«Місцеві мають знати, чого очікувати від росіян»: три історії українців, які постраждали за кордоном через свою національність

Днями в соцмережах активно ширилася історія Ксенії Левадної — українки, яка тікала від війни до Німеччини. Одного дня Ксенія знайшла на дверях своєї автівки на українських номерах видряпані літери Z. Дівчина вважає, що це зробили росіяни. Це далеко не перший випадок агресії проти українців в інших країнах. Виходить, що і за кордоном, де не падають бомби й не чутно постійних сирен, українці не можуть почуватися захищеними. Заборона поговорила із трьома постраждалими українцями та українками і розповідає, як захистити себе від дій росіян за кордоном.

Битва за український прапор

Сергій Косяк із тих людей, хто відчув на собі війну за вісім років до 24 лютого. Він працював пастором у протестантській церкві Донецька. За це терористи, які окупували місто у 2014 році, викрали його і катували у підвалах так званої «ДНР».

На момент повномасштабного нападу Росії Сергій жив у Німеччині. Спочатку він планував повернутися в Україну, та врешті залишився — зрозумів, що там від нього буде більше користі. З однодумцями він почав організовувати евакуацію українців до Німеччини. У німецькому місті Бауцен Сергій із командою зустрічають біженців, шукають їм житло та забезпечують усім необхідним.

Нині Косяк працює священником у місцевій протестантській церкві та очолює центр допомоги українцям у Бауцені. Містом він пересувається на своєму авто із прикріпленим до скла українським прапорцем. Спочатку хтось зламав цей прапорець, коли машина Сергія стояла на парковці. Іншого дня чоловік виявив розбите бічне дзеркало автівки. 

Втретє на машину Сергія напали просто на дорозі — цей випадок записала камера його відеореєстратора. 

«Я просто їхав, нікого не чіпав, не сигналив, не порушував правил дорожнього руху. Під’їжджаю до перехрестя, а там на червоному сигналі світлофора вже стоїть авто. Мабуть, водій цієї машини до цього побачив мене і цей прапор. Я зупинився, а він почав здавати назад, блокуючи мене до машини, що була позаду. Я не міг об’їхати або здати назад», — згадує інцидент у розмові із Забороною Сергій Косяк.

Спочатку чоловік подумав, що водій автівки попереду просто невдало маневрує. Посигналив, щоби та машина зупинилася. Проте за пару секунд з автівки вийшов водій, відкрив багажник, дістав лом і пішов до машини Сергія. 

«У мене спрацювали рефлекси, я навіть не знаю, звідки вони взялися. Все було моментально. Я навіть не можу пояснити, чому я так зреагував. Я не став ховатись, панікувати. Коли він підійшов і спробував відчинити двері, я вискочив йому назустріч. Заблокував перший удар, який він зробив ломом. Схопив його за руку. Почав відтісняти до його машини. Я різко закинув його назад у його автомобіль. Потім утримував його, бо той намагався вилізти та бити мене», — говорить Сергій.

Упродовж перепалки водій кричав матюки російською, ображав та вимагав прибрати прапор. Сергій був у шоці й не одразу відчув, як хтось відтягує його від нападника. Поруч його штовхала якась жінка — згодом виявилося, що це дружина нападника. Розняти двох чоловіків намагалися і водії інших автомобілів у черзі на світлофорі, які стали свідками нападу. 

Сергій Косяк говорить, що не памʼятає, куди подівся його нападник. Він просто зник, а Сергій поїхав у своїх справах. Згодом, коли він трохи відійшов від інциденту, вирішив передивитися відеореєстратор. Через якийсь час, закінчивши термінові волонтерські справи, священник подзвонив перекладачеві та попросив поїхати із ним до поліції. 

«Мене вислухали, взяли свідчення. Поліцейська сказала, що так однозначно не має бути. Я поїхав додому. За два дні мене знову викликали, щоб я ще раз уточнив деякі деталі, бо, певне, мій нападник теж написав на мене якусь заяву чи щось таке», — говорить чоловік.

Другий раз Сергій поїхав до поліції без перекладача. Там сфотографували його автівку, заміряли розміри прапорця, який висів на склі, і сказали, що призначать час для детальнішої розмови, коли буде перекладач.

«Я, коли прийшов до тями, доповнив свої свідчення новими фактами, тому що мені почали погрожувати — різні люди писали мені у фейсбуці, а на вході до нашого центру допомоги намалювали велику літеру Z», — згадує Косяк.

Центр допомоги, який очолює Сергій, згодом проводив мітинг на підтримку України. Цю акцію планували ще до нападу, її мета — подякувати німецькому суспільству та уряду за те, що приймають українських біженців. Сергій Косяк на мітингу взяв мікрофон та заявив, що українці в Німеччині потребують захисту від місцевих росіян так само, як і від тих, що прийшли зі зброєю на українські землі.

«Німецьке суспільство має якось реагувати. Тут же переважно наші жінки з дітьми, а чоловіки їхні залишилися. Якесь бидло може сказати їм: «Це ви самі в себе стріляєте». Німецьке суспільство не розуміє, що це зло, якому вони не протистоять. Російська, точніше, радянсько-російська пропаганда сьогодні сказала, що українці — вороги, завтра вони скажуть, що німці — вороги. Вся ця бидломаса, яка тут живе, підніметься і протестуватиме. Потім і вони візьмуть до рук зброю», — вважає Сергій.

Цей випадок набув великого розголосу в соцмережах та ЗМІ, зокрема й німецьких. Ймовірно, через це про ситуацію знає мер Бауцена та губернатор області. Крім того, Сергію вдалося зустрітися із начальником місцевої поліції — той сам вийшов на чоловіка. 

«Вони відчувають, що щось погане відбувається, але не знають, як їм реагувати. Вони розуміють, що це неправильно, однак вони не мають механізмів на законодавчому рівні, — розмірковує Сергій. — Німеччина ще не ухвалила закони, щоб припинити всі ці проросійські рухи. Росіяни можуть мирні акції з прапорами Росії влаштовувати, але якби тільки з ними. Вони ж і прапори «ДНР», і «Новоросії» беруть, демонструють усю символіку, з якою Росія зараз воює в Україні».

Крадіжка українських номерів

Тетяна Хохлова разом з дітьми була вимушена тікати з Києва після того, як українську столицю почала бомбити Росія. Родина приїхала до німецького міста Нойс. 31 травня жінка поїхала у справах, а коли зупинилася на міському паркінгу, виявилося, що український номерний знак з її автівки зник. Жінка думає, що номери вкрали ще вночі, просто вона не одразу це помітила.

Тетяна одразу пішла до поліції. Там прийняли заяву і сказали чекати, поки номери не знайдуть. Коли жінка повернулася додому, ще раз оглянула місце злочину і знайшла шматок рамки від номерів.  

«У поліції самі сказали, що, можливо, це росіяни. Я спитала: чому б їм знімати мої номери? Мені сказали, що «всім відомо чому». До того ж тут подорожчав бензин. На заправках інша система: ти спочатку заливаєш бензин, а потім йдеш оплачувати. Номери можуть красти для того, щоб заправити машину та виїхати, не заплативши. Якщо по камерах будуть мої номери, то справжніх крадіїв пального не знайдуть», — пояснює Тетяна.

Українка також вирішила розповісти про цей випадок у соцмережах. Підписники рекомендували їй поставити дублікати. Втім, поліція заборонила робити це — якщо вкрадені номери зафіксують під час скоєння злочину, жінка матиме проблеми. При цьому без номерів не лише заборонено пересуватися містом, але й навіть тримати авто на паркуванні. Зрештою у місцевій поліції жінці порадили покласти під скло копію заяви до поліції про крадіжку номерів.

Тетяна зверталася до українського посольства, але там теж сказали, що нічим не можуть допомогти. Змінити номери жінка також не може, бо для цього їй доведеться їхати в Україну, а автівку без номерів не випустять навіть з Німеччини. 

«Ми думаємо про те, щоб повертатися до Києва. Але незрозуміло, як бути з машиною. Ми тут застрягли. Тому доводиться тільки чекати», — говорить Тетяна.

Ідеологічні подряпини

Анастасія Ходосевич родом з Харкова. Від війни вона переховується у Сезімбрі під Лісабоном у Португалії. Там дівчина із рідними винаймає квартиру. Сезімбра — курортне містечко, в якому немає майже нічого, крім океану, порту та будиночків, що здають туристам.

Неподалік будинку, в якому зараз живе Анастасія, є паркування, де дівчина залишала свою машину. На початку червня вона зібралася їхати у Лісабон, вийшла до авто і побачила подряпину від задньої до передньої фари з боку пасажирського сидіння. Подряпина була глибока — Настя вважає, що її зробили ключем.

«Я зателефонувала хосту, спитала, що за фігня. Звичайно, я подумала, що це росіяни — на цій парковці моя машина була єдина на українських номерах. Я спеціально обійшла й оглянула всі тачки, які там стояли, але подряпана була тільки моя. Хост сказав, що до копів звертатись безглуздо, вони нічого не зроблять. Камер там немає, знайти нікого не зможуть», — згадує Анастасія в розмові з Забороною.

Господар квартири, яку винаймала дівчина, порадив розслабитися і сказав, що це могли зробити якісь пʼяні іспанці — з його машиною таке вже траплялося. Дівчина прислухалась і не стала йти до поліції. Проте за три дні вона знову вийшла на паркування і побачила таку саму подряпину вже з іншого боку машини.

«Я дуже розлютилася. Це була не випадковість, точно не випадковість. Вони повернулися, їм вистачило на це розуму і сміливості. Подряпали мені машину від фари до фари, ключем чи ножем — не знаю. Тоді я пішла до поліції», — розповідає українка.

У поліції дівчина провела зо три години. Врешті сказали, що, скоріш за все, Анастасія загородила комусь гараж і їй так вирішили помститися. «Вони не розуміють, не вірять, що це можуть робити росіяни. Але я показала їм усі фотки та пости, де люди з Німеччини, Данії, Болгарії описували схожі випадки. Поліцейські були шоковані, що таке взагалі відбувається. Сказали в жодному разі не підходити до машини, якщо я побачу когось там, і обов’язково спочатку дзвонити до них», — говорить вона.

На цьому все зависло. Анастасія продовжує їздити на своєму авто. Багато людей запитують про ці подряпини — водійка розповідає усім, хто це зробив і чому. Дівчина бачить у цьому свою просвітницьку місію — показувати на власному прикладі, що українці страждають від «руского міра» навіть за кордоном.

Українка не сподівається, що поліція зможе знайти зловмисників. Ніхто із сусідів не бачив поблизу машин з російськими номерами. Зараз Анастасія ставить авто в інше місце і сподівається на якусь допомогу від правозахисників, що займаються такими випадками.

«Мама моєї знайомої в Берліні гуляла з собакою, і рускі вирішили нацькувати на них своїх псів. Коли я почула це, вирішила розповісти свою історію в соцмережах. Потім побачила історію дівчини в Німеччині, якій надряпали літеру Z на машині. Мені писала ще знайома, що їм у Німеччині подряпали машину і написали поруч із машиною білою фарбою літеру Z. Тобто це серія нападів — про це потрібно говорити, щоб місцеві знали, чого очікувати від росіян», — вважає Анастасія.

Що робити, якщо за кордоном напали росіяни?

Найважливіше — збирати докази для розслідування. У випадку, що стався із Сергієм Косяком, майже весь інцидент записаний на камеру відеореєстратора. На відео є також номери автомобіля, водій якого напав на Сергія. Через це поліція одразу ж ідентифікувала нападника.

Навіть якщо відеодоказів, де зафіксований сам момент злочину, немає, все одно йдіть до поліції. Там наполягайте, щоби правопорушення кваліфікували як злочин на ґрунті ненависті до української ідентичності. Місцева влада має розуміти, що випадки не поодинокі і проблема значно серйозніша, ніж просто дрібне хуліганство чи крадіжка.

На випадок того, що нападник сам може подати зустрічну заяву до поліції на вас, варто знайти адвоката. Українські біженці за кордоном можуть розраховувати і на безоплатну юридичну допомогу. Перелік організацій, куди можна звернутися в різних країнах, дивіться тут. 

Водночас дуже важливо якомога активніше висвітлювати ситуацію в соцмережах та ЗМІ. Ви можете написати про те, що з вами сталося, на електронну адресу нашої редакції. Розголос, можливо, допоможе вам компенсувати витрати через благодійні організації, які допомагають українцям, або через місцеву владу. Також що частіше ми говоритимемо про ці випадки, то більше наблизимо міжнародну спільноту до висновку про те, що росіяни небезпечні навіть поза своєю країною-агресоркою.