Трибунал над Путіним та посіпаками може спровокувати ядерну війну. Але як тоді покарати зло?

• Топчиновників Росії реально притягти до відповідальності, але обвинувачення має бути сформульоване довкола злочину агресії проти України.
• Арештувати Володимира Путіна можливо буде лише в країнах, які визнають юрисдикцію трибуналу, або ж дочекавшись, поки його не видадуть самі ж росіяни.
• Останніми, кого судили за злочин агресії, були нацисти та японці після Другої світової війни.  

Європейський парламент 19 січня 2023 року схвалив резолюцію про створення трибуналу для переслідування політичного керівництва Росії та Білорусі за агресію проти України. Хоч документ є рекомендаційним, його ухвалення має потужний політичний ефект: він може визначити майбутні кроки Євроспільноти. Щоб змусити Володимира Путіна справді відповісти за скоєне, Україні та союзникам доведеться зробити ще чимало, і не все сподобається публіці.

Заборона розповідає про ризики та перешкоди, які стоять на шляху проведення міжнародного судового процесу над головними злочинцями.

Міжнародний трибунал для РФ та РБ: як він має працювати

Ще 4 березня 2022 року міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба презентував на платформі Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House декларацію щодо створення спеціального трибуналу для покарання за злочин агресії проти України.

Необхідність створення окремого фахового органу викликана тим, що жоден з наявних міжнародно-правових інститутів не має юридичної можливості притягти до відповідальності найвище політичне керівництво Російської Федерації. 

Міжнародний кримінальний суд (МКС), який є єдиним постійним наднаціональним судовим органом, що займається порушеннями Женевських конвенцій під час війни, веде своє розслідування вчинених росіянами воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду. Утім його наявні ресурси та інструменти дозволяють зібрати докази та сформулювати обвинувачення лише проти самих виконавців, тобто безпосередньо російських військових та їхніх командирів.

Читати більше новин в Telegram

При такому підході теоретично можна висунути звинувачення проти Путіна та інших представників військово-політичного керівництва РФ та РБ у скоєнні воєнних злочинів. Необхідно буде зібрати надійну доказову базу, що вони безпосередньо віддавали накази про вчинення злочинів, або просто були проінформовані про них і не змогли їм запобігти. Однак чимало експертів вважають, що такий варіант має мало шансів на успіх, адже надзвичайно складно встановити юридичний зв’язок між конкретними злочинами та вказівками з Кремля, а отже й довести пряму провину Путіна та політичних лідерів Росії.

«Необхідно буде обґрунтовано довести, що вони знали, або могли знати, або повинні були знати [про вчинення звірств російськими військовими]. Є реальний ризик, що через три роки ми отримаємо суди над людьми середньої ланки, а головні особи, відповідальні за ці жахіття — Путін, Лавров, міністр оборони, співробітники розвідки та спонсори, які їх підтримали — просто злетять з гачка», — заявив професор Університетського коледжу Лондона Філіп Сендс.

Набагато простішим і перспективнішим варіантом притягнення Путіна і його найближчих поплічників до відповідальності є висунення звинувачень у скоєнні злочину агресії. Фактично це поняття можна трактувати як використання збройної сили для вторгнення в суверенну державу. Концептуально від воєнних злочинів агресія відрізняється тим, що перше стосується того, як війни ведуться, а друге охоплює процеси, як війни починаються.

«Злочин агресії є первородним злочином. Якби не було цієї неспровокованої війни та агресії, не було б ні воєнних злочинів, ні злочинів проти людяності. Але в існуючих рамках механізму міжнародного правосуддя не передбачено відповідальності за злочин агресії», — заявила голова Української правозахисної групи «Зміна» Тетяна Печончик.

Річ у тім, що МКС може розслідувати справи щодо злочину агресії лише у таких випадках:

• за поданням Ради Безпеки ООН, в якій Росія має право вето;
• коли і агресор, і держава-жертва ратифікували Кампальські поправки, якими злочин агресії був доданий до Римського статуту (ні Росія, ні Україна цього не зробили).

До того ж Путін та його найближче політичне оточення володіють функціональним імунітетом, а МКС не має повноважень судити людей заочно. Тож найбільш життєздатним варіантом залишається створення окремого спеціального судового органу, який стосуватиметься виключно злочину агресії та матиме юридичну силу обійти імунітет найвищих посадових осіб РФ.

Що потрібно, щоб розпочати судовий процес над керівництвом РФ

Будь-який судовий процес міжнародного масштабу потребує в першу чергу політичної волі зацікавлених країн, а також фінансових ресурсів, бажано із запасом на кілька років. У цій площині Україна постійно здійснює кроки, щоб пролобіювати ідею створення трибуналу серед союзників та міжурядових структур.

Певні успіхи у цьому напрямку вже помітні: резолюції на підтримку цієї ініціативи ухвалили Парламентські асамблеї Ради Європи, НАТО, ОБСЄ, а 19 січня 2023 року відповідне рішення прийняли й у Європарламенті. Але для втілення цих заяв у дії потрібен значно ширший політичний консенсус.

На наступному етапі підготовки судового процесу необхідно визначитися з форматом його організації. Це може бути:

• спеціальний тимчасовий (ad hoc) трибунал, створений за багатосторонньою угодою між кількома державами;
• гібридний трибунал, створений на підставі угоди між країною-жертвою та міжурядовою організацією (наприклад, ООН, Радою Європи, ЄС тощо).

Різниця між моделями полягає у ролі України як жертви та у рівні залученості інших міжнародних структур у сам процес. 

Наступним кроком після обрання формату має бути визначення юрисдикції та функцій трибуналу у його статуті, який обов’язково включається у додаток до договору чи угоди. В також місце розташування суду, джерела його фінансування та структура.

Вже після цього має розпочатися нормотворча робота і формування міжнародного суддівського та прокурорського корпусів. В залежності від обраного формату, вони можуть складатися як виключно з українських, так і іноземних юристів.

На відміну від судового переслідування воєнних злочинів і злочинів проти людяності, яке ґрунтується на розгляді великої кількості доказів та свідчень і може тривати роками, побудова справи за фактом злочину агресії технічно набагато простіша.

«Злочин агресії очевидний, докази на поверхні. Процес буде швидким, але нам потрібен консенсус і ресурси», — зазначила українська правозахисниця Тетяна Печончик.

На основі наданих доказів учасники трибуналу мають сформувати обвинувальний акт. Після цього слідчий суддя на підставі відкритого попереднього провадження має видати ордер на арешт підозрюваних осіб, тобто президента Росії, його найближчих посіпак, тощо.

Арешт Путіна і топчиновників РФ: чи реально це зробити

Затримання і доправлення російського політичного керівництва до зали суду є чи не найбільш дискусійним питанням в усій історії зі створенням трибуналу.

«Як і в будь-якому суді, немає жодних гарантій, що справа про агресію в запропонованому трибуналі буде успішною. Наприклад, залишається ймовірність, що підозрювані ніколи не виїдуть за межі Росії, і тому суд не зможе їх заарештувати. У таких випадках суд або буде змушений проводити заочні засідання, що є дуже спірним моментом, або взагалі не зможе проводити судові процеси», — пише штатна правозахисниця Atlantic Council Селеста Кміотек.

Заарештувати Путіна або інших фігурантів справи про агресію проти України можна буде лише на території тих держав, які визнають юрисдикцію трибуналу. Це означає, що кремлівська еліта зможе спокійно літати до своїх країн-союзниць, як-от Іран, Північна Корея чи низки проросійських африканських республік.

Арешт на території РФ жоден правозахисник серйозно не розглядає, адже для цього потрібно було б захопити Росію, а це неодмінно призвело б до ядерної війни. Але отримати фізичний доступ до Путіна — це лише половина справи. Перед цим необхідно юридично обґрунтувати скасування його імунітету, як російського президента. Це одна з основних норм міжнародного судочинства, яку було застосовано навіть для суду над нацистами.

«Причина відсутності імунітету [у нацистських лідерів] полягає в тому, що Союзна контрольна комісія фактично зайняла місце уряду Німеччини. І, діючи від імені уряду, союзники скасували імунітет для німецьких чиновників. Але це ніколи не повториться. Тому я не думаю, що Нюрнберг так чи інакше допоможе, тому що це був незвичайний випадок», — пояснив професор міжнародного права Кевін Джон Геллер.

Утім експерт вважає, що шанс арештувати Путіна і його поплічників хоч і невеликий, але все ж є. Для цього потрібно, щоб до влади в Росії прийшла нова політична сила, яка у спробі знайти порозуміння із Заходом могла б видати злочинців трибуналу. Але це може бути здійснено лише за умови, що до цього вони не втечуть до однієї з союзних країн.

«Скептики люблять повторювати тезу: Володимир Путін все одно не сяде у в’язницю і спокійно помре у своєму ліжку. Цей аргумент порожній і абсурдний. Ніхто не знає, як, де і коли помре Путін. Чи думали боси нацистської Німеччини в травні 1945 року, що їх повісять або посадять у в’язницю? Чи вірив Слободан Мілошевич у 1999 році, що він помре в камері Гааги всього за п’ять років? Чи були у Саддама Хусейна думки про неминучу смерть?» — зауважив заступник керівника Офісу президента України Андрій Смирнов у статті для Time.

Історичний досвід: як проводили міжнародні трибунали у минулому

Міжнародний судовий процес за фактом агресії (раніше називався злочином проти миру) — явище доволі рідкісне у світовій історії. Його проводили лише двічі, а на лаві підсудних тоді сиділи політичні та військові лідери країн, винних у розв’язанні Другої світової війни.

Нюрнберзький трибунал

Ідея проведення міжнародного судового процесу проти керівників Третього Рейху була погоджена союзниками ще тоді, коли ситуація на фронтах була зовсім неоднозначною. Міністри закордонних справ СРСР, США і Великої Британії 1 листопада 1943 року підписали Секретний протокол Московської конференції, 18-м пунктом якого була «Декларація про відповідальність гітлерівців за здійснювані звірства».

Подальший розвиток ідея отримала вже після повалення нацистського режиму. Під час Лондонської конференції, яка тривала з 26 червня по 8 серпня 1945 року, було розроблено статут майбутнього військового трибуналу, який отримав назву Нюрнберзька хартія.

На основі цього документу 20 листопада того ж року розпочалися судові слухання проти 24 високопосадовців Третього Рейху та шести організацій. Їм були висунуті звинувачення у змові з метою вчинення злочинів проти миру, плануванні, ініціюванні та веденні загарбницьких війн та злочинах проти людства.

Усього було проведено 403 судові слухання. За їхніми результатами 12 підсудних, зокрема рейхсмаршал Герман Герінг, голова МЗС Йоахім фон Ріббентроп та начальник штабу Вермахту Вільгельм Кейтель були засуджені до страти через повішення. Трьох нацистів трибунал виправдав, а вироком для решти було оголошено тюремне ув’язнення. 

Токійський трибунал

Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу був утворений 19 січня 1946 року в Токіо за результатами переговорів між союзними урядами. До групи обвинувачення увійшли судді з 11 країн: Австралії, Канади, Китаю, Франції, Великобританії, Індії, Нідерландів, Нової Зеландії, Філіппін, Радянського Союзу та Сполучених Штатів.

Особливо активну участь в організації процесу брали американці, але питання Хіросіми та Нагасакі не зачіпали, адже це могло призвести до конфлікту.

Суд над японськими воєнними злочинцями розпочався 3 травня 1946 року і тривав аж до 12 листопада 1948-го. На лаві підсудних опинилися 28 чиновників, яких звинувачували у злочинах проти миру, плануванні та веденні агресивної війни та порушенні міжнародного законодавства.

Сімох японців, включно з прем’єр-міністром Тодзьо Хідекі, було засуджено до смертної кари, а двоє померли ще під час слідства. Решту відправили до в’язниці.

Міжнародні трибунали щодо Руанди та колишньої Югославії

На відміну від Нюрнберзького та Токійського процесів, які були засновані шляхом багатосторонніх договорів між державами, усі подальші суди були гібридними, тобто за участю міжнародних установ і стосувалися здебільшого воєнних злочинів, а не актів агресії.

Наприклад, міжнародний трибунал щодо Руанди був організований як допоміжний орган ООН для переслідування осіб, відповідальних за геноцид, вчинений на території країни у період з 1 січня 1994 року по 31 грудня 1994 року.

Процес тривав аж до кінця 2015 року, і за цей час було винесено обвинувальні вироки щодо 93 осіб. Їх визнали відповідальними за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права. Серед них були високопоставлені військові та урядовці, політики, бізнесмени, а також члени релігійних груп, міліції і керівники засобів масової інформації.

Інший гучний міжнародний процес був скликаний проти колишнього президента Югославії та Сербії Слободана Мілошевича. 12 лютого 2002 року він постав перед Гаазьким трибуналом за звинуваченнями у злочинах проти людяності, геноциді й воєнних злочинах, здійснених у період Боснійської та Косовської воєн.

Суд тривав понад чотири роки, але так і не завершився винесенням вироку через несподівану смерть Мілошевича від інфаркту міокарда.

Раніше Заборона розповідала про роботу Центру дослідження міжнародних злочинів при Варшавському університеті, який вивчає акт геноциду РФ проти українського народу. 

Читати більше новин в Telegram