Три роки тому на ЛГБТ-активістку Віталіну Коваль напали ультраправі — і це кардинально змінило її життя. Ось її історія

У 2018 році в Ужгороді декілька ультраправих радикалів напали на феміністичну акцію — учасниць облили фарбою та закидали гомофобними листівками. Випадок почали розслідувати, але згодом у справі почали відбуватися дивні речі: спочатку правоохоронці просто відпустили нападників, потім розділили справу на дві частини та направили до суду. У суді слухання затягували, як могли, і врешті-решт закрили одну з частин розслідування за спливом термінів. Зараз можуть закрити і другу частину. Однак цей випадок став відомим на весь світ — ужгородська поліція отримувала листи з різних країн з вимогою розслідувати напад. Журналістка Заборони Поліна Вернигор поговорила з ЛГБТ+ та фем-активісткою, організаторкою тієї самої акції та постраждалою того дня Віталіною Коваль.

Камінг-аут

Віталіна народилася в Ужгороді, їй 31 рік. Згадує, що в дитинстві любила спілкуватися як з дівчатами, так і з хлопцями. У підлітковому віці їй більше подобалося проводити час із подругами, але згодом дівчина почала замислюватися про стосунки.

«У моїй голові була доволі сильна установка про те, що потрібно зустрічатися з хлопцями. У мене були стосунки з хлопцями, але у 15 років я зрозуміла, що ніби фригідна: я нічого не відчувала до них. Перший поцілунок був стрьомним. Ми тоді стояли у під’їзді, я дивилася на стелю і думала: «Ну невже це відбувається саме так?» — пригадує Віталіна.

Усе змінилося, коли дівчина вперше поцілувалася з подругою: відчуття були зовсім інакші. Але на той момент дівчина мала гомофобні переконання — вона думала, що якщо їй подобаються дівчата, то з нею щось не так. Тому якийсь час Віталіна не могла прийняти того, що вона лесбійка, і навіть вступила у виш на спеціальність «психологія», щоби краще зрозуміти, що з нею не так. 

У 17 років Віталіна вперше зізналася бабусі. Та відреагувала дуже гостро: кричала на онуку, маніпулювала та погрожувала, що виселить із квартири, де на той час мешкала вся її родина. Тоді Віталіні довелося набрехати, що це був лише досвід і насправді вона «по хлопчиках». За кілька років Віталіна ще раз спробувала зізнатися батькам — мама сказала, що якщо це правда, то вона себе вб’є. 

«Це був доволі емоційний та довгий процес. Ми сварилися десь пів дня. Але я зрозуміла, що зараз не готова до можливих наслідків. Тому я заводила фіктивні стосунки зі своїми друзями-хлопцями — вони приходили до нас додому, знайомилися з батьками. Але мене розривало зсередини, бо в сім’ї мене завжди вчили казати правду та бути відвертою, а в цьому випадку мені доводилося брехати», — згадує дівчина.

На двадцять п’ятий день народження Віталіна Коваль вирішила остаточно зізнатися батькам у тому, що вона лесбійка. Того дня вона їхала додому й думала про те, що у неї не лишилося сил приховувати свою ідентичність. Ввечері Віталіна зібрала батьків та розповіла їм про все: про її поцілунки з хлопцями та дівчатами, про фіктивні стосунки, про те, як їй важко приховувати все це. Це була важка розмова, всі плакали. Але дівчину, здавалося, вперше почули. На ранок батьки попросили зараз не говорити про це, бо це дуже важка для них інформація. Якийсь час родина Коваль вдавала, що розмови не було. 

Через рік, коли Віталіна вже переїхала, спілкування з родиною стало теплішим. Батьки говорили, що люблять її попри все. А коли дівчина вперше дала коментар для одного з місцевих каналів і зробила публічний камінг-аут, мама подзвонила їй і сказала, що безмежно пишається нею й любить усе, що Віталіна робить. Дівчина стала першою відкритою лесбійкою в Ужгороді.

Активізм

Напевно, каже Віталіна, все почалося з Майдану у 2013 році. Дівчина двічі їздила з друзями до Києва допомагати протестувальникам — у грудні та в січні. Перед першим разом компанія багато обговорювала події в країні та виходила на акції в Ужгороді. 

«У такий переломний момент ти або включаєшся, або ні. Для мене було важливо включатися, бо я подумала, що люблю Україну і мені хотілося б, щоб у нас була нормальна влада, а закони та правоохоронці не порушували права людини. Відчувала: якщо не зараз озвучувати свою позицію, то коли?» — говорить дівчина.

Коли компанія вперше поїхала на протест до Києва, їх захостила у своєму офісі громадська організація Amnesty International Ukraine. Тоді дівчина познайомилася з активістками та активістами і спробувала волонтерити на Майдані. Коли компанія поїхала вдруге, ситуація на Майдані вже загострилася. Було страшно, але відтоді в житті Віталіни щось змінилося — дівчина вже не могла триматися осторонь порушень прав людини.

До Майдану та війни на Сході України Віталіна займалася організацією різних заходів та копірайтингом. Здебільшого працювала на російський ринок — там було більше замовлень, та й платили краще. Однак після Майдану вона зрозуміла, що більше не може працювати на РФ: це суперечило її цінностям.

Згодом до Віталіни звернувся друг та сказав, що до Ужгорода приїздить ЛГБТ-організація ГАУ та хоче відкрити там ком’юніті-центр Queer Home. Віталіну запросили на зустріч з цією організацією. Там у дівчини прямо спитали, чи могла б вона зайнятися координацією цього центру. На той момент Віталіна відчувала вигоряння на своїй старій роботі, а також була готова бути публічною та відстоювати права інших людей. Так дівчина стала активісткою та очолила ужгородський осередок Queer Home.

«Я в якийсь момент зрозуміла, що одна людина ладна щось змінити навколо себе. До цього я думала, що усі ці акції взагалі нічого не значать. Я розуміла, що вже «дозріла» до активізму. Навколо було багато знайомих, які мали ті ж самі проблеми, що і я колись — їх не приймала сім’я або вони боялися відкритися оточенню. Це здавалося несправедливим, але з тим я зрозуміла, що це не з цими людьми щось не ок, а з токсичним суспільством, яке не готове приймати різноманіття. По суті люди просто страждають через те, що суспільство таке. Мені здалося, що я можу це змінити», — говорить Віталіна.

Перший конфлікт з ультраправими

В організації, яку очолювала Віталіна, по суті було два вектори: публічний та непублічний. Непублічний — це внутрішні зустрічі, тренінги тощо. Публічний — це участь в акціях. Це були не відкриті ЛГБТ-акції, оскільки місто просто не було готове до них, а радше івенти, направлені на захист прав людини.

Одного разу до Ужгорода приїхали учасниці організації «Феміністична майстерня» (Львів) робити подкаст з активістками. В Ужгороді «Феммайстерню» зацікавила Віталіна. Під час запису подкасту Віталіні поставили питання про феміністичну діяльність в місті. Вона задумалася про те, що цією темою і справді фактично ніхто не займається. 

«Це, знаєте, є така приказка: «Якщо хочеш — іди до цілі, повзи до неї, або хоча б лежи у напрямку цілі». Я тоді оцінила нашу діяльність як «лежання» у напрямку фемінізму. Тобто ми ніби й підтримуємо феміністичні ідеї, але якихось публічних акцій не проводимо», — говорить Віталіна.

Після цієї розмови у Віталіни з’явилася ідея зробити феміністичну акцію на честь Міжнародного жіночого дня. 8 березня 2017 року декілька активісток Queer Home та місцевого осередку ІНСАЙТ вийшли на одну з центральних площ Ужгорода з плакатами. Поліцію попереджали про акцію, однак тоді ніхто з правоохоронців на місце не приїхав. Але прийшли близько 25 учасників ультраправої організації «Карпатська Січ». Вони штовхали та ображали учасниць акції, позабирали в них плакати. Це тривало близько 40 хвилин. Згодом на місце приїхали двоє правоохоронців і намагалися розмовляти з нападниками, однак учасники все одно продовжували атакувати дівчат. За цим фактом активістки згодом написали заяву до поліції — справу так і не відкрили.

Вирішальний напад

8 березня 2018 року в Ужгороді знову відбулася акція. На цей раз учасниці підготувалися краще та все ж наполягли на тому, щоби на місці були правоохоронці. Але нападники також підготувалися: взяли сексистські та гомофобні листівки, запаслися фарбою. Під кінець акції шестеро учасників та учасниць ультраправої організації «Карпатська Січ» напали на Віталіну та інших активісток — вони облили дівчат фарбою та закидали своїми листівками. Внаслідок нападу Віталіна отримала опіки очей, ще одна учасниця — опік одного ока, в інших був зіпсований одяг та волосся. 

Тоді поліція затримала нападників, однак лише двох дівчат звинуватили в «нанесенні легких тілесних пошкоджень» — одній з них було 17 років, другій трохи більше. Ще чотирьох членів «Карпатської Січі» просто відпустили — в організації взагалі заявили, що це не вони й буквально «повісили» напад на двох наймолодших учасниць. Віталіна говорить, що коли нападників затримали, у них не забирали смартфони, де могли бути докази їхньої причетності. З ними поговорили та відпустили — далі ці четверо жодним чином не фігурували у справі.

Після цього нападу Віталіні зателефонували з Amnesty International Ukraine та запропонували юридичну підтримку. Дівчина погодилася. Постраждалих від нападу проінструктували юристи, а згодом до справи залучили юристку, яка й досі відстоює інтереси Віталіни у цьому провадженні.

Справу відкрили за статтею про порушення рівноправності громадян та хуліганство. Згодом її розділили на дві частини — одну залишили з кваліфікацією про порушення рівноправності, другу перекваліфікували на легкі тілесні ушкодження. В результаті справу передали до суду, але адвокати захисту перед самими засіданнями почали писати заяви на відпустку або відвід. У такий спосіб судовий процес навмисно затягувався і врешті-решт суддя звільнив підсудних дівчат від обвинувачень, заявивши, що термін давності справи минув. Правозахисники з Amnesty International Ukraine вважають, що це рішення порушує право Віталіни Коваль на справедливий суд, оскільки її по суті позбавили справедливості.

Однак друга частина справи все ще відкрита. Адвокатка Віталіни кілька разів писала клопотання про те, щоб її все ж розслідували. Хоча розслідування триває вже понад два роки, слідчі досі не зробили експертизу гомофобних листівок та речей, облитих фарбою. 

«При тому, що мотиви й особи нападників очевидні, у слідчих чомусь ця справа викликає труднощі. Вони не можуть побачити мотив ненависті та порушення рівноправ’я», — говорить Віталіна.

У Amnasty International Ukraine говорять, що оскільки розслідування почалося в листопаді 2018 року, вже скоро має вийти строк його давності, встановлений Кримінально-процесуальним Кодексом України. Через це правозахисники переживають, що справу просто закриють.

«Як мінімум необхідно продовжити строки давності слідства, що буде показником зацікавленості правоохоронних органів в тому, щоби не зливати справу. Якщо цього не відбудеться — право Віталіни Коваль на рівний доступ до правосуддя буде порушене. Наразі слідство загальмувалося на етапі проведення необхідних експертиз», — говорить речниця Amnesty International в Україні Катерина Мітєва.

Якщо справу таки закриють, Віталіна планує оскаржувати це рішення в Міжнародному суді з прав людини. 

«Ця справа дуже важлива. Я борюся не за компенсацію або покарання нападників, а за признання мотиву ненависті. За будь-якого рішення в адвокатки є стратегія. Цю справу саму по собі можна використовувати для адвокації законопроєкту №5488 про боротьбу з проявами дискримінації. На нас ухвалення цього закону ніяк не вплине, але воно може припинити системні напади на активістів та активісток», — пояснює Віталіна.

За перше півріччя 2021 року Центр прав людини ZMINA зафіксував 53 випадки переслідування активістів. У 2019-му правозахисники нарахували 83 випадки переслідувань активістів. За 2020 рік зафіксували вже 101 такий випадок. Натомість справи про переслідування або напади на активістів в Україні фактично не розслідують — зазвичай їх навмисно затягують, як це було у випадку Віталіни, або взагалі закривають за нестачею складу злочину. 

Життя після нападу

Активістка зізнається, що є негативні наслідки цієї ситуації, але є й хороші. З поганого — дівчина досі лікує очі. Хворобливий стан перейшов у хронічну фазу і вона вимушена періодично відвідувати лікаря та приймати ліки. 

Водночас адресу дівчини «злили» у вільний доступ праворадикали, тому їй довелося поїхати з Ужгорода, бо вона не відчувала себе в безпеці. Загалом напад суттєво вплинув на емоційний стан Віталіни — активістка пропрацьовувала це все у психотерапії. 

Натомість дівчина переїхала до Києва та стала героїнею двох міжнародних кампаній Amnesty International Ukraine — Марафону написання листів та акції на підтримку хоробрих жінок з різних країн Brave. У рамках останньої ірландська художниця намалювала на одній із стін міста Страдбаллі мурал, на якому зображені Віталіна та єгипетська правозахисниця Азза Соліман, відома у своїй країні боротьбою проти сексуального насильства над жінками. Віталіна стала першим міжнародним випадком адвокації українського осередку Amnesty. 

«Це був досвід, який повністю перелаштував моє життя. За два роки я відвідала багато країн Європи, де зустрічалася з дипломатами та правозахисниками. Я сильно розвилася у публічних виступах та адвокації й побачила, як можна працювати над реформами та застосовувати цей досвід в Україні. Але найбільше вплинули реальні листи від людей з усього світу. Ці листи досі лежать у мене вдома і я іноді їх перечитую — таке потужне відчуття єдності. Такий досвід дає якісь додаткові сили та мотивацію, я можу говорити про нього годинами, бо він мене змінив», — зізнається активістка.

Зараз в Ужгороді два роки поспіль проходять безпечні феміністичні акції — їх навіть підтримує міськрада. Віталіна каже, що після нападу безпека активісток та самі акції стали регіональною повісткою.

«Я взяла на себе публічність та удар. Я та людина, яку таргетують ультраправі. Це означає, що інші люди, які не є публічними, почуваються безпечніше», — говорить активістка.

Зараз Віталіна Коваль працює консультанткою міжнародної програми, пов’язаною з реформами в Україні. Її діяльність непублічна й дівчина говорить, що їй це подобається.