить на марш за консолідацію в питанні “Стамбульскої конвенції” та прав жінки. Він вважає, що жіночий рух в Україні має об’єднатися і діяти великою консолідованою силою.
Тамара, активістка, 21 рік
(ім’я героїні змінене в цілях безпеки)
В Insight Тамара працює з темою лесбійок і трансгендерних людей в Україні – тими, хто найчастіше стикається з побутовою та професійною дискримінацією за сексуальною орієнтацією. Дівчина розповідає, що і сама неодноразово ставала жертвою знущань на своїх попередніх місцях роботи.
“Я працювала в організаціях, наближених до політики. У мене були проблеми із попередніми колективами на роботі. Керівництво неоднозначно коментувало мій вигляд, колеги ображали словами, розпитували і пропонували щось, що може нібито допомогти мені “змінитися”, маючи на увазі сексуальну орієнтацію.
Тепер тримаю у таємниці свою орієнтацію і не розповідаю про нову роботу. Розумію, що розголос може негативно позначитись на професійному розвитку”, – ділиться Тамара.
Дівчина виступає за рівноправ’я незалежно від будь-яких гендерних, національних, сексуальних ознак. Вона мріє про те, щоб наше супільство нарешті позбулось дискримінації за віком, зовнішнім виглядом і сексуальною орієнтацією.
Маріуполь
Діана Берг, керівниця Платформи ТЮ, 38 років
Діана працює з проблемами побутової агресії, професійної дискримінаціїї жінок, проблемами переселенців та іншими темамим на звільненому сході країни. Разом зі своєю організацією вона виходить на акцію “Більше, ніж дружин” у Маріуполі, на підтримку київського маршу.
“У публічному просторі регулярно відбуваються чоловічі мілітаризовані марші. Наша Платформа ТЮ працює із питанням війни через освітні, мистецькі та правозахисні заходи. Місцеві [в Маріуполі] радикальні групи час від часу обмальовують хейтерськими написами та погрозами фасади нашої будівлі, розбивали та стріляли у вікна, псували автівки та регулярно погрожують в коментарях наших постів у соцмережах.
Наш захід відбудеться у форматі перформансу, але місце та маршрут акції тримаємо у таємниці. Повідомимо про місце лише за кілька годин до акції.
Чимало жінок у звільненому Маріуполі долучались до волонтерського руху, були військовими, пішли на роботу в нову поліцію. Жінки теж мають право на протестні рухи на рівні чоловіків у публічному просторі”, – розповідає Діана.
На марш виходить за раціональність, критичність, логіку та під гаслом: “Бо жінки – це більше, ніж дружини!”
